Постанова № 5546391, 08.07.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2009 р. Справа № 21/275-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О. А., судді Барбашова С.В. , Пушай В.І.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № б/н від 07.04.2009р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Луцьк (вх. № 1522 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.09р. по справі № 21/275-08

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат", м. Вовчанськ, Харківська область

про стягнення 77404,77 грн.,-

встановила:

У листопаді 2008 року Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (м. Луцьк) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" (м. Вовчанськ, Харківська область) про стягнення 68221,49 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, пені в сумі 7273, 99 грн., 3% річних в сумі 909,29 грн., витрат на юридичні послуги в сумі 1000,00 грн., посилаючись на те, що позивач на підставі договору поставки №1-05/05/08 від 05.05.2008р. та специфікації №5 до цього договору передав відповідачеві по видатковій накладній №РН-00211 від 27.08.2008р. сало свине бокове заморожене у кількості 20705,5 кг на суму 372699,00 грн., а відповідач свої зобовязання щодо оплати продукції здійснив лише частково.

В процесі розгляду справи позивач 22.01.2009р. звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій просив суд стягнути з відповідача на свою користь 71742,36 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 5606,71 грн. пені, 1326,00 грн. процентів річних, 2540,00 грн. витрат на юридичні послуги, 812,14 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

10.03.2009р. позивач, користуючись наданим йому процесуальним правом, звернувся до господарського суду із уточненням позовних вимог, в яких просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" 67664,04 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, 9799,00 грн. пені, 1219,50 грн. процентів річних, 2540,00 грн. витрат на юридичні послуги, 812,14 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.03.2009р. по справі № 21/275-08 (суддя Пелипенко Н.М.) в позові відмовлено за його документальною та правовою необґрунтованістю.

Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та необґрунтованим і таким, що прийняте з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, оскільки вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Крім того, відповідач просить розглянути справу без участі його представника, оскільки ним надані суду всі можливі докази та обґрунтування позиції відповідача у справі.

Представник відповідача у судове засідання 07.07.2009р. не зявився, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення за № 5419720 (в матеріалах справи).

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, а позицію відповідача викладено у відзиві на апеляційну скаргу, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" (м. Вовчанськ, Харківська область) за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, який просив оскаржене рішення скасувати, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 05 травня 2008 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір поставки №1-05/05/08 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач («Постачальник») зобовязався поставити, а відповідач («Покупець») придбати на умовах, викладених в Договорі, товар в асортименті у відповідності до специфікації, яка є невідємною частиною Договору (пункт 1.1.).

Пунктом 2.1. Договору сторони передбачили, що кількість та номенклатура товару визначаються заявками (замовленням) Покупця у відповідності до специфікації.

Строк оплати товару згідно пункту 4.2. Договору становить один банківський день з дня отримання товару.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом позивач послався на виконання ним договірних зобовязань щодо поставки 29.08.2008р. відповідачу товару у кількості 20705,5 кг на загальну суму 372699,00 грн., однак останній в порушення свого обовязку сплатити вартість товару до 01.09.2008р., перерахування цих грошових коштів не здійснив.

Проте в період з 08.09.2008р. по 13.11.2008р. відповідач провів часткову оплату вартості товару на загальну суму 312698,51 грн. Заборгованість складає 60000,49 грн.

В підтвердження вимог по стягненню вказаної заборгованості позивач надав до матеріалів справи та дослідження їх господарським судом: договір №1-05/05/08 від 05.05.2008р., специфікацію № 5 до Договору на поставку сала свиного бокового замороженого, видаткову накладну № РН-00211 від 27.08.2008р., накладну № 175 від 29.08.2008р., акт прийому мяса від постачальників від 29.08.2008р. та банківські виписки про перерахування відповідачем грошових коштів.

