Рішення № 55434740, 01.02.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/9124/15-ц Провадження № 22-ц/773/90/16 Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А.О. Категорія: 69 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря - Губарик К.А.,

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ спільного майна, за апеляційними скаргами позивача та відповідачки на рішення Луцького міськрайонного суду від 23 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом до ОСОБА_4, який обґрунтований тим, що в період з 1995 року по 2007 рік він та відповідач ОСОБА_4 проживали разом однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. В період спільного проживання ними було придбано квартиру по АДРЕСА_1 та земельну ділянку в с. Забороль Луцького району Волинської області. При реєстрації квартири та земельної ділянки ОСОБА_4 одна набула права власності на спірне нерухоме майно.

Просив суд встановити юридичний факт його проживання та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1995 року по 2007 рік; визнати об'єктом спільної власності подружжя квартиру по АДРЕСА_1 і земельну ділянку площею 0,2062 кв. м. в с. Забороль Луцького району кадастровий № НОМЕР_1; визнати за ним право власності на вказану земельну ділянку, а за ОСОБА_4 залишити право власності на квартиру по АДРЕСА_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 23.11.2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1995 року по 2007 рік.

В задоволенні решти вимог відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Відповідачка ОСОБА_4 у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційні скарги підлягають до частково задоволення, а оскаржуване рішення суду - скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що сторони по справі з 1995 року по 2007 рік проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, що підтвердили у своїх показаннях допитані в судовому засіданні свідки і даної обставини не заперечували сторони у справі. Відмовляючи в частині вимог, що стосуються розподілу спільного майна, суд мотивував свій висновок тим, що спірну земельну ділянку відповідач приватизувала, а тому вона є її особистою приватною власністю і вона не підлягає розподілу як спільна сумісна власність, а щодо вимог про поділ квартири, з цими вимогами позивач звернувся із пропуском строку позовної даності та не надав будь-яких доказів, які б свідчили про поважність пропуску цього строку.

Однак до таких висновків місцевий суд прийшов з порушенням норм матеріального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно із ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Судом першої інстанції з показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з 1995 року по 2007 рік. Спочатку знімали житло, а після нею була придбана квартира по АДРЕСА_1, після придбання вказаної квартири вони там разом проживали до 01.06.2007 року. Сама відповідачка під час розгляду справи в суді першої і апеляційної інстанцій визнала наявність між сторонами інтимних відносин та факт спільного проживання, харчування сторін у вказаний період. Зазначені обставини, які визнані відповідачкою і через це відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, свідчать про те, що між сторонами склалися усталені (тривали близько 12 років) відносини, що притаманні подружжю.

Положення згаданої норми застосовуються із 01.01.2004 року, тобто із набранням чинності Сімейним кодексом України, однак на дану обставину місцевий суд не звернув уваги та порушив норми матеріального права, встановивши згаданий факт з 1995 року, коли він ще не мав юридичного значення.

Виходячи з наведеного, у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для встановлення факту проживання сторін по справі однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, що починається з 1995 року, оскільки такий факт, набув юридичного значення з 01 січня 2004 року і тому має встановлюватись в розглядуваному випадку, починаючи з цієї дати. Оскільки відповідачка визнала, що згадані відносини між сторонами були припинені в червні місяці, то підлягає встановленню факт їхнього проживання як чоловіка і жінки без шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 01 червня 2007 року, а не як зазначив суд першої інстанції - з 1995 року по 2007 рік. Вказаний факт підлягає встановленню, оскільки ним обґрунтовані вимоги позивача щодо поділу квартири і земельної ділянки, набутих у 2001 і 2005 роках на ім'я відповідачки.

З наданого відповідачкою в судовому засіданні під час апеляційного розгляду даної справи договору купівлі-продажу квартири встановлено, що на ім'я відповідачки ОСОБА_4 17 серпня 2001 року придбано квартиру АДРЕСА_1.

Позивач просить визнати це нерухоме майно спільною власністю подружжя з посиланням на ст. 74 СК України, виходячи лише з того факту, що вона була придбана в період проживання його з відповідачкою однією сім'єю без шлюбу.

Однак, як зазначалось вище, такий факт набув юридичного значення з 01 січня 2004 року, і може бути підставою для визнання спільним майна, набутого після вказаної дати. Оскільки згадана квартира придбана на ім'я відповідачки до 01 січня 2004 року, то вона не може бути визнана спільною власністю сторін на підставі ст. 74 СК України, яка поширюється на випадки набуття майна чоловіком і жінкою, що проживають однією сім'єю без шлюбу, після 01 січня 2004 року.

З огляду на вказані обставини у вимогах позивача щодо поділу спірної квартири необхідно було відмовляти з наведених підстав, а не у зв'язку з пропущенням позивачем позовної давності, яка за помилковими висновками суду першої інстанції почалася для позивача у 2007 році, коли сторони припинили спільне проживання і відносини між собою.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Заборольської сільської ради від 31.08.2004 року № 23/7 відповідачу ОСОБА_4 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 0,2062 кв. м., яка розташована в с. Забороль Луцького району для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 24.03.2005 року (а.с.23).

Оскільки зазначена земельна ділянка одержана ОСОБА_4 на підставі статей 81, 116 Земельного кодексу України, шляхом безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності, під час проживання з ОСОБА_2 у 2005 році, тому вказана спірна земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_4 і не є спільною сумісною власністю подружжя, а отже і чоловіка та жінки, що разом проживали однією сім'єю, тобто не підлягає розподілу (ст. ст. 61, 74 СК України). Режим спільної сумісної власності подружжя поширювався на вказане нерухоме майно, якщо воно придбане в період з 09 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року, коли була чинною частина 5 ст. 61 СК України.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, оскаржуване в даній справі рішення підлягає відповідно до положень ст. 309 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 23 листопада 2015 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 однією сім'єю без шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 01 червня 2007 року.

В задоволенні позову в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: