Постанова № 5502117, 11.06.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2009 р. Справа № 13/741-08

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Кравець Т.В., суддя Гончар Т. В., суддя Терещенко О.І.

при секретарі Бухановій Т.А.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1013 С/2-5) на рішення господарського суду Сумської області від 24.03.09 року по справі № 13/741-08

за позовом малого приватного виробничо-торговельного підприємства "ВМ", м. Суми,

до суб"єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_1, м. Суми,

про стягнення 16100,00 грн.

встановила:

Позивач - мале приватне виробничо-торгівельне підприємство "ВМ" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до суб"єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_1, відповідача, про стягнення 16100,00 грн., з яких 5060,00 грн- відшкодування шкоди, 11040,00 грн. - неустойка за несвоєчасне повернення торговельних місць та про зобов"язання повернути торговельні місця №4, №9, розташовані на території торговельної зони по вул. Леваневського, 2-ж у м. Суми, в стані, в якому їх було одержано в оренду.

Рішенням господарського суду Сумської області від 24.03.2009 року у справі №13/741-08 позов задоволено частково.

Зобов"язано відповідача повернути позивачу торговельні місця №4 та №9 в стані, в якому їх було одержано.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 40,77 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить вказане рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі вимоги позивача.

Представники сторін в судове засідання не з"явились, про дату, час та місце його проведення повідомлялись належним чином.

Колегія суддів дослідила матеріали справи, перевірила правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права та дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції -частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 30.12.2006 року між малим приватним виробничо-торгівельним підприємством "ВМ", ринком, та суб"єктом підприємницької діяльності- фізичною особою ОСОБА_1, підприємцем, було укладено договори №4 та №9, відповідно до умов яких ринок передав в тимчасове платне користування торговельні місця №4 та №9, які знаходяться на території ринку, розміщеного за адресою : м. Суми, вул. Леваневського, 2 ж, площа яких дорівнює 5.0 кв.м та 3,7 кв. кв.м.

Згідно з пунктами вказаних договорів під номером 7.1.1, які є ідентичними, договори оренди вважаються втратившими чинність з 26.12.2007 року.

Відповідно до вимог частини 1 статті 785 Цивільного кодексу Україниу разі припинення договору найму наймач зобов"язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Оскільки відповідачем не було надано місцевому господарському суду доказів повернення позивачеві торговельних місць за договорами №4 та №9 від 30.12.2006 року, господарський суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги про зобов"язання відповідача повернути вказані місця.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що укладені сторонами договори №4 та №9 від 30.12.2006 року не є договорами про надання послуг, як вказує місцевий господарський суд, а є договорами найму (оренди), зважаючи на таке.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов"язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а згідно з частиною 1 статті 760 цього Кодексу предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В статті 179 Цивільного кодексу України дане визначення речі як премету матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов"язки.

Статтею 184 Цивільного кодексу України зазначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки її властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи їх, а згідно з частиною 2 статті 185 цього Кодексу неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання , яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.

Надані позивачем в користування торговельні місця як об"єкти матеріального світу, щодо яких виникли договірні зобов"язання та які мають окремі номери та площу, своє місцерозташування, та призначені для тривалого використання в торгівлі, відповідають ознакам предмету договору найму (оренди), які встановлені вищевказаними нормами законодавства.

До того ж, пунктом 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 26.02.2002 року №57/188/84/105 передбачено, що торговельні місця можуть використовуватись на правах оренди, про що сторони мають укласти відповідну угоду. А умовами договорів №4 та №9 від 30.12.2006 року визначене тимчасове платне користування конкретними торговельними місцями та зазначено плату за таке користування як орендну плату.

Не є обгрунтованим твердження місцевого господарського суду про те, що договори №4 та №9 від 30.12.2006 року є договорами послуги, оскільки за договором послуги, як випливає зі змісту статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець здійснює діяльність або конкретну дію, яка споживається в процесі її вчинення або здійснення, тоді як надання торговельних місць в користування не тягне за собою таких наслідків.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про зобов"язання відповідача повернути позивачу торговельні місця №4, №9, розташовані на території торговельної зони по вул. Леваневського, 2-ж у м. Суми слід залишити без змін, але з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідальність особи у вигляді обовязку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.

Обгрунтовуючи позов в частині стягнення 5060,00 грн. збитків, позивач посилається на те, що на протязі 12 місяців у 2008 році відповідач позбавив його можливості отримувати доходи від використання торговельних місць, не повернувши їх після закінчення строку дії договорів №4 та №9 від 30.12.2006 року. У зв"язку з цим він просив стягнути з відповідача 5060,00 грн., яка дорівнює сумі мінімального доходу від надання торговельних місць у користування за 12 місяців.

Однак позивач, подаючи позов про відшкодування збитків, не довів наявності причинного зв"язку між діями відповідача (неповернення своєчасно торговельних місць) та розміру неодержаних доходів, так як відповідно до листа №46 від 17.03.2008 року позивач не мав намір надавати торговельні місця в користування.

А отже місцевий господарський суд дійшов цілком обгрунтованого висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 5060,00 грн., у зв"язку з чим рішення господарського суду першої інстанції в цій частині слід залишити без змін.

Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов"язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

А тому у зв"язку з неповерненням відповідачем торговельних місць позивачеві в строки, передбачені договорами №4 та №9 від 30.12.2006 року, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11040,00 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торговельних місць є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні як на підставу для відмови в цій частині позову на те, що договори №4 та №9 від 30.12.2006 року за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, а не договорами найму, є хибним з огляду на доводи, які вже були викладені колегією суддів вище.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 11040,00 грн. неустойки підлягає скасуванню як прийняте з порушенням норм матеріального права з прийняттям в цій частині нового судового рішення -про задоволення позову у вказаній частині.

Враховуючи викладене та керуючись статтями, 33, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 24.03.2009 року у справі №13/741-08 скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 11040,00 грн. неустойки.

Прийняти в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 ( 40020, АДРЕСА_1, ід. №НОМЕР_1) на користь малого приватного виробничо-торгівельного підприємства "ВМ" (40035, м. Суми, вул. Заливна, б. 15, код ЄДРПОУ 14001718, р/р 26002107459 в "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) 11040,00 грн. неустойки за несвоєчасне повернення торговельних місць по договорах №4 та №9 від 30.12.2006 року.

В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя (підпис) Кравець Т.В.

Суддя (підпис) Гончар Т. В.

Суддя (підпис) Терещенко О.І.