Оцінивши надані позивачем документальні докази господарським судом першої інстанції встановлено, що:

-специфікація № 5 до Договору не підписана покупцем (відповідачем), а тому кількість товару, його асортимент, ціна, загальна вартість товару між сторонами належним чином не узгоджена;

- накладна № РН-00211 від 27.08.2008р. на суму 372699,00 грн., що представлена позивачем в якості доказу передачі товару, не містить посилання на Договір та замовлення і не підписана одержувачем - ТОВ "Вовчанський м'ясокомбінат" і факт передачі товару саме по цій накладній позивачем не доведено;

- докази оплати відповідачем вартості товару (банківські виписки) містять посилання на іншу, не спірну накладну, а саме № 211 від 29.08.2008р., яка в матеріалах справи відсутня;

- накладна №175 від 29.08.2008р. завірена печаткою структурного підрозділу відповідача, без належних на те повноважень і в цій накладній зазначена кількість товару, що передається, проте відсутня ціна на товар та його вартість.

За таких обставин господарський суд визначився про недоведеність позивачем факту передачі товару по Договору поставки № 1-05/05/08 від 05.05.2008р, в звязку з чим дійшов висновку, що умови спірного Договору не можуть поширюватись на поставку товару по накладним, доданим до позову. Враховуючи те, що вимога на оплату в порядку, передбаченому пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України, позивачем не предявлялась, і у відповідача в такому випадку не виникло зобовязання по оплаті вартості товару, суд вирішив, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, пені, річних є необґрунтованими, не доведеними і задоволенню не підлягають.

Але з такими висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Однак, колегія суддів вважає, що в порушення цих приписів господарським судом Харківської області при винесенні оскарженого рішення, не встановлені дійсні права та обовязки сторін, а також не враховані обставини, суттєві для розгляду цього спору.

Так, приймаючи оскаржене рішення про відмову в задоволенні позовних вимог господарський суд послався на те, що оскільки в накладній № РН-00211 від 27.08.2008р. відсутнє посилання на спірний Договір і вона не підписана одержувачем, і довіреність на право отримання від позивача товару у справі не міститься, а специфікація, що є невідємною частиною Договору з боку відповідача також не була засвідчена підписом уповноваженої на те особи, тому суд дійшов висновку про неузгодженість між сторонами кількості товару, його ціни та загальної вартості товару.

Проте, вказані висновки суперечать наявним у справі матеріалам, нормам чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

Зобов'язанням, відповідно до пунктів 1, 2 статті 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Аналізуючи умови Договору поставки №1-05/05/08 від 05.05.2008р. колегія суддів визначає, що за своєю правовою природою він є Договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення статті 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу України "Загальні положення про купівлю-продаж".

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 2 цієї ж статті встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

05 травня 2008 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір поставки №1-05/05/08, відповідно до пункту 1.1. якого позивач, як Постачальник, зобовязався поставити, а відповідач, як Покупець, придбати на умовах, викладених в Договорі, товар в асортименті у відповідності до специфікації, яка є невідємною частиною Договору.

Розділом 2 Договору сторонами передбачені умови щодо кількості, якості, ціни товару та загальної суми Договору, зокрема кількість та номенклатура товару визначаються заявками (замовленням) Покупця у відповідності до специфікації (пункт 2.1.); якість товару повинна бути підтверджена посвідченням якості та ветеринарним свідоцтвом (пункт 2.2.); ціна за одиницю товару зазначається у специфікації (пункт 2.3.); загальна сума Договору визначається сумою усіх специфікацій в національній валюті України (пункт 2.4.); у разі зміни вартості товару позивач зобовязується надати відповідачу на узгодження додаткову угоду не пізніше 7 днів до набрання сили нових цін. Недотримання цієї умови є підставою для здійснення розрахунку по раніше узгодженим цінам (пункт 2.5.).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу Україна зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови до говору, що не суперечать законодавству.

Пунктом 2 частини 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного, або іншого засобу звязку.

27.08.2008р. на виконання умов Договору відповідачем на адресу позивача факсом направлено замовлення від 27.08.2008р., відповідно до якого відповідач просив здійснити поставку товару (сало свине бокове заморожене) в кількості 20 тон за ціною 18,00 грн. за 1 кг (у тому числі ПДВ) з граничною датою поставки 29.08.2008р. і граничною датою повного розрахунку за поставлений товар 05.09.2008р., що не суперечить вищенаведеним нормам відносно спрощеного визначення змісту спірного Договору. Належним чином завірена копія даного листа залучена до матеріалів справи (аркуш справи 29). Крім того, даним замовленням відповідач гарантував оплату вартості товару.

