Рішення № 55434784, 02.02.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 165/2761/14-ц Провадження № 22-ц/773/183/16 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А.В. Категорія: 2 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк К.І.,

суддів - Здрилюк О.І., Мудренко Л.І.,

при секретарі - Кирилюку О.О.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності та стягнення моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Нововолинського міського суду від 20 квітня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, на обґрунтування якого посилався на те, що йому та ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом належить на праві власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1

Вказав, що 24 квітня 2014 року рішенням Нововолинського міського суду Волинської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03 червня 2014 року, припинено право власності на належну йому 1/2 частину спірної квартири з стягненням з ОСОБА_6 на його користь вартості цієї частки в розмірі 84 896 грн.

Позивач зазначив, що 02 липня 2014 року право власності на спадкову квартиру було зареєстроване за ОСОБА_6, а 05 липня 2014 року вона подарувала спірну квартиру своєму сину ОСОБА_5

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року зазначені вище рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд, а 11 листопада 2014 року позов ОСОБА_6 за її заявою було залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що 17 листопада 2014 року ОСОБА_8 продав спірну квартиру згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_7, яка на даний час є власником цієї квартири, з врахуванням уточнень просив витребувати на його користь з незаконного володіння ОСОБА_7 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, визнавши за ним право власності, стягнути з відповідачів на його користь моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. та судові витрати.

23 лютого 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 грн, посилаючись на безпідставність первісних позовних вимог, оскільки він правомірно володів спірною квартирою і не порушував прав позивача, а залучення його до участі у розгляді справи в якості відповідача потребує витрат коштів на правову допомогу для захисту від незаконних вимог ОСОБА_1

Рішенням Нововолинського міського суду від 20 квітня 2015 року первісний позов в даній справі задоволено частково.

Витребувано від ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї квартири.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в користь ОСОБА_1 з кожного по 325,60 грн. судового збору та по 900,00 грн. за надання правової допомоги, а всього з кожного відповідача по 1225,60 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити. Зазначає, що суд безпідставно ухвалив рішення про витребування 1/2 частини спірної квартири, придбаної на законних підставах.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити. Зазначає, що суд безпідставно ухвалив рішення, яким витребував від ОСОБА_7 1/2 частини спірної квартири, відчуженої та придбаної на законних підставах. Просив скасувати рішення в частині стягнення з нього судових витрат.

В суді апеляційної інстанції представники відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримали з підстав в них наведених.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили апеляційні скарги відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, в частині ухвалення рішення про стягнення судових витрат скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення, а в решті рішення залишити без змін з огляду на наступне.

Судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової приватної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1, а саме кожному з них належало по 1/2 частині вищевказаного нерухомого майна - двохкімнатної квартири загальною площею 43,8 кв.м і 27,7 кв.м. житловою площею, що підтверджується копією витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.5,7) та копією технічного паспорта (а.с.8-9).

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 05 червня 2014 року, припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 зі стягненням на його користь з ОСОБА_6 вартості цієї частки у розмірі 84 896 грн, внесених нею на депозитний рахунок суду, визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частини спірної квартири (а. с. 10-11).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 24 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 05 червня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 17-19).

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 11 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні зі сплатою грошової компенсації вартості цієї частки залишено без розгляду за заявою позивача (а.с.85).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 17 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посвідченого приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу у Волинській області, належить ОСОБА_7 (а.с.97).

Також судом встановлено, що до скасування рішення суду першої інстанції та постановлення ухвали ВССУ відповідач ОСОБА_6 05 липня 2014 року подарувала вищевказане майно своєму синові ОСОБА_5, а останній 17 листопада 2014 року, тобто вже після постановлення ухвали ВССУ про скасування рішень Нововолинського міського суду та апеляційного суду відчужив квартиру в користь ОСОБА_7

Згідно повідомлення ТУ ДСА України у Волинській області від 11 лютого 2015 року кошти в сумі 84896,17 грн., які надійшли від ОСОБА_6, знаходяться на депозитному рахунку управління (а.с.117).

