Рішення № 55436832, 29.01.2016, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/3418/15-ц

провадження № 2/0285/36/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29.01.2016 року м. Новоград-Волинський

Новоград - Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі суддіПомогаєва А.В., за участі секретаря судового засідання Сарган О.А. та осіб, які беруть участь у справі: представника Прокуратури Житомирської області ОСОБА_1, представника ТОВ "Газета "Звягель" - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Газета «Звягель», Прокуратури Житомирської області, Генеральної прокуратури України, ТОВ "Видавництво та телерадіокомпанія "Редакція Газети "Эхо" (Відлуння)" про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь та гідність, ділову репутацію та її спростування, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

З урахуванням уточнень від 30.11.2015 року (а.с. 72-76) позивач вимагав наступне:

- Визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію про те, що він причетний до вчинення кримінального правопорушення, що було вчинене за домовленістю із службовими особами ТОВ «Укргазінвест», умисно, з корисливих мотивів, щодо розтрати майже 4 млн. грн., виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» для будівництва газопроводу, оприлюднену та поширену відповідачами на їх офіційних веб-сайтах та у Новоград-Волинській щотижневій газеті «Звягель» і Житомирській обласній газеті «Эхо» («Відлуння»).

- Зобовязати відповідачів протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену інформацію про те, що він причетний до вчинення кримінального правопорушення, що було вчинене за домовленістю із службовими особами ТОВ «Укргазінвест» умисно, з корисливих мотивів, щодо розтрати майже 4 млн. грн., виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» для будівництва газопроводу, оприлюднену та поширену відповідачами на їх офіційних веб-сайтах та у Новоград-Волинській щотижневій газеті «Звягель» і Житомирській обласній газеті «Эхо» («Відлуння»).

- Зобовязати відповідачів розмістити на офіційних веб-сайтах та у Новоград-Волинській щотижневій газеті «Звягель» і Житомирській обласній газеті «Эхо» («Відлуння») повідомлення про ухвалене у справі рішення та публікацію резолютивної частини цього рішення.

- Стягнути з відповідачів компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наступне.

07.08.2015 р. на офіційному веб-сайті прокуратури Житомирської області та на порталі Генеральної прокуратури України в мережі «Інтернет» було розміщено повідомлення під назвою «На Житомирщині розслідується розтрата майже 4 млн. грн. державних коштів».

В повідомленні прес-служба прокуратури Житомирської області інформувала про причетність ОСОБА_3 як керівника Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники» до розтрати державних коштів на суму близько 4 млн. грн., виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України». У Новоград-Волинській щотижневій газеті «Звягель» № 33 (189) від 14 серпня 2015 року на сторінці № 10 та у Житомирській обласній газеті «Эхо» («Відлуння») № 33 (1296) за 13-19 серпня 2015 року на сторінці № 4 були розміщені аналогічні повідомлення.

Зазначена інформація, на думку позивача, є негативною, неправдивою та такою, що не відповідає дійсності.

Обслуговуючий кооператив по будівництву газопроводів «Спілка жителів по газифікації с. Броники» (Замовник) 18.05.2012 р. уклав договір № 1805-01 з ТОВ «Укргазінвест» (Підрядник) про будівництво обєкту «Газопостачання сіл Брониківської сільської ради (с. Броники, с.Марушівка, с. Кропивня) Новоград-Волинського р-ну (1-ша черга будівництва - підвідний газопровід до сіл Броники, Марушівка)».

27.06.2012 р. кооператив уклав договір № 2-Б/12 з НАК «Нафтогаз Україна» про фінансування останнім добудови обєкта газопостачання в обсязі 5651514 грн. 00 коп. Після того, як вказані кошти надійшли кооперативу, вони були перераховані ТОВ «Укргазінвест».

Роботи мали бути виконані протягом 180 робочих днів з моменту отримання 100% передплати. Однак, роботи були виконані частково, а Підрядник ТОВ «Укргазінвест» почав вимагати збільшення фінансування будівництва обєкта. Кооператив неодноразово звертався до ТОВ «Укргазінвест» з вимогами виконати зобовязання за договором та з листами про допомогу до НАК «Нафтогаз Україна». Всі ці звернення залишилися без відповіді. У квітні 2015 року кооператив був змушений звернутися до органів прокуратури із заявою про привласнення ТОВ «Укргазінвест» державних коштів.