Позиція відповідача стосовно того, що даний лист на адресу позивача ним не направлявся, не знайшла свого підтвердження ні в матеріалах справи, ні під час розгляду скарги позивача судом апеляційної інстанції. Підпис та повноваження ОСОБА_3, тобто особи, що є виконавцем цього листа, відповідачем не спростовані, а тому даний документ є належним та допустимим доказом в справі на підтвердження факту звернення відповідача із замовленням на поставку товару.

29.08.2008р. позивач на виконання умов Договору та зробленого відповідачем гарантійного листа - замовлення поставив відповідачу товар (сало свине бокове заморожене) у кількості 20705,5 кг за ціною 18,00 грн. за 1 кг (з ПДВ) на загальну суму 372699,00 грн., а відповідач даний товар прийняв без будь-яких зауважень щодо його предмету, кількості, ціни та строків оплати, визначених вищевказаним замовленням.

Отже, надаючи юридичну оцінку вказаним діям відповідача колегія суддів визначає, що вони направлені на створення та порядок припинення цивільних прав і обовязків для нього, оскільки угода щодо істотних умов Договору в подальшому схвалена підприємством відповідача шляхом прийняття товару та часткової оплати його вартості.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 5.1. Договору сторонами обумовлено, що позивач зобовязується в день поставки надати відповідачу (його представнику) оригінали документів, зокрема: рахунок-фактуру на товар, накладну на товар, посвідчення якості, ветеринарне свідоцтво (форма № 2) та податкову накладну.

Між цим, передача відповідачем доручення на право отримання від позивача товару від позивача не є обовязковою умовою Договору та сторонами не передбачалась, що господарським судом не враховано.

Дотримуючись цих умов Договору позивач виписав та передав відповідачу податкову накладну № 211 від 27.08.2008р. та видаткову накладну № РН-00211 від 27.08.2008р., за якими відповідач на підставі свого замовлення отримав товар в кількості 20705,500 кг на загальну суму 372699,00 грн. (з ПДВ).

Вказана видаткова накладна була підписана представником відповідача та засвідчена відтиском штампу цеху холодильника ТОВ «Вовчанський мясокомбінат»(аркуш справи 67), однак господарський суд не взяв ці обставини до уваги, що призвело до помилкового висновку відносно факту недоведеності позивачем підстав передачі товару і обставин щодо підписання спірної накладної.

Окрім того, факт отримання відповідачем товару (сала свиного бокового замороженого) 20 серпня 2008 року в кількості 20705,5 кг підтверджується також накладною № 175 від 29.08.2008р., яка підписана уповноваженими представниками з боку позивача та відповідача і скріплена відтиском штампу цеху холодильника ТОВ «Вовчанський мясокомбінат» (аркуш справи 20), а також актом прийому мяса від 29.08.2008р. від постачальника ФОП ОСОБА_2 за підписами членів комісії підприємства відповідача (аркуш справи 21).

Отже, в даному випадку відсутність факту підписання специфікації № 5 до Договору з боку відповідача не несе ніякого правового навантаження та на суть справи не впливає, оскільки з урахуванням всіх вищевикладених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає, що між сторонами належним чином було узгоджено всі істотні умови Договору щодо кількості товару, його асортименту, ціни, загальної вартості, порядку та строків оплати його вартості. Більш того, погодження між сторонами у справі ціни товару підтверджується також і проведеною відповідачем частковою його оплатою.

Твердження відповідача щодо проведеної ним часткової оплати за отриманий товар лише на підставі усного замовлення та за накладною № РН-00211 від 27.08.2008р. в звязку із наявністю у його підприємства грошових коштів, позбавлені належної переконливості та суперечать як нормам чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи, оскільки вказані дії відповідача свідчать про безвідповідальне ставлення до вільно ним обраного контрагента ФОП ОСОБА_2 та навмисне ухилення відповідачем від проведення розрахунків за отриманий товар у повному обсязі.

