Рішення № 55463809, 04.02.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.16р. Справа № 904/11060/15За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеп», м. Київ

До: Товариства з обмеженою відповідальністю «Першотравенський ремонтно-механічний завод», м. Першотравенськ

Про: стягнення 40 428, 08 грн.

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача: ОСОБА_1 (дов. від 04.01.16р.);

Від відповідача: ОСОБА_2 ( дов. №ББУ/ПРМЗ 19/СЛ/15 від 10.12.15р.)

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ «Укртеп» (позивач) звернувся з позовом до ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» (відповідач) про стягнення 40 428, 08 грн. заборгованості ( в т.ч.: 20 040, 00 грн. основна заборгованість ; 10 413, 11 грн. пеня ( за період 30.11.14р. 22.12.15р.); 9 335, 89 грн. інфляційні втрати та 639, 08 грн. 3% річних) за договором №14-216-П від 20.10.14р., укладеним між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обовязків за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару.

ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» (відповідач) проти задоволення позовних вимог заперечував , зазначаючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки продукції відповідачу, оскільки в доданій до позовної заяви видатковій накладній представником покупця (відповідача) не вказана дата приймання продукції ( що передбачено п.3.5. договору поставки); а відтак ( за твердженням позивача), у нього не виникло обовязку по оплаті товару. Також відповідач просив застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення з нього пені в розмірі 10 413, 11 грн. Окрім того зазначив, що позивачем було нараховано відповідачу пеню більше ніж за шість місяців , що є порушенням приписів ч.6 ст. 232 ГК України та надав контр - розрахунок стягуваної суми пені , розмір якої склав 4 162, 83 грн.

02.02.16р. до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №904/11060/15 до часу вирішення господарським судом спору про тлумачення умов договору №14-216-П від 20.10.14р. Також 02.02.16р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просив розтлумачити п.3.5. договору №14-216-П від 20.10.14р. Клопотання обґрунтоване посиланням на різне тлумачення сторонами п.3.5. договору відносно встановлення дати поставки продукції.

По справі було оголошено перерву з 19.01.16р. по 02.02.16р.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.14р. між ТОВ «Першотравенський ремонтно-механічний завод» (покупець) та ТОВ «Укртеп» (постачальник ) укладено договір поставки №14-216-П, відповідно до умов якого постачальник зобовязався поставити у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення , в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невідємними частинами до даного договору; а покупець зобовязався прийняти та оплатити поставлену у його власність продукцію, у відповідності з умовами даного договору (п.1.1, 1.2 договору).

Згідно з п.3.1. договору поставка продукції виконується в асортименті, кількості по цінам , з якісними характеристиками та в строки, погодженими сторонами в специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 3.5. договору датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаро - супровідних документах, наданих постачальником, про прийомі продукції. Зобовязання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у вищезазначеному пункті призначення поставки; зобовязання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції (п.3.6. договору).

Ціни на продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору; загальна вартість кожної партії продукції зазначається у відповідних специфікаціях до договору (п.4.1. договору). Загальна сума договору визначається сумою всіх специфікацій , які є невідємною частиною даного договору та складає орієнтовано 50 000, 00 грн. в рік.(п.4.2. договору).

В п.4.2. договору сторони також погодили, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію по даному договору виконуються покупцем шляхом безготівкового перерахуванням грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 30 (тридцяти) банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару.

Згідно з п.5.6. договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати від вартості несплаченої продукції. (а.с.10-14).

Згідно зі специфікацією від 20.10.14р. до договору сторони погодили поставку продукції на загальну суму 20 040, 00 грн. , а в п. 2 даної специфікації зазначили, що оплата виконується на поточний рахунок постачальника на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції. (а.с.15).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.14р. позивач на виконання умов договору та специфікації від 20.10.14р. здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 20 040, 00 грн. ( що підтверджується відповідною видатковою накладною №РН-0000001 від 30.10.2014р., довіреністю на отримання товару № 1127 від 29.10.14р., а.с.17-18).

Однак відповідач в порушення прийнятих на себе зобовязань поставлений на його адресу товар у встановлений договором строк ( у строк , встановлений п.2. специфікації від 20.10.2014р.) не оплатив ; у звязку з чим ( згідно наданого позивачем розрахунку ) за відповідачем станом на 22.12.15р. рахується заборгованість в розмірі 20 040, 00 грн.

Окрім того - позивач відповідно до п.5.6. та приписів ст.625 ЦК України нарахував відповідачу: 10 413, 11 грн. пені ( за період 30.11.14р. 22.12.15р.); 9 335, 89 грн. інфляційних втрат та 639, 08 грн. 3% річних (а.с.6).