Позивач посилався на положення ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ч.1 ст. 17 КПК України щодо презумпції невинуватості.

Крім того, посилався на ч. 1 ст. 277 ЦК України щодо права особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, на спростування такої інформації.

Вважає, що поширена відповідачами інформація стосується позивача, про що свідчить пряма вказівка на нього, як керівника Обслуговуючого кооперативу, як особи причетної до вчинення кримінального правопорушення щодо розкрадання державних коштів, виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» на будівництво газопроводу. Ця інформація була поширена через глобальну мережу «Інтернет», і таким чином доведена до відома невизначеної кількості користувачів та відвідувачів веб-сайту.

Повідомлення широкому загалу інформації про причетність позивача до вчинення суспільно небезпечного діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена Кримінальним кодексом України, є недостовірним, оскільки у кримінальному провадженні за фактом розкрадання близько 4 млн. грн. державних коштів повідомлення про підозру йому не виносились.

Поширена відповідачами інформація стала відомою знайомим позивача, була розміщена як офіційна інформація у друкованих засобах масової інформації, на офіційних сайтах засобів масової інформації відомих сайтах новин.

Її розміщення заподіяло ОСОБА_3 моральних і фізичних страждань та завдало шкоди його репутації як депутата Новоград-Волинської районної ради Житомирської області, що в подальшому негативно вплинуло на результати виборів до місцевої ради (Новоград-Волинської районної ради), до якої позивач балотувався як кандидат. В результаті цього різко погіршився стан здоровя позивача. Він був змушений неодноразово звертатися до лікаря, що поставив діагноз гіпертонічний криз і призначав лікування. Компенсацію за моральну шкоду позивач оцінює в 5000 грн.

У судовому засіданні 25.12.2015 року представник позивача вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. У судове засідання 29.01.2016 року представник не зявився, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності

Генеральна прокуратура України направила до суду письмові заперечення проти позову, в яких посилались на наступне.

На офіційному веб-порталі Генеральної прокуратури України 07.08.2015 року в рубриці «Регіональні новини» було розміщено повідомлення під назвою «На Житомирщині розслідується розтрата майже 4 млн. грн. державних коштів», яке повністю відповідає фабулі витягу з кримінального провадження, що міститься у ЄРДР.

У вищевказаному повідомленні відсутні відомості про осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема про причетність до нього позивача. На підставі такої інформації неможна зробити висновок про винність позивача у вчиненні злочину, оскільки у повідомлені прямо зазначено, що проводиться досудове розслідування.

Безпідставними є посилання ОСОБА_3 на те, що поширена інформація порушила його честь та гідність, як керівника Спілки, який підписував договори від її імені, оскільки повідомлення не містить посилання ні на час вчинення дій, які містять ознаки злочину, ні на особу керівника.

Таким чином, у діях Генеральної прокуратури України з інформування про діяльність органів прокуратури, зокрема, про початок кримінального провадження Новоград-Волинською міжрайонною прокуратурою Житомирської області, не міститься повного юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову.

Представник Генеральної прокуратури України в судове засідання повторно не зявився. Відповідно до положень ст. 169 ЦПК України суд розглянув справу за його відсутності.

Представник Прокуратури Житомирської області в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його необґрунтованість.

Надала суду витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань про кримінальне провадження №42015060240000006 (а.с. 106).

Пояснила, що Новоград-Волинською місцевою прокуратурою розслідується провадження за ч. 5 ст. 191 КК України за фактом розтрати державних коштів на суму близько 4 млн. грн. під час газифікації с. Броники.

На теперішній час жодну особу про підозру не повідомлено. Слідчим призначено будівельно-технічну експертизу, яка триває. За висновками експертизи буде прийнято процесуальне рішення про підозру.

Поширене в мережі «Інтернет» та друкованих засобах масової інформації повідомлення не містить інформації, яка б порушувала права позивача. Будь-яку особу взагалі неможна ідентифікувати зі змісту повідомлення. Отже, підстави для позову відсутні.

Представник відповідач ТОВ «Газета «Звягель» в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на наступне.

У відповідності до п. 3 ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція, журналіст не несуть відповідальність за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень субєктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

Прес-службою Прокуратури Житомирської області поширено повідомлення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом розтрати державних коштів.

