Рішення № 55463739, 28.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.01.2016Справа №910/29755/15Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Нечай О.Н., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/29755/15

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", м. Київ,

до приватного акціонерного товариства "Страхове товариство "Іллічівське", м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м. Львів,

про стягнення 4 021,20 грн.,

за участю представників:

позивача - Горячев А.В. (довіреність від 26.01.2016 № 244/18);

відповідача - Бортник Л.В. (довіреність від 23.01.2015 № 26;

третьої особи - не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (далі - Товариство) про стягнення 4 021,20 грн., страхового відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2015 порушено провадження у справі № 910/29755/15; призначено до розгляду у судовому засіданні на 12.01.2016; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1.

11.01.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав таке:

- позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування у сумі 17 987,06 грн. на підставі рахунку-фактури товариства з обмеженою відповідальністю «Велет-Авто»;

- 15.04.2014 Товариство отримало від Компанії заяву від 01.04.2014 № 2529/16 про відшкодування шкоди в порядку регресу;

- Товариство сплатило Компанії страхове відшкодування в порядку регресу у сумі 13 455,86 грн. з урахуванням фізичного зносу та за вирахуванням франшизи у сумі 510 грн.;

- отже, підстав для задоволення позовних вимог у сумі 4 021,20 грн. немає.

У судовому засіданні 12.01.2016 представник позивача подав суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення копії позовної заяви на адресу третьої особи та просив оголосити перерву у судовому засіданні для ознайомлення з відзивом.

Представники сторін заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд визнав клопотання обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2016відкладено розгляд справи на 28.01.2016; продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

25.01.2016 позивач подав суду письмові пояснення на відзив відповідача, в яких заперечив проти доводів Товариства та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники третьої особи у судове засідання 28.01.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвал суду від 26.11.2015 і 12.01.2016 не виконали.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовних матеріалах та у та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

До матеріалів справи долучені конверти з копіями ухвал суду, які було повернуто поштою з адреси третьої особи з відмітками «за закінченням встановленого строку зберігання».

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18) зазначено, що, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 28.01.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 811 ГПК України, складалися протоколи судового засідання, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2013 Компанією (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № CON/VES/CASC0055715-3652321/05AB (далі - Договір), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням та/або користуванням та/або розпорядженням застрахованим транспортним засобом автомобілем «Деу ланос» державний № НОМЕР_1.

06.08.2013 о 09 год. 00 хв. у м. Львові по вул. Банківська-Дорошенка сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля «Деу ланос» та автомобіля «Деу ланос» (державний № НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_1, в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1 та 11.3 Правил дорожнього руху України.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 04.12.2013 зі справи № 3/463/1528/13 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

30.08.2013 позивачем складено страховий акт № 1.002.13.09917/VESKO31027 і розрахунок страхового відшкодування, відповідно до яких сума страхового відшкодування складає 17 987,06 грн.

На підставі зазначеного страхового акта позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив страхове відшкодування у сумі 17 987,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 03.09.2013 № 55179.

Компанія виплатила страхове відшкодування на підставі рахунку-фактури від 23.08.2013 № СФ-003395.

За приписами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Разом з тим, згідно зі статтею 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника «Деу» як страхувальника на момент ДТП була застрахована відповідачем за полісом № АС/0102828, за якими ліміт по майну становив 50 000 грн., а франшиза - 510 грн.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на виплату страхового відшкодування в порядку регресу та відсутності підстав для задоволення позовних вимог у сумі 4 021,20 грн.

Так, 01.04.2014 позивач надіслав відповідачу заяву № 2529/26ув про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 17 987,06 грн.

14.08.2014 відповідач перерахував позивачу частину страхового відшкодування у сумі 13 455,86 грн.

З огляду на викладене, Компанія просить суд стягнути з Товариства 4 021,20 грн. (17 987,06 грн.- 510 грн. - 13 455,86 грн.).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснив належну оцінку шкоди відповідно до вимог пункту 22.1 статті 22 Закону та та вимагав виплати страхового відшкодування з урахуванням вимог статті 29 Закону в межах якого може сплатити відповідач.

Позивач також не представив доказів, що для відновлення попереднього стану пошкодженого автомобіля «Деу ланос» державний № НОМЕР_1, що мав певну зношеність, були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів

У свою чергу, відповідач подав суду страховий акт від 04.06.2014 № ЦО-46747-АС-0000102828-102828, розрахунок страхового відшкодування, з яких вбачається, що розмір страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу та за вирахуванням франшизи (510 грн.) складає 13 455,86 грн.

Отже, відповідач сплатив страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі, визначеному з врахуванням норм Закону, а саме у сумі 13 455,86 грн.

Посилання позивача на позицію Верховного Суду України викладену у Постанові від 15.04.15 по справі №3-50гс15 як на додаткову підставу позовної вимоги про стягнення суми вартості фізичного зносу, не змінює, не скасовує і не зупиняє дію норми ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним в цих правовідносинах і передбачає -" .... у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством,...".

Отже , позивач не довів, що положення закону підлягають довільному тлумаченнню через власне, позивача, розуміння правової позиції Верховного Суду України.

Відповідно до прпису ст.1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В силу вказаного закону та норми тс.1194 ЦК України позивач має право на отримання частини відшкодування за рахунок винуватця ДТП у разі недостатності страхової виплати.

При цьому господарський суд зветає увагу позивача, щодо наявності позиції Верховного Суду України в постанові від 02.12.2015 №6-691цс15, згідно до висновків якого слід враховучи положення пункту 3частини першої статті 988 ЦК України, статті 1194 ЦК України, пункту 22.1 статті 22, статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). З огляду на викладене, суд дійшов висновку про стягнення з винуватця ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Саме на позивачеві лежить тягар доказування тих обставин, на які він посилається, заявляючи позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно з статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Позивач не подав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення заявленої суми.

З огляду на наведене у позові слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи покладаються на позивача.

Керуючись статтями 43, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 02.02.2016.

Суддя І.Д. Курдельчук