Разом з цим, колегією суддів зясовано, що ТОВ «Вовчанський мясокомбінат», наголошуючи на факті неузгодження між сторонами у справі істотних умов Договору щодо його предмету, ціни та строків оплати, чітко усвідомлювало правові наслідки отримання ним від позивача товару (сало свине бокове заморожене) в кількості 20705,5 кг за ціною 18,00 грн. за 1 кг (з ПДВ) на загальну суму 372699,00 грн. (з ПДВ), однак від його прийняття не відмовилось та жодних зауважень або заперечень з цього приводу не заявляло, що виключає будь-які підстави для звільнення ТОВ «Вовчанський мясокомбінат»від застосування до нього відповідальності у вигляді сплати боргу та нарахованих санкцій по спірному Договору.

Як встановлено під час судового розгляду апеляційної скарги та свідчить аналіз матеріалів справи, відсутність посилань на реквізити Договору поставки №1-05/05/08 від 05.05.2008р. у спірній видатковій накладній само по собі не свідчить про те, що між сторонами відбувалися позадоговірні відносини, оскільки із матеріалів справи вбачається, що сторони фактично виконували умови згаданого Договору, і інших договорів ніж спірний між собою не укладали.

При цьому, слід зазначити, що в порушення обовязку доказування, який законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних доказів існування інших правовідносин між сторонами у справі у спірний період, ніж Договір поставки №1-05/05/08 від 05.05.2008р., та документів в підтвердження сплати вартості товару у повному обсязі за спірною видатковою накладною не представив. Тому колегія суддів вважає, що поставка товару за накладною № РН-00211 від 27.08.2008р. відбулась саме в рамках вищевказаного Договору, що також підтверджено актом звірки взаєморозрахунків (аркуш справи 17) та проведенням відповідачем часткової оплати (копії банківських виписок наявні у справі) (аркуши справи 22-28).

Відповідно до вимог статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»інформація про рух грошових коштів підприємства повинна бути повною, правдивою та неупередженою.

Слід зазначити, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2008р. з вивіреним сальдо на користь позивача в сумі 372698,51 грн., який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками їх підприємств, приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а і підтвердженням фактичної поставки позивачем товару саме за спірним Договором, оскільки наведені в ньому дані повністю відповідають загальній сумі переданого товару згідно направленого відповідачем замовлення на підставі пункту 2.1. Договору.

В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що оскільки специфікацію до спірного Договору між сторонами не підписано, тому цей Договір не може вважатись укладеним у розумінні статті 638 Цивільного кодексу України, що виключає існування у відповідача будь-яких зобовязань.

Проте вказані посилання відповідача колегія суддів вважає безпідставними, оскільки товар за даним Договором і гарантійним листомзаявкою відповідачем вже отриманий та частково ним оплачений, що свідчить про те, що даний Договір належним чином укладено між сторонами у справі і частково виконано відповідачем.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням положень, запроваджених вищезазначеною нормою, колегією суддів у процесі повторного перегляду справи зясовано, що позивач надав суду першої інстанції банківські виписки в підтвердження часткової сплати відповідачем товару за спірним Договором, які містять посилання на накладну № 211 від 29.08.2008р.

Однак враховуючи те, що докази існування вказаної накладної відповідачем не надані і у справі не містяться, а позивач неодноразово наголошував на допущену відповідачем помилку у графі підстави сплати коштів і ці дані відповідачем не спростовані, колегія суддів вважає, що вказані платежі здійснювались на користь позивача саме за спірною видатковою накладною № РН-00211 від 27.08.2008р. До того ж графа призначення платежу у банківських документах містить чіткі посилання на товар (сало свине бокове), асортимент якого належним чином погоджено між сторонами відповідною заявкою та фактом його поставки.

Відтак право позивача є порушеним та підлягає відновленню шляхом стягнення з відповідача на його користь вартості отриманого за цією накладною у відповідності до умов Договору товару у повному обсязі, а сума заборгованості в розмірі 60000,49 грн. повинна бути відшкодованою за рахунок відповідача.