Повідомлення, яке було опубліковано в газеті «Звягель» № 33 (189) від 14 серпня 2015 року, є дослівним відтворенням офіційного повідомлення прес-служби прокуратури Житомирської області, яке також було розміщено на офіційному веб-сайті прокуратури Житомирської області, порталі Генеральної прокуратури України в мережі «Інтернет». Отже - ТОВ «Газета «Звягель» згідно з положеннями ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» не несе жодної юридичної відповідальності за розміщення даної інформації.

Крім того, посилався на п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» щодо неможливості розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства позовів про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Також зазначив, що зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем оскаржується його причетність до вчиненого злочину, відомості про який 07.08.2015 року Новоград-Волинською прокуратурою внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У такому випадку позивач повинен був оскаржувати факт своєї причетності до вчиненого злочину в порядку, передбаченому КПК України.

В своєму позові ОСОБА_3 не зазначає характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та жодним чином не обґрунтовує розмір заявленої моральної шкоди. Таким чином, заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Представник відповідача ТОВ «Видавництво та телерадіокомпанія «Редакція Газети «Эхо» («Відлуння»)» у судове засідання 29.01.2016 року не зявилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Була присутня у судовому засіданні 25.12.2015 року та проти задоволення позову заперечувала з підстав, аналогічних викладеним у запереченнях інших відповідачів.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у міжнародній електронній мережі «Інтернет» на офіційному веб-сайті Прокуратури Житомирської області та порталі Генеральної прокуратури України 7 серпня 2015 року було розміщено повідомлення наступного змісту: «На Житомирщині розслідується розтрата майже 4 млн. грн. державних коштів. Сьогодні, 7 серпня Новоград-Волинською міжрайонною прокуратурою внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом розтрати державних коштів на суму близько 4 млн. грн., виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» для будівництва газопроводу. Установлено, що службові особи ТОВ «Укргазінвест», за домовленістю із керівником обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники», умисно, з корисливих мотивів, розтратили майже 4 млн. грн., виділених державною нафтогазовою компанією для газифікації трьох сіл району. Досудове розслідування у кримінальному провадженні провадиться міським відділом міліції. Процесуальне керівництво здійснює Новоград-Волинська міжрайонна прокуратура». (а.с. 109)

Зазначена інформація через електрону пошту була направлена Прокуратурою Житомирської області та отримана редакціями відповідачів ТОВ «Газета «Звягель», ТОВ «Видавництво та телерадіокомпанія «Редакція Газети «Эхо» («Відлуння»)».

На підставі вищезазначеного повідомлення прокуратури у Новоград-Волинській щотижневій газеті «Звягель» № 33 (189) від 14 серпня 2015 року на сторінці № 10 було розміщено повідомлення наступного змісту: «Розслідується розтрата 4 мільйонів гривень державних коштів. 7 серпня Новоград-Волинською міжрайонною прокуратурою внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом розтрати державних коштів на суму близько 4 мільйонів гривень, виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» для будівництва газопроводу. Встановлено, що службові особи ТОВ «Укргазінвест», за домовленістю із керівником обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники», умисно, з корисливих мотивів, розтратили майже 4 млн. грн., виділених державною нафтогазовою компанією для газифікації трьох сіл району. Досудове розслідування у кримінальному провадженні провадиться міським відділом міліції. Процесуальне керівництво здійснює Новоград-Волинська міжрайонна прокуратура». (а.с. 33).

У Житомирській обласній газеті «Эхо» («Відлуння») № 33 (1296) за 13-19 серпня 2015 року на сторінці № 4 було розміщено повідомлення наступного змісту: «Розслідується розтрата 4-х мільйонів гривень. Новоград-Волинська міжрайонна прокуратурою внесла відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом розтрати державних коштів на суму близько 4 млн. грн., виділених ПАТ НАК «Нафтогаз України» на будівництво газопроводу. «Як було встановлено, службові особи ТОВ «Укргазінвест» за домовленістю з керівником обслуговуючого кооперативу з будівництва газопроводів «Спілка по газифікації села Броники», умисно, з корисливих мотивів розтратили майже 4 мільйони гривень, виділених державною нафтогазовою компанією для газифікації трьох сіл району», - повідомила прес-служба прокуратури. Досудове розслідування у кримінальному провадженні провадиться міським відділом міліції. Процесуальне керівництво здійснює Новоград-Волинська міжрайонна прокуратура». (а.с. 77)

З пояснень відповідачів та наданих доказів вбачається, що автором вищезазначеної інформації та ініціатором її розповсюдження була Прокуратура Житомирської області, яка мала на меті інформування громадськості про діяльність Новоград-Волинської міськрайонної прокуратури з розслідування кримінального правопорушення.