З матеріалів справи також вбачається, що позивач направляв на адресу відповідача претензію №23-11 від 23.11.15р. про необхідність сплати заборгованості в розмірі 39 103, 75 грн. ( з урахуванням пені, інфляційних втрат та 3% річних) , яка була залишена без розгляду (а.с.23, 24, 25).

Під час судових засідань судом були дослідженні надані позивачем оригінали первинних документів (договору №14-216-П від 20.10.14р., специфікації від 20.10.14р., видаткової накладної №РН-0000001 від 30.10.2014р., довіреності на отримання товару № 1127 від 29.10.14р.), що підтверджують фактичну поставку товару позивачем на користь відповідача відповідно до умов вищезазначеного договору саме 30.10.2014 р.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ст.712 ЦК України ). У відповідності зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст.525 ЦК України).

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.8. постанови Пленуму ВГСУ від 24.11.2014, № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним.

Згідно з п.3.16. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (поміж-іншим) : статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Враховуючи вищевикладене та той факт, що у цій справі суд сам має змогу встановити та дати оцінку доказам та розтлумачити умови п.3.5. договору №14-216-П від 20.10.14р. ( укладеного між сторонами); клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає. Одночасно суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача та розтлумачити п.3.5. договору наступним чином.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Відповідно до ст.213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV ( 996-14 ) «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( 996-14 ) первинні документи мають містити обов'язкові реквізити, зокрема посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані (електронний підпис), що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 : первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення .Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів ( п.2.1.). Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції . Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо ( п.2.4.).

Відповідно до п.10. постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.12р. №6 «Про судове рішення», результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (ст.67, 69 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення ( ст.121 ГПК України).

З урахуванням вищезазначеного , дослідивши зміст п.3.5. договору №14-216-П від 20.10.14р. , суд тлумачить його наступним чином : датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про прийом продукції. Проте, враховуючи фактичні обставини справи у їх сукупності, суд вважає , що датою поставки позивачем відповідачу продукції за договором №14-216-П за видатковою накладною № РН-0000001 від 30.10.2014р. на суму 20 040, 00 грн., є саме дата видаткової накладної 30.10.14р. (оскільки ця накладна є первинним документом в розумінні ЗУ«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , який містить відомості про господарську операцію , дату і місце складання, та підтверджує її здійснення, підпис повноважного представника відповідача - гр. ОСОБА_3 та містить відтиск печатки підприємства відповідача .Одночасно ця накладна не містить жодної іншої дати ; а відтак суд вважає , що єдиною датою складання цієї накладної та датою отримання відповідачем товару , зазначеного в цій накладній , є саме 30.10.14р.

Враховуючи вищевикладене , суд критично оцінює твердження відповідача відносно того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт поставки продукції відповідачу саме 30.10.14р.; та приходить до висновку про те , що відповідач повинен був оплатити цей товар протягом 30 календарних днів з моменту його поставки ( як то передбачено умовами договору та специфікації ) .

Стосовно заперечень відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення з нього пені , суд зазначає наступне. Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Згідно п.4.3. постанови, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором);порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Відповідно до п.2.5. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищезазначене та те, що прострочення з оплати виконання зобовязання за договором у відповідача розпочалось з 30.11.14р., та в той же день і розпочався період, за який позивач мав право нарахувати відповідачу пеню ( а саме з 30.11.14р. по 30.04.15р., в розумінні приписів ст.232 ГК України); при цьому, строк позовної давності (щодо до вимог про стягнення з відповідача пені, в розумінні ст.258 ЦК України) закінчився у позивача 30.11.15р.; а з позовом до суду позивач звернувся лише 24.12.15р. ; суд дійшов висновку про те , що позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 413, 11 грн. Обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку позовної давності, суд не знаходить. За викладених обставин в цій частині в позові слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене суд , суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача: 20 040, 00 грн. основної заборгованості за договором; 9 335, 89 грн. інфляційних втрат та 639, 08 грн. 3% річних); в задоволенні іншої частини позовних вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до приписів п. 4.1. постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.13р. №7, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача; такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

На підставі вищевикладеного, керуючись приписами Постанов Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.13р., №6 від 23.03.12р., №10 від 29.05.13р.; №14 від 17.12.13р. та №18 від 26.12.11р.; ст.ст.213, 258, 267, 525, 526, 637, 712 ЦК України; ст.ст.33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд , -

ВИРІШІИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Першотравенський ремонтно-механічний завод» (52800, м. Першотравенськ, вул. Леніна, буд. 7; код ЄДРПОУ 34245509) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртеп» (02140, м. Київ, вул. Бориса Гмирі, буд. 1/2, офіс 141; код ЄДРПОУ 39048322): 20 040, 00 грн. заборгованості за договором ; 9 335, 89 грн. інфляційних втрат та 639, 08 грн. 3% річних та 904, 28 грн. витрат на сплату судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням чинності.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

Суддя Васильєв О.Ю.

04.02.16р.