Рішення № 5543968, 09.06.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/19409.06.09 За позовом Концерну "Військторгсервіс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромторг ХХІ"

про стягнення 93 541,52 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Медецький М.Л.(дов. від 08.01.2009)

Від відповідача не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Концерну «Військторгсервіс»до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромторг ХХІ»про стягнення заборгованості в розмірі 93 541,52 грн. за неналежне виконання грошового зобовязання за договором комісії № 472/3 від 17.04.2007 та угоди від 20.12.2007.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.03.2009 порушено провадження у справі № 50/194 та призначено до її розгляду на 06.04.2009.

Представник відповідача в судове засідання 06.04.2009 не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання прибув представник позивача, дав пояснення по справі та подав клопотання про розгляд справи у термін більший, ніж передбачений ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 13.05.2009.

В судове засідання 13.05.2009 прибув представник позивача та дав додаткові пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання вдруге не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи був відкладений на 09.06.2009.

В судовому засіданні 09.06.2009 представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги. Також представник позивача підтримав, заявлене в позовній заяві, клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача. Однак, позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів. Судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, держави. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках. У зв'язку з наведеним суд відмовив в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Відповідач в судові засідання 06.04.2009, 13.05.2009 та 09.06.2009 не направив своїх повноважних представників, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.97р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Представник позивача заявив клопотання, відповідно до ст.75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду та ухилення від проведення розрахунків.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання позивача обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2007 Концерн «Військторгсервіс»(далі позивач, комісіонер за договором) та товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромторг ХХІ»(далі відповідач, комітент за договором) уклали договір комісії № 472/3 (далі - договір), який, за взаємною згодою сторін, було розірвано, про що свідчить підписана між сторонами угода від 20.12.2007(далі - угода).

Відповідно до умов п.1. угоди про розірвання договору комісії № 427/3, комісіонер та комітент у звязку з попередньою домовленістю прийшли до згоди розірвати договір комісії № 472/3 від 17.04.2007.

Положеннями пункту 3 угоди встановлено, що зобовязання, припинені угодою, виконання яких сторонами вже розпочалось, повинні бути виконанні в наступному порядку:

-у термін до 20 лютого 2008 комітент зобовязався перерахувати на розрахунковий рахунок комісіонера грошові кошти, отримані комітентом згідно договору комісії № 472/3 від 17.04.2007.

-у термін до 20 лютого 2008 комісіонер зобовязався забезпечити повернення продукції, отриманої згідно договору комісії.

Як встановлено судом, на виконання умов угоди, позивачем було здійснено повернення товару відповідачу відповідно до видаткових накладних на повернення товару: № 7122402 від 24.12.2007 на суму 199650,00 грн., № 7122401 від 24.12.2007 на суму 172080,00 грн. та № 7122403 від 24.12.2007 на суму 135000,00 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу повернення товару відповідачу та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов угоди та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобовязання, а саме на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за вищезазначеною угодою становить 73080,00грн. Ця заборгованість документально підтверджується матеріалами справи та поясненнями позивача.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію № 1207/юр від 17.10.2008 з вимогою терміново погасити існуючу заборгованість. Однак зазначена претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно умов ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за угодою, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 8623,44 грн. та штраф а розмірі 5115,60 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку на підставі положень ч. 2 ст. 231 ГК України. А також позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача ще й пеню передбачену нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»в розмірі 5654,71 грн.

Згідно п. 4 угоди, сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобовязання за даною угодою, несе відповідальність, встановлену вимогами цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно положень статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до п. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Поняття суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, визначено у ч. 2 ст. 22 ГК України, відповідно до якої суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно норм п. 1.1. статуту позивача, Концерн «Військторгсервіс»є державним господарським обєднанням, заснованим на державній власності. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Отже, до відносин, що склалися між сторонами необхідно застосовувати норми Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у даній сфері.

Відповідно до вищевикладеного та у звязку з тим, що сторонами в угоді не було погоджено розміру та способу нарахування штрафних санкцій, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача подвійної пені за різними підставами суперечить Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства, а тому вимога позивача в частині стягнення пені на підставі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» в сумі 5654,71 грн. задоволенню не підлягає.

Дії відповідача є порушенням вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу який за розрахунком позивача становить 5115,60 грн. та пені в розмірі 5623,44 грн.(на підставі положень ст. 231 ГК України), визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач, в звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань просить суд стягнути з останнього витрати повязані з інфляційними процесами в сумі 360,94 грн. та 3 % річних в розмірі 706,83 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобовязання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних є законними та обґрунтованими, у звязку з тим, що має місце прострочення виконання грошового зобовязання та підлягають задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за повернутий товар є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромторг ХХІ» (м. Київ, Магнітогорська, 1; код ЄДРПОУ 34634887) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28а; код ЄДРПОУ 33689922) основний борг в сумі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят)грн. 00 коп., пеню в сумі 8 623 (вісім тисяч шістсот двадцять три) грн. 44 коп., три відсотки річних в розмірі 706 (сімсот шість) грн. 83 коп.; індекс інфляції в розмірі 360 (триста шістдесят)грн. 94 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 414(чотириста чотирнадцять) грн. 14 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 935 (девятсот тридцять пять) грн. 42 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д

Дата підписання рішення 22.06.2009