Згідно п. 3 ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», редакція не несе відповідальність за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням повідомлень субєктів владних повноважень.

З тексту розміщених відповідачами повідомлень вбачається, що вони мають незначні лексичні відмінності, які в цілому не вплинули на зміст переданої прокуратурою інформації.

За таких обставин, суд визнає обґрунтованими заперечення відповідачів ТОВ «Газета «Звягель» і ТОВ «Видавництво та телерадіокомпанія «Редакція Газети «Эхо» («Відлуння»)», щодо неможливості покладення на них відповідальності за порушення прав позивача внаслідок розміщення інформації, яка містилась в офіційному повідомленні Прокуратури Житомирської області, оскільки дані відповідачі є друкованими засобами масової інформації, а Прокуратура є органом державної влади.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Верховний Суд України також зазначив, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму).

Відповідно до ч.4 ст. 32 Конституції України, ст.ст. 94, 277 ЦК України, кожному гарантується право на захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

За змістом зазначеного законодавства, кожному гарантується право на свободу вираження поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню.

Статтею 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п.15 постанови від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка порушує права особи на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Згідно витягу з кримінального провадження №42045060240000006 від 07.08.2015 року за ч. 5 ст. 191 КК України до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань внесено наступні відомості: «Посадові особи ТОВ «Укргазінвест» спільно з посадовими особами обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники» умисно, з корисливих мотивів шляхом зловживання службовим становищем з липня 2012 року під час виконання робіт з газифікації с. Броники, а саме по обєктах «Газопостачання с. Броники Новоград-Волинського району. Розподільчі мережі» та «Газопостачання сіл Брониківської сільської ради (с. Броники, с. Марушівка, с. Кропивня) Новоград-Волинського району (1-ша черга будівництва підвідний газопровід до сіл Броники та Марушівка)» вчинили розтрату державних коштів ПАТ НАК «Нафтогаз України» в особливо великих розмірах на суму близько 4 млн. грн.» (а.с. 106).

Відомості про осіб, яким повідомлено про підозру, у витягу відсутні.

Внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань є дією з виконання обовязку, покладеного на прокурора статтею 214 КПК України.

Порядок інформування суспільства про діяльність органів прокуратури визначено у статті 6 Закону України «Про прокуратуру».

За змістом ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ч.1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, у такий же спосіб, у який вона була поширена (частини 6, 7 статті 277 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі та ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» суд дійшов висновку, що під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Стаття 2 ЦК України визначає, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, ОСОБА_4 Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Згідно ч. 1 ст. 28 ЦК України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Повідомлення, розповсюджене відповідачами, не містить імені будь-якої фізичної особи. Наявна лише вказівка на посадових осіб, зокрема, керівника Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники».

Наданими суду доказами підтверджується, що саме позивач є головою зазначеного кооперативу.

Таким чином, наявний лише опосередкований звязок між розповсюдженим повідомленням та особою позивача.

Разом з тим, законом встановлено право на захист честі, гідності та ділової репутації саме фізичної особи, а не посадової особи.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація порушує їхні особисті немайнові права.

Вищезазначене повідомлення, яке позивач вважає таким, що порушує його немайнові права, містить інформацію про декілька обставин, що мають певний логічний звязок між собою.

Зокрема, частина інформації стосується факту внесення органом досудового слідства відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Даний факт підтверджено в судовому засіданні наданими доказами та визнано сторонами.

Інша частина повідомлення містить інформацію про те, що прокуратурою встановлено факт вчинення діяння, яке, з урахуванням його опису та використаних термінів, може бути оцінено особами, які сприймають дане повідомлення, як кримінальне правопорушення, а саме: «Встановлено, що службові особи ТОВ «Укргазінвест», за домовленістю із керівником обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники», умисно, з корисливих мотивів, розтратили майже 4 млн. грн., виділених державною нафтогазовою компанією для газифікації трьох сіл району». При цьому посилання на конкретну статтю кримінального закону відсутня.