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 є добросовісним набувачем оспорюваної частини квартири сторони не оспорюють.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що 1/2 частка майна, яка належить позивачу вибула не за його волею, а тому витребував майно у ОСОБА_7, що є добросовісним набувачем.

У зв'язку з тим, що рішення суду про припинення права власності, на підставі якого спірне майна було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що зі скасуванням рішення суду втрачаються ті правові наслідки, що з нього випливають, а тому спірна частина квартири є власністю позивача.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання згідно зі ст. 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захистові шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Отже, захист права особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

Виходячи із наведених норм права та встановлених в судовому засіданні обставин про те, що спірна частина квартири вибула з володіння позивача не з його волі та придбана ОСОБА_7 як добросовісним набувачем за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, тому суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України, які дають право позивачу витребувати належне йому майно в добросовісного набувача.

При цьому слід враховувати, що ОСОБА_5, якому була подарована ОСОБА_6 оспорювана частина квартири і в дальнійшому відчужена ОСОБА_7, відповідно до норм ст.330 ЦК України не набув права власності на цю частину квартири, враховуючи вимоги ч.3 ст.388 ЦК України про право власника витребувати майно у всіх випадках у разі, якщо майно було набуте безвідплатно і в таких випадках добросовісний набувач не набуває права власності на це майно.

За змістом ст.317 ЦК України власникові належить право володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

У зв'язку з тим, що спірна частина квартири зареєстрована за відповідачем ОСОБА_7, що позбавляє права позивача розпоряджатись квартирою і його право власності оспорюється іншими особами, тому його вимоги щодо визнання права власності згідно зі ст.392 ЦК України є правомірними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди.

Звернення до суду за захистом своїх прав не може бути підставою для задоволення позовів про стягнення моральної шкоди.

Однак, колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині стягнення судових витрат з відповідачів у зв'язку з порушенням норм ст.88 ЦПК України щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені і документально підтверджені судові витрати.

Рішенням суду першої інстанції задоволені позовні вимоги заявлені до ОСОБА_7 про визнання за позивачем права власності на оспорювану частину квартири та витребування вказаного майна від ОСОБА_7, а тому понесені позивачем судові витрати пропорційно до задоволених вимог підлягають стягненню з ОСОБА_7, проте суд помилково стягнув ці витрати з трьох відповідачів, в тому числі з ОСОБА_6, ОСОБА_5, в позові до яких про стягнення моральної шкоди судом відмовлено.

З огляду на викладене, рішення суду в частині стягнення судових витрат слід скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

З ОСОБА_7 підлягає стягненню в користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог витрати по оплаті судового збору в розмірі 976 грн. 80 коп. Оплата судового збору підтверджується квитанціями.

Крім того, підлягають стягненню з ОСОБА_7 в користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 1461 грн. 60 коп.

Зазанчений розмір витрат підтверджується квитанцією та розрахунком витрат (а.с. 27-28).

Відповідно до ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Також згідно зі ст.79 ЦПК України до судових витрат не належать витрати сторони на представництво її інтересів у суді, а тому зазначені в розрахунках витрати на представництво в суді у розмірі 974,40 грн. (т.1, а.с.28), у розмірі 974,40 грн. (т.1, а.с. 166) не підлягають стягненню з відповідача, оскільки вони не відносяться до судових витрат.

З вказаних підстав не підлягає до задоволення заява ОСОБА_1 про стягнення 551 грн. 20 коп. витрат у зв'язку з представництвом його інтересів в апеляційному суді.

Не підлягає також до задоволення заява ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів витрат на оплату пального для заправки автомобілів у розмірі 522,90 грн.

Долучені до заяви розрахункові документи про сплату цієї суми не містять інформацію про те, що оплата здійснена позивачем та ці витрати пов'язані з переїздом до іншого населенного пункту у даній справі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 317,319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 20 квітня 2015 року в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 976 грн. 80 коп., та по оплаті витрат на правову допомогу - 1461,60 грн.

В позові про стягнення судових витрат з ОСОБА_6, ОСОБА_5 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий

Судді: