Постанова № 55406351, 27.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа № 922/5077/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Гребенюк Н. В., суддя Слободін М.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю прокурора Ногіної О.М., службове посвідчення № 032167 від 11.02.2015 року та представників сторін:

третьої особи - не з"явився.

1-го відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю № 08/11/7831/2-15 від 30.12.2015 року

2-го відпвідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№5622 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 16 листопада 2015 року по справі № 922/5077/15

за позовом Заступника прокурора Харківської області, м. Харків

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна інспекцію сільського господарства в Харківській області, м.Харків

до: 1. Харківської міської ради, м. Харків,

2. Споживчого товариства Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж", м. Харків,

про визнання недійсним рішення ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року по справі №922/5077/15 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано підпункт 25.1 додатку 2 до рішення Харківської міської ради 26 сесії 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 23.10.2008 року №283/08. Стягнуто з Харківської міської ради на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 609,00 грн. Стягнуто з Споживчого товариства Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж" на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 609,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року по справі №922/5077/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення господарського суду Харківської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року по справі №922/5077/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу першого відповідача залишити без задоволення.

Державна інспекцію сільського господарства в Харківській області просить розглядати справу за відсутності її представника (лист від 24.12.2015 року за вх. №17425).

Споживче товариство Житлово-будівельного кооперативу "Авантаж" свого представника в судове засідання 26.01.2016 року не направило, про причини неявки суд не сповістило, про час та місце розгляду скарги було повідомлено належним чином.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги статті 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач-2 свого представника у дане судове засідання не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою району встановлено, що п. п. 25.1 додатку 2 до рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23.10.2008 року №283/08 Споживчому товариству «ЖБК «Авантаж» надано в приватну власність земельну ділянку площею 0,2764 га (кадастровий номер 6310137200:04:024:0002), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Соціалістична, 8-А в межах, які визначені договором оренди землі, реєстраційний №7248/05 від 18.04.2005 року для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку.

Прокурор обґрунтовуючи свою позицію посилався на те, що рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23.10.2008 року прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року №186.

Так, прокурор зазначає, що в всупереч ч.1 ст.137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення Споживчому товариству «ЖБК «Авантаж» та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Також прокурор вказує на те, що відповідно до статуту Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж» не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст.137 ЖК.

Крім того, прокурор зазначає, що Споживче товариство «ЖБК «Авантаж» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст. 41 ЗК України.

Отже, на думку прокурора, оскільки п. п. 25.1 додатку 2 до рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» є незаконним та прийнято в супереч вимогам національного законодавства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога прокурора про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення Харківської міської ради від 23.10.2008 року.

Так, спірне рішення органу місцевого самоврядування приймалось на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст. 41 Земельного кодексу України, відповідно до частини першої якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до ЖБК і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 ЖК Української РСР, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно зі ст. 137 ЖК Української РСР, ЖБК зорганізуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність Споживчому товариству «ЖБК «Авантаж», відповідна рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж», як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, зобов'язує Раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України, правова позиція якого щодо застосування наведених норм матеріального права викладена у постанові колегії суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 року по справі №21-195а14, який згідно вимог ст. 111-28 ГПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріали справи свідчать, що споживче товариство «ЖБК «Авантаж» створено всупереч вимогам ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Законів України «Про кооперацію» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Так, як вбачається з наявного у справі Статуту Споживчого товариства «ЖБК «Авантаж», метою його діяльності є задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів (асоційованих членів) у житлі.

На момент звернення прокурора з позовом, споживчим товариством «ЖБК «Авантаж» було закінчено будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Соціалістична, 8 А.

При цьому, за матеріалами справи встановлено, що 18.04.2005 року Харківська міська рада надала відповідачеві-2 у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі житлової та громадської забудови, які знаходяться у м. Харкові, вул. вул. Соціалістична, 8 - А (договір оренди землі №7248/05) для будівництва багатоповерхового житлового будинку.

Акт приймання-передачі земельної ділянки по вул. вул. Соціалістична, 8 А, м. Харків підписаний сторонами 18.04.2005 року.

У звязку з завершенням будівництва та для проведення подальшої експлуатації зазначеного житлового будинку відповідачеві-2 Харківською міською радою була надана земельна ділянка по вул. Соціалістична, 8 - А, м. Харків у власність та припинено дію договору оренди землі від 18.04.2005 р. №7248/05 з дня державної реєстрації державного акту на право власності на землю.

Згідно витягу з ЄДРПОУ Споживче товариство «ЖБК «Авантаж» за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом, основним видом економічної діяльності якого є комплексне обслуговування об'єктів (код 81.10), що відповідає вимогам ст. 2 Закону України «Про кооперацію», згідно якої обслуговуючий кооператив утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Поряд з цим, у статуті СТ «ЖБК «Авантаж» не визначено кількість квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить меті.

Крім того, в статуті СТ «ЖБК «Авантаж» не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку), що є грубим порушенням ст.135 ЖК та абз. 1 п.8 Примірного статуту

Всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК та абз. 2 п.4 Примірного статуту рішення про створення СТ «ЖБК «Авантаж» та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому що статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Таким чином, СТ «ЖБК «Авантаж» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК та ст.41 ЗКУ. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його метою створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу.

Доказів дотримання другим відповідачем положень наведених норм під час його створення матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, враховуючи невідповідність спірного рішення Харківської міської ради від 24.02.2010 вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу та наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора є такими, що ґрунтуються на матеріалах справи, та відповідають вимогам спеціального законодавства, і не суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду України.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 18.09.2015 року від представника другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд, поміж іншого, застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог про визнання п. п. 25.1 додатку 2 до рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23.10.2008 року №283/08.

Суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість застосування спливу позовної давності до позовних вимог прокурора.

Проте, з таким висновком колегія суддів не може погодитись, виходячи з наступного.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Як встановлено у ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Згідно з ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів.

Таким чином, до спірних взаємовідносин за позовом прокурора встановлюється загальна позовна давність, яка, згідно ст. 257 ЦК України, становить три роки.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-178цс15 та від 16.09.2015р. у справі №6-68цс15, які були прийняті на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152и, за змістом норми частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу пленарного засідання 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання від 23.10.2008 року, на якому було прийнято спірне рішення про надання СТ «ЖБК «Авантаж» (2-й відповідач) в приватну власність земельну ділянку площею 0,2764 га (кадастровий номер 6310137200:04:024:0002), розташовану за адресою: м. Харків, вул. Соціалістична, 8 для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку, був присутній прокурор м. Харкова ОСОБА_2

У своїй постанові № 3-23гс14 від 27.05.2014 Верховний Суд України дійшов висновку, що перебування прокурора під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011р. № 3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" (п.10) та від 07.11.2012р. № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (п. 3.1.) на органи прокуратури покладені обов'язки перевіряти законність правових актів Кабінету міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, не тільки в межах перевірки певних актів органів місцевого самоврядування а й встановлені певні строки для здійснення прокурорського нагляду, тобто щомісяця.

Отже прокурор, зобов'язаний був здійснити наглядові функції з приводу перевірки законності оскаржуваного рішення Харківської міської ради протягом місяця з дня його прийняття.

У зв'язку із обізнаністю з 23.10.2008 року прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно з Постановою Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 23.10.2008, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 23.10.2011 року.

Проте, позов про скасування спірного рішення було подано заступником прокурора Харківської області до господарського суду лише 01.09.2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, колегія судді наголошує на тому, що нездійснення прокурором своїх цивільних прав, як уповноваженого державного органу у визначений законом строк, а відтак і звернення до суду після спливу позовної давності, є підставою для їх застосування згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки прокурор в даному випадку, як уповноважений державою на її захист орган, має рівні з іншими цивільні права.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку, причини пропуску позовної давності під час розгляду справи в суді прокурором документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення прокурором не заявлялось (ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України), тому в задоволенні позову в частині визнання незаконним п. п. 25.1 додатку 2 до рішення 26 сесії 5 скликання Харківської міської ради 5 скликання «Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 23.10.2008 року №283/08 слід відмовити.

Таким чином, колегія судді вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року по справі №922/5077/15 прийняте при не належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим наявні підстави для його скасування, та відповідно - задоволення апеляційної скарги Харківської міської ради.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2015 року по справі №922/5077/15 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити за спливом позовної давності.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Слободін М.М.