Така інформація відрізняється від відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а саме - субєктами домовленості згідно зареєстрованої фабули правопорушення є посадові особи ТОВ «Укргазінвест» та посадові особи Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники». Вказівка безпосередньо на керівника кооперативу відсутня. (а.с. 106)

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що у штаті зазначеного кооперативу працюють дві особи голова та бухгалтер.

Згідно протоколу №1 Установчих зборів Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники» від 26.05.2011 року, головою кооперативу обрано ОСОБА_3 (а.с. 20-21)

Згідно витягу з кримінального провадження, діяння кваліфіковано за ч. 5 ст. 191 КК України, будь-яка особа про підозру не повідомлялась.

За змістом ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ч.1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, встановлення факту вчинення злочину можливо виключно у спосіб, визначений законом, а саме в судовому порядку в межах кримінального судочинства. Отже, підтвердити або спростувати винуватість особи у вчиненні конкретного злочину може лише суд за наслідками розгляду кримінального провадження.

Будь-яке твердження про винуватість особи за відсутності вироку щодо неї - є лише припущенням (оціночним судженням). Зокрема, такий характер має і офіційна підозра, висунута органами досудового слідства.

Так само обвинувачення, яке підтримується прокурором, є оціночним судженням щодо кваліфікації діяння, і, не зважаючи на його офіційний процесуальний статус, не вважається фактичним твердженням про подію злочину та винуватість особи до набрання вироком законної сили.

Закріплена Конституцією та законами України презумпція невинуватості також є припущенням, якому законодавцем надано особливу перевагу з метою захисту прав людини.

Враховуючи, що кримінальне провадження, про яке розповсюджено повідомлення відповідачами, на теперішній час не закрито і його розслідування не завершено, суд не має повноважень для встановлення під час розгляду даної цивільної справи факту як винуватості, так і невинуватості будь-яких осіб у вчиненні злочину.

Суд може лише констатувати порушення відповідачами презумпції невинуватості, у випадку, якщо розповсюджена ними інформація порушує права позивача.

Сама інформація про вчинення кримінального правопорушення, за відсутності відповідного вироку на момент її поширення, є такою, що не може вважатись достовірною. Але спростуванню в порядку цивільного судочинства вона не підлягає.

За певних обставин, можуть існувати підстави для висновку про негативний вплив такої інформації на ділову репутацію зазначених юридичних осіб.

Разом з тим, за відсутності інформації про імя позивача у повідомленні, його ідентифікація за посадою є лише припущенням, що має певний ступень вірогідності, яке не може бути підставою для задоволення його вимог в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Слід визнати, що в цілому, з точки зору характеристики діяльності посадових осіб ТОВ «Укргазінвест», поширене повідомлення має негативний зміст, оскільки прямо вказує на них, як на осіб, які, на думку прокуратури, вчинили розтрату державних коштів.

Разом з тим, звязок цього діяння з особою керівника обслуговуючого кооперативу описано словосполученням «за домовленістю».

Зазначене поняття є таким, що переважно використовується для визначення диспозитивних правовідносин юридично рівних субєктів, що забезпечують задоволення правомірного приватного інтересу.

Натомість кваліфікуючою ознакою складів окремих злочинів, у тому числі передбаченого ст. 191 КК України, прямо визначена така форма звязку співучасників, як «попередня змова».

На підставі субєктивного сприйняття позивачем понять «домовленість» і «змова» як тотожних, він дійшов до висновку про оцінку прокуратурою його дій на посаді голови кооперативу такими, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення.

На думку суду, посилання прокуратури на вчинення розтрати посадовими особами ТОВ «Укргазінвест» державних коштів у межах домовленості з керівником обслуговуючого кооперативу з будівництва газопроводів «Спілка по газифікації села Броники» не є таким, що однозначно вказує на останнього, як на субєкта злочину. Дана інформація формально не суперечить поясненням позивача щодо обставин договірних відносин між зазначеними юридичними особами.

У кримінальному праві поняття складу злочину охоплює сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Необхідними елементами є: суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона злочину, обєкт злочину, обєктивна сторона злочину.

Оприлюднене відповідачами повідомлення не містить інформації, достатньої для кваліфікації зазначеної події як злочину. Зокрема, відсутні відомості про фізичну особу (осіб) яка вчинила діяння; не вказано час та місце вчинення злочину.

Крім того, суд зазначає, що позовні вимоги викладено некоректно, оскільки позивач просить спростувати «інформацію про те, що він причетний до вчинення кримінального правопорушення».

