Рішення № 55411170, 02.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Мазурик О.Ф., Слободянюк С.В.,

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» до ОСОБА_1, третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Лафорт» про стягнення страхового відшкодування, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року позивач звернувся із зазначеним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що між позивачем і ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 583021-02-10-01 від 31.07.2012 року за яким були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля Toyota RAV 4, р/н НОМЕР_4.

17 січня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого транспортного засобу та автомобіля Peugeot 307,р/н НОМЕР_5 під керування ОСОБА_1, останній визнаний винним у скоєнні вказаної пригоди постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2013 року.

13 травня 2013 року позивач сплатив 7229.50 грн. страхового відшкодування на відшкодування пошкодженого автомобіля страхувальника ОСОБА_2

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути із відповідача 7229.50 грн. завданої майнової шкоди, як виплаченого страхового відшкодування із посиланням на ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.ст. 993, 1166, 1187, 1194 ЦК України та 243.60 грн. судового збору. Справу просив розглядати за відсутності представника. (а.с.1-5, 61)

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. (а.с.65-67)

В апеляційній скарзі позивач зазначив, що суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу апелянт зазначив, що відповідач ОСОБА_1 не виконав положень ст. 33 Закону № 1961-ІV, не повідомив ПрАТ «СК Лафорт» про настання дорожньо-транспортної пригоди протягом трьох робочих днів, тому має нести відповідальність. Суд не врахував фактичних обставин та доказів та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. (а.с.70-73)

В судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти скарги і просив її відхилити. Представник позивача подав заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, був повідомлений належним чином про що у справі є докази. (а.с.113-119)

Зважаючи на вимоги ч. 3 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Судом встановлено, що 31 липня 2012 року між позивачем і ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 583021-02-10-01 за яким були застраховані майнові інтереси страхувальника ОСОБА_2, пов'язані з експлуатацією автомобіля Toyota RAV 4, р/н НОМЕР_4, із щорічним визначенням ліміту страхової відповідальності та на початку цього періоду - 230 000 грн., франшиза - 0% від страхової суми. (а.с.8-12, 28)

17 січня 2013 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого транспортного засобу та автомобіля Peugeot 307, р/н НОМЕР_5 під керування ОСОБА_1, останній визнаний винним у скоєнні вказаної пригоди постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 22.02.2013 року. (а.с.6-7, 29-30)

18 січня 2013 року ОСОБА_2 заявила про виплату страхового відшкодування. (а.с.13-15)

За рахунком-фактурою № АТ-0003791 від 22 січня 2013 року, звітом від 24.01.2013 року № 4104-70 визначено 7 229.50 грн. матеріальної шкоди та в такому ж розмірі суму страхового відшкодування.(а.с. 16-20)

13 травня 2013 року за платіжним дорученням № 5073 позивач сплатив 7229.50 грн. страхового відшкодування на відшкодування пошкодженого автомобіля страхувальника ОСОБА_2 (а.с. 21)

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 10 жовтня 2014 року ПАТ "СК "Лафорт", де ОСОБА_1 застрахував цивільно-правову відповідальність, перебуває у стані припинення на підставі судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури від 10 вересня 2014 року.

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції надав пояснення, за змістом яких визнав, що не виконав положень ст. 33 Закону Украйни «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-ІV не повідомив ПАТ "СК "Лафорт" або Моторне (транспортне) страхове бюро України про настання страхового випадку.

Оскільки цих обставин сторони не заперечували, колегія суддів з огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України визнала їх встановленими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнала помилковим висновок районного суду про відсутність підстав у позивача вимагати стягнення із відповідача 7 229.50 грн. виплаченого страхового відшкодування.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено в частині другій статті 16 ЦК України.

Зі змісту наведених норм права можна зробити висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

17 січня 2013 року стався страховий випадок, позивач звернувся із зазначеним позовом у травні 2015 року, тому строк позовної давності не пропущений.

Вищезазначений розрахунок страхового відшкодування відповідає положенням договору страхування № 583021-02-10-01 і фактичним обставинам справи та відповідачем не спростований.

Відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції не заперечував фактичних обставин дорожньо-транспортної пригоди та заподіяння шкоди та своєї вини у її заподіянні, про що свідчить журнал та звукозапис судового засідання.

За таких обставин позивачем доведено понесення витрат у розмірі 7 229.50 грн. виплаченого страхового відшкодування та саме відповідач як винна особа у заподіянні шкоди завданої дорожньо-транспортної пригоди мав би довести, проте не довів необґрунтованість розрахунку виплаченого страхового відшкодування як і необґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, 243.60 грн. судового збору мають бути стягнуті із відповідача на користь позивача.(а.с.1)

Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2015 року скасувати, ухвалити нове.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» код ЄДРПОУ 31650052 задовольнити і стягнути на його користь із ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 - 7 229 (сім тисяч двісті двадцять дев'ять) грн. 50 коп. відшкодування збитків, 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

О.Ф.Мазурик

С.В.Слободянюк

Справа № 22-ц/796/2106/2016

Унікальний номер 758/6039/15-ц

Головуючий у першій інстанції - Роман О.А.

Доповідач Левенець Б.Б.