Ухвала суду № 554594, 28.02.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

28лютого2007 року                                                                          м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого –  судді Харченка В.В., суддів: Васильченко Н.В.,  Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Федорова М.О., при секретарі Мельник І.М., за участі представника позивача Злобенець І.П. та відповідача Бориса С.М.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги  приватного підприємства «Геланг» на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року, та Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року у справіза позовом приватного підприємства «Геланг»  до Центральної МДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень,  -

                                                     ВСТАНОВИЛА:

Рішенням  Господарського суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2005 року у задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Геланг»  до Центральної МДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень №0001732340/0 від 09.06.2005р. Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 45055,05грн., та  №0001742340/0 від 09.06.2005р., яким  позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість  25030,50грн. відмовлено.

Зазначене рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачем було отримано продукцію безоплатно, оскільки постачальника позивача було ліквідовано, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість проведення розрахунку. В частині відмови у визнанні недійсним податкового повідомлення – рішення №0001742340/0 від 09.06.2005р., яким  позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість  25030,50грн. суд першої інстанції послався на те, що позивачем було проведено розрахунок за допомогою видачі векселів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року вищезазначене рішення суду першої інстанції було скасоване, позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним  рішення відповідача №0001732340/0 від 09.06.2005р. яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 45055,05грн.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на те, що ліквідація юридичної особи – постачальника позивача не є обставиною, з якою пов’язується віднесення сум, належних до сплати такому контрагенту до складу валового доходу, оскільки грошові зобов’язання у даному випадку допускали можливість виконання зобов’язання не тільки перед ліквідованим контрагентом.

Оскільки позивачем було виконано такі зобов’язання у зв’язку з пред’явленням виданого позивачем векселя до виконання та його оплаті, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.    

Не погоджуючись з зазначеними  рішеннями приватне підприємство "Геланг" та Центральна міжрайонна державна податкова інспекція звернулися з касаційними  скаргами у яких просять – ПП «Геланг» постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року скасувати та прийняти  рішення про задоволення вимог, Центральна МДПІ – скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року, залишивши в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2005 року. 

Касаційна скарга ПП «Геланг» ґрунтується на неправильному застосуванні  норм підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема на тому, що право позивача на податковий кредит підтверджено наявними у нього податковими накладними. Також позивач посилається на те, що суми податку на додану вартість не були включені до вартості векселя.

На обґрунтування вимог своєї касаційної скарги Центральна МДПІ посилається на те, що до перевірки контрагента позивача не було додано жодних документів на підтвердження наявності заборгованості позивача, а заборгованість позивача не була відображена у ліквідаційному балансі контрагента позивача.

Також МДПІ посилається на те, що станом на момент, на який позивачу визначено податкові зобов’язання, тобто на звітний період (IVквартал 2003 року) позивач не поніс жодних витрат на компенсацію вартості отриманого товару.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,   дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг колегія суддів приходить до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню  з таких підстав.

         Як встановлено по справі судами першої та апеляційної інстанцій та не заперечується сторонами     Центральною МДПІ у м.Кривому Розі були винесені податкове повідомлення-рішення №0001732340/0 від 09.06.05р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 45055,55грн., у тому числі 30036,70грн.-основний платіж, 15018,35грн.-штрафні (фінансові) санкції, і податкове повідомлення-рішення №0001742340/0 від 09.06.05р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25030,50грн., у тому числі 16687,00грн.- основний платіж, 8343,50грн. штрафні (фінансові) санкції.

         Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі Акту "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП "Геланг" за період з 01.01.02р. по 31.12.04р." №105/31386020 від 24.05.05р., відповідно до якого встановлені порушення підприємством податкового законодавства, а саме: у порушення п.1.23 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивачем занижено валовий дохід у IVкварталі 2003р. на 100122,31грн.; у порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем завищено податковий кредит з ПДВ у грудні 2003р. на 16687,00грн.

         Зазначені висновки сформульовані співробітниками відповідача з тих підстав, що 10.12.2002р. між позивачем і ПП "Інфотрейд" був укладений договір поставки №6/12 відповідно до умов якого позивач здійснює оплату за поставлений товар (шпала дерев’яна, типу А1, А2) з відстрочкою платежу терміном 10 днів. Вказаний товар поставлений позивачу згідно з податковими накладними №17.2 від 17.02.03р., №24.2/1 від 24.02.03р., №3.3 від 03.03.03р., №6.3 від 06.03.03р., №17.3 від 17.03.03р., №18.3 від 18.03.03р., №21.3 від 21.03.03р., №24.3 від 24.03.03р., №25.3 від 25.03.03р. на загальну суму 100659,81грн. з ПДВ.

         Позивач частково, у розмірі 537,50грн., оплатив поставлений товар.

03.04.03р. між ПП "Інфотрейд" і ПП "Рігель" був укладений договір переуступки права вимоги, згідно з умовами якого ПП "Інфотрейд" передало ПП "Рігель" право вимоги у позивача заборгованості за товар, поставлений за договором поставки №6/12 від 10.12.02р. Про вказане ПП "Інфотрейд" повідомив позивача листом №7 від 07.04.03р.

         20.11.03р. позивачем виданий ПП "Рігель" простий вексель №65305589692819 на суму 100122,31грн. у якості погашення кредиторської заборгованості за договором поставки.

         Винесення оскаржуваних рішень обумовлено відповідачем тим, що 08.12.03р. ПП "Рігель" знято з обліку платників податків. Згідно з довідкою ЄДРПОУ ПП "Рігель" ліквідовано 10.12.03р. і з цієї дати не знаходиться на обліку в ЄДРПОУ.

         На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат вартість отриманого товару, оскільки розрахунок позивачем проведено не було.

         Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить передумовою для включення сум заборгованості до складу валового доходу такої підстави як ліквідація контрагента - кредитора.

         Колегією суддів не приймаються посилання відповідача, викладені в акті перевірки на безоплатне отримання позивачем продукції, оскільки договори між позивачем та його контрагентами передбачають оплатну передачу продукції.

         Заборгованість перед ліквідованою юридичною особою не підпадає ні під визначення безнадійної заборгованості (п.1.25) ні під визначення безоплатно наданих товарів (п.1.23) ані під визначення безповоротної фінансової допомоги (п.1.22.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

         Згідно зі статтею 165 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним на момент укладення угод) якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

         Статтею 76 вказаного Кодексу визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

         Аналогічні положення закріплено у частинах 1 та 5 статті 261     Цивільного кодексу України, чинного на час розгляду спору.

         Згідно з частиною 3 статті 205 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

         Як вбачається з матеріалів справи позивачем було здійснено такий розрахунок шляхом видачі векселя та його наступної оплати.

  Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2. статті 5  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Моментом віднесення до складу валових витрат підпунктом 11.2 вищезазначеного Закону визначено або дату списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; частина перша підпункту 11.2.1), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). (частина друга зазначеного підпункту).

Отже, є обґрунтованими посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивач мав всі підстави для віднесення вартості отриманої продукції до складу валових витрат, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню вимоги касаційної скарги Центральна МДПІ.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання зазначеного скаржника на те, що до перевірки не було надано відомостей щодо наявності або відсутності дебіторської заборгованості, оскільки відомості та документи, надані співробітникам податкового органу під час проведення перевірки, не можуть змінювати об’єктивного стану наявності чи відсутності податкових зобов’язань позивача та правомірність віднесення сум до  складу валових витрат.

Посилання ПП «Геланг» на вищезазначені норми підпунктів 7.5.1 пункту 7.5. та 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегією суддів також не приймаються виходячи з такого.

Зазначені норми є загальними по відношенню до спеціальних норм абзацу третього пункту 4.8. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

         Саме з таких підстав і було зменшено податковий кредит позивача за з ПДВ у грудні 2003р. на 16687,00грн., тобто ПДВ від суми виданого 20.11.03р. позивачем виданий простого векселя №65305589692819 на суму 100122,31грн.

         В момент видачі позивачем векселя за угодою поставки, тобто узгодження між сторонами (боржником та новим кредитором) зміни форми розрахунків за договором поставки, така угода стала підпадати під вищевикладене визначення пункту 4.8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

         Наступна оплата виданого позивачем векселя не тягне за собою правомірності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, які мало бути сплачено у складі вартості продукції, за яку було сплачено у вексельній формі, натомість дозволяє позивачу включити суми ПДВ до податкового кредиту у момент   сплати за векселем.

Колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції повно та всебічно встановлені фактичні обставини справи, яким судом апеляційної інстанції дана належна юридична оцінка та вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. При цьому не допущено порушень процесуального закону, які  призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

         Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

         На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224 КАС України, колегія суддів, -

                                 ухвалила:

Касаційні скарги приватного підприємства «Геланг» та Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у місті Кривому Розі залишити без задоволення, а  постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строки та в порядку, передбаченими ст.ст. 237 – 239 КАС України.

         Головуючий                                                               В.В. Харченко

                        Судді                                                              Н.В. Васильченко

                                                                                              Л.Я. Гончар

                                                                                              О.О. Кравченко

                                                                                     М.О. Федоров