Лексичний зміст слова «причетний» має широке значення, обсяг якого, вочевидь, виходить за межі понять «винуватість» або «участь», які характеризують звязок особи з будь-яким злочином, як субєкта злочину.

Дійсно, в повсякденному використанні словосполучення «причетність до злочину» в суспільстві переважно сприймається звужено, як вказівка на осіб, що винні у його вчиненні.

Разом з тим, у широкому розумінні, причетністю до злочину слід визнати будь-який обєктивний звязок, який характеризує дії або бездіяльність особи, що повязані з подією злочину, або зміни, що відбулись у стані такої особи внаслідок злочину.

Отже, коло осіб причетних до злочину може бути значно ширшим, ніж коло осіб, які винні у його вчиненні. Зокрема, причетними є безпосередні свідки та потерпілі, а також інші особи, дії (бездіяльність) яких у будь-який спосіб сприяли виникненню умов для вчинення злочину іншими особами або на стан яких вплинули зміни, що відбулись в оточуючому світі внаслідок події злочину.

Враховуючи вищевикладене, суд не може в межах цивільної справи зробити висновок про причетність або непричетність будь-якої особи до певного злочину, інакше ніж на підставі вироку в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Крім того, саме питання такої причетності не може бути предметом судового розгляду в порядку цивільного судочинства, а відповідні висновки суду, викладені у вироку за наслідками розгляду кримінального провадження, можуть бути використані лише як доказ на підтвердження інших вимог у відповідності до ч. 4 ст. 61 ЦПК України.

Вимоги позивача фактично спрямовані на заперечення його вини у вчиненні злочину, про який йдеться у повідомленні, поширеному відповідачами. Будь-який висновок суду з цього питання буде передчасним до завершення відповідного кримінального провадження.

Юридична конструкція презумпції невинуватості покладає на кожну особу абсолютний обовязок утримуватись від висловлювання категоричних тверджень про винуватість будь-якої особи у вчиненні злочину до встановлення такої вини вироком суду.

Між тим, процес виявлення та розкриття злочинів є необхідним соціально-правовим явищем, що забезпечує саме існування суспільства та держави.

Слід визнати, що такий процес неможливий без формування субєктивного твердження (незалежно від його достовірності) про протиправність певного діяння.

Перевірка такого твердження згідно закону покладається на органи досудового розслідування та суд. При цьому лише вирок суду, який набрав законної сили, є актом, що надає твердженню про винуватість особи статус юридичної істини.

В силу очевидних причин, обєктивна істина може відрізнятись від юридичної істини, встановленої вироком. Тим не менше, за відсутності інших беззаперечних засобів встановлення вини, закон надає виключну перевагу саме вироку в кримінальному провадженні, як єдиному допустимому способу вирішення питання про винуватість особи.

За таких обставин, створення та розповсюдження інформації про діяння, які можуть містити склад правопорушення, є необхідною умовою для розкриття злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб.

Зокрема, формами розповсюдження такої інформації є повідомлення та заяви про вчинення злочинів, а також процесуальні документи органів досудового розслідування.

Частиною 1 статті 29 Закону України «Про інформацію» передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 вищевказаної Конвенції визначає, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у справі «Барбера, Меццері і Джабардо проти Іспанії», в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим.

Проте у справі «Дактарас проти Литви» Європейський суд з прав людини зробив висновок стосовно некоректно вжитого слова чи виразу про винуватість особи, коли самі по собі вони не можуть порушувати права людини. Суд зауважив, що принцип презумпції невинуватості вимагає від державних посадових осіб бути дуже обережними у висловлюваннях стосовно кримінального провадження, в якому вина обвинуваченого ще не була встановлена компетентним судом. Однак для з'ясування того, чи дотримано пункт 2 статті 6 Конвенції, необхідно було зважити не лише на фактичні висловлювання державної посадової особи, а й на контекст, у якому їх було зроблено.

Піддавши критиці невдалий вираз «доведеність вини», Суд все ж визнав відсутність порушення презумпції невинуватості, оскільки прокурор мав на увазі «не питання доведення вини заявника доказами що явно не є питанням, яке має вирішувати прокурор, а питання наявності в матеріалах справи достатніх доказів вини заявника, які б давали підстави для передання справи на розгляд суду».

У справі «ОСОБА_5 Рібемон проти Франції» Європейський суд з прав людини встановив, що п.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може бути перешкодою для влади щодо інформування громадськості про розслідування, які ведуться, але вона зобовязує, щоб влада робила це стримано та делікатно, як того вимагає принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» інформація про діяльність прокуратури оприлюднюється в загальнодержавних та місцевих друкованих засобах масової інформації і на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

Як встановлено судом, відповідачами розміщено вищезазначене повідомлення про факт розслідування злочину. Повідомлення також містить твердження про встановлення факту вчинення розтрати посадовими особами ТОВ «Укргазінвест» за домовленістю з керівником Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники». Імена цих осіб та характер домовленості між ними не зазначено. Посилання на статтю Кримінального Кодексу України, яка встановлює карність діяння, - відсутнє.

Враховуючи, що у межах відповідного кримінального провадження будь-якій особі не повідомлено про підозру у вчиненні злочину в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним Кодексом України, розповсюдження інформації про розслідуваний злочин у такий спосіб є передчасним та неприпустимим у правовій державі.

Загальний зміст поширеної відповідачами інформації міг створити в осіб, які з нею ознайомились, враження щодо доведеності вини посадових осіб, зазначених у повідомленні.

Разом з тим, розповсюджене повідомлення не є твердженням про факт злочину, а є лише оціночним судженням (припущенням) про вчинення злочину, що викладено у некоректній формі, але сама інформація не може бути спростована до завершення кримінального провадження.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено наступне: «Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поширені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.»

З наведеного слідує, що законом передбачено спеціальний спосіб захисту цивільних прав особи, яка постраждала від дій органів прокуратури у кримінальному провадженні, а саме публікація повідомлення про відповідне рішення, а не спростування раніше поширеної інформації.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли процесуальне повідомлення про підозру конкретній особі у кримінальному провадженні не вручено, а у засобах масової інформації розповсюджено повідомлення про її винуватість (підозру), такі дії органу досудового розслідування необхідно розглядати як порушення процесуального порядку повідомлення про підозру, що може бути оскаржено в порядку, визначеному КПК України.

Крім того, належним способом захисту порушених прав у випадку неможливості спростування інформації є висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового, права без визнання її недостовірною (реалізація права на відповідь).

Враховуючи зміст ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 30 Закону України «Про інформацію», слід дійти висновку, що право особи на відповідь, а також на власне тлумачення справи, підлягає судовому захисту у випадку відмови засобу масової інформації у його реалізації.

Суду не надано належних доказів звернення ОСОБА_3 або юридичної особи Обслуговуючого кооперативу по будівництву газопроводів «Спілка по газифікації села Броники» до відповідачів з вимогою оприлюднення відповіді на розміщене повідомлення.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині спростування інформації про причетність позивача до вчинення кримінального правопорушення та зобовязання відповідачів оприлюднити повідомлення про ухвалене у справі судове рішення та публікацію резолютивної частини цього рішення.

Щодо вимоги про стягнення відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної ОСОБА_4 Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною ОСОБА_4 Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України)

Разом з тим, згідно ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до п. 5постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової шкоди»з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що розповсюджена відповідачами інформація принижує його честь, гідність, а також ділову репутацію; завдала душевних страждань та призвела до погіршення його здоровя.

Як зазначено вище, судом не встановлено порушення особистих немайнових прав позивача внаслідок публікації відповідачами повідомлення про розслідування кримінального правопорушення, оскільки оприлюднена інформація не містить відомості про особу ОСОБА_3 та його винуватість у зазначеному діянні. Достовірність поширеної інформації до завершення кримінального провадження неможливо підтвердити або спростувати.

Крім того, факти душевних страждань та погіршення здоровя позивача, а також їх причинний звязок з діями відповідачів, належними доказами не підтверджено.

Посилання ОСОБА_3 на звязок між діями відповідачів та негативними наслідками, яких він зазнав, ґрунтується лише на його субєктивному сприйнятті певних обставин (зокрема, результатів виборів до місцевої ради), які самі по собі не доводять необхідний причинний звязок.

Суду також не надано обґрунтування суми відшкодування моральної шкоди, яка заявлена позивачем.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

У разі залишення позовних вимог без задоволення, відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 15, 16, 57-61, 88, 209, 212- 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд протягом 10 (десяти) днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 03.02.2016 року

СуддяА.В. Помогаєв