Згідно із статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов Договору, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Таким чином, названою статтею встановлені строки виконання зобов'язання, які на дату подання позовної заяви вже настали.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного Кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до загальних засад відповідальності учасників господарських відносин, сторони у 6.2. Договору передбачили, що прострочка строків поставки або оплати товару тягне за собою право добросовісної сторони стягнення пені з винної сторони в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, за кожен день такого прострочення від суми заборгованості.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання свого зобовязання по оплаті вартості товару з 01.09.2008р., а нарахований позивачем розмір пені в сумі 9799,00 грн. відповідає вимогам розділу V Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96-ВР та заявлений в межах шестимісячного терміну, а тому вимога про її стягнення також підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом та відповідними приписами чинного цивільного законодавства позивач у даній справі заявив вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 7663,63 грн. та 3 % річних в сумі 1219,50 грн., які на думку колегії суддів є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

В дотримання вимог вищевказаної статті позивач належним чином документально обґрунтував правомірність своїх вимог до відповідача та довів суду апеляційної інстанції, що відповідачем, в порушення вимог укладеного між ними Договору та чинного законодавства оплата вартості товару згідно спірної видаткової накладної здійснена не в повному обсязі.

Окрім іншого, позивачем заявлено вимогу щодо відшкодування відповідачем витрат на юридичні послуги в сумі 2540,00 грн., на підтвердження чого позивачем були надані копія Договору Доручення про ведення справи в господарському суді від 09.10.2008р., копія додатку № 1 до Договору доручення (Вартість послуг повіреного), рахунок № 93 від 14.10.2008р., рахунок № 107 від 11.12.2008р., платіжне доручення про сплату юридичних послуг № 1441 від 15.01.2009р. та платіжне доручення про сплату юридичних послуг № 1380 від 18.12.2008р.

Проте колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення витрат на юридичні послуги задоволенню не підлягають, оскільки вказані кошти не є судовими витратами у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути відшкодованими за рахунок відповідача на підставі статті 49 згаданого Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача в цій частині слід зазначити, що нормами процесуального права передбачено відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені учасником судового процесу за отримання лише послуг адвокатів, а не інших представників такого учасника.

Стаття 28 Господарського процесуального кодексу України визначаючи підстави представництва юридичних осіб та громадян у господарському суді, не обмежує їх у виборі тих осіб, які здійснюватимуть таке представництво.

За приписом частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв ОСОБА_3 адвоката України.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування як судових витрат сум, що були сплачені стороною за отримання лише послуг адвокатів, а не будь-яких представників.

Крім того, витрати позивача на юридичні послуги не можна розцінювати як судові витрати у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони не мають обовязкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку із заявленими позивачем до стягнення сумами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що викладені господарським судом Харківської області в оскарженому рішенні від 16.03.2009р. по справі № 21/275-08 висновки не відповідають обставинам справи, і при його прийнятті судом було порушено норми матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а вказане рішення скасуванню, через що у справі слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення 60000,49 грн. заборгованості, 9799,00 грн. пені, 7663,63 грн. індексу інфляції та 1219,50 грн. 3 % річних задовольнити, а в частині стягнення 2540,00 грн. витрат на юридичні послуги в позові відмовити.

Задовольняючи вимоги апеляційної скарги частково колегія суддів вважає необхідним здійснити розподіл судових витрат по справі пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись пунктами 1, 2, 3 статті 509, статті 611, статтею 625, частиною 1 статті 692, статтями 525, 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 4-7, 43, 44, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (м. Луцьк) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2009р. по справі № 21/275-08 скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вовчанський м'ясокомбінат" (62500, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Новоселівська, 1, код ЄДРПОУ 32447115, р/р 26008000934041 в ХД «Індекс Банк», МФО 350619) на користь Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в КБ «Західінкомбанк»ТзОВ м. Луцьк, МФО 303484) 60000,49 грн. заборгованості, 9799,00 грн. пені, 7663,63 грн. індексу інфляції, 1219,50 грн. 3 % річних, 1180,25 грн. витрат з держмита по справі та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 2540,00 грн. витрат на юридичні послуги в позові відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 08 липня 2009 року.

Головуючий суддя Істоміна О. А.

Судді Барбашова С.В.

Пушай В.І.