Постанова № 55406162, 27.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа№ 910/10171/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Тищенко О.В.

Іоннікової І.А.

за участі представників:

від позивача: Селезньова О.О. - представник

від відповідача: Кравець Д.М. - представник;

Сергієнко С.В. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року у справі № 910/10171/15 (Головуючий суддя Ковтун С.А. судді: Борисенко І.І., Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку по бульвару Дружби народів №10 «Зеніт»

про стягнення 69 230,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року у справі № 910/10171/15 позовні вимоги ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» задоволено частково.

Стягнуто з ОСББ по бульвару Дружби народів №10 «Зеніт» на користь ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» 43 409,65 грн. боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції, 1 335,95 грн. трьох процентів річних.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року у справі № 910/10171/15 скасувати в частині відмови у стягненні з ОСББ по бульвару Дружби народів №10 «Зеніт» на користь ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» 13 385, 18 грн. основного боргу, 101, 26 грн. штрафу та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» в частині стягнення 13 385,18 грн. основного боргу, 101,26 грн. інфляційних витрат, 452,46 грн. 3% річних, 422,91 грн. пені, а також 10 122,81 грн. штрафу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, а також порушив норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015, апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.12.2015.

16.12.2015 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Тарасенко К.В. у відпустці.

16.12.2015 від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015 розгляд справи призначено на 27.01.2016.

Представники сторін у судове засідання 27.01.2016 з'явились та надали пояснення щодо обставин справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

23.09.1997 між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал» (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал») (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Зеніт» (правонаступник - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку по бульвару Дружби народів №10 «Зеніт») (абонент) було укладено договір № 04711/4-03 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач зобов'язався забезпечити абоненту постачання питної води та приймання від нього каналізаційних стоків, а абонент - сплатити за вищезазначені послуги на умовах, визначених цим Договором, та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.94 № 65, втратили чинність 18.10.2008 у зв'язку з введенням в дію Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 (далі - Правила користування). Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України і є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п. 1.1 Правил користування).

Отже, правовідносини між сторонами, що виникли за Договором, регулюються у тому числі Правилами користування.

Відповідно до п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водоспоживання, або іншим способом, передбаченим Правилами користування (п. 3.4 Договору).

Вирішуючи питання, чи є постачання холодної води для потреб гарячого водопостачання предметом регулювання Договору, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами п 3.13 Правил користування суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником послуг централізованого водопостачання та водовідведення на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Виробником послуг централізованого водопостачання та водовідведення в розумінні Правил користування є суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яким, в даному випадку, є позивач.

З матеріалів справи, а саме з додатку № 3а до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 530261 від 01.09.2002, що укладений між відповідачем та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», вбачається, що тепловий пункт, який забезпечує будинок № 10 по вул. Дружби народів у м. Києві гарячою водою, перебуває на балансі КП «Печерськжитло».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не є платником за обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання, і постачання даної води не є предметом регулювання Договору.

Облік поставленої позивачем питної води для потреб холодного водопостачання протягом березня 2012 року - червня 2014 року здійснювався спільно позивачем з відповідачем щомісячно шляхом зняття показань з приладу обліку, про що свідчать відповідні акти зняття показань з приладу обліку. Як зазначено вище, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника. Таким же шляхом підлягає визначенню кількість стоків гарячої води, які надійшли у каналізацію. Обсяги спожитої відповідачем гарячої води у спірний період сторонами узгоджена у актах зняття показань з приладу обліку. Як об'єми поставленої холодної води, так і об'єми прийнятих стоків холодної та гарячої води не є спірними та визнаються сторонами.

У спірний період повноваження щодо встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій була наділена Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»). Відповідно до чинних у спірний період тарифів, застосування яких не оспорюється сторонами, вартість поставленої позивачем відповідачу питної води та прийнятих стоків склала 41464,26 грн., а вартість прийнятих стоків гарячої води склала 10418,98 грн.. В свою чергу, відповідач оплатив в рахунок погашення даних сум 14654,39 грн., отже, борг становить 37228,85 грн..

Порядок розрахунків за поставлену питну воду та прийняті стоки врегульовано сторони визначили в п. 3.6 Договору, відповідно до якого абонент розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених постачальником у платіжній вимозі.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001, № 2346-III.

Статтею 4 даного Закону визначено, що для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, встановлює Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), яка затвердження постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Інструкцією передбачено, що платіжною вимогою є розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Договірне списання за платіжною вимогою врегульовано главою 6 Інструкції, відповідно до якої застосування даного способу безготівкового розрахунку можливе за умови обумовлення банком свого права на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Даний договір має містити умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання, номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання, назву отримувача, номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника, перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).

Отже, забезпечення виконання визначеного Договором механізму розрахунків залежить від відповідача, оскільки він є платником, у зв'язку з чим, в силу ст. 33 ГПК України, доведення даних обставин покладається на останнього.

У зв'язку з відсутністю (не наданням відповідачем) відповідних доказів, підлягають застосуванню положення Правил користування, які встановлюють обов'язок споживача щомісячно здійснювати розрахунок за спожиту питну воду та скид стічних вод (п. 3.7). Оскільки визначення обсягу поставленої питної води та прийнятих стоків здійснюється в кінці кожного місяця за приладами обліку, місяцем платежу є наступний місяць за обліковим місяцем, протягом якого і повинна бути здійснена оплата.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що на час подання позову не порушені права позивача в силу ненастання строку оплати за отриману холодні воду та прийняті стоки у даний період є не обґрунтовані.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день розгляду справи судом першої інстанції, заборгованість в розмірі 37228,85 грн. відповідачем не сплачена.

Нормами ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт порушення відповідачем зобов'язання на суму 37228,85 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

А посилання відповідача на пропуску позивачем строку позовної давності є необґрунтованим, оскільки позовна заява подана у квітні 2015 року (20 квітня), тобто у межах визначеної ст. 257 Цивільного кодексу України загальної позовної давності, встановленої тривалістю у три роки.

Таким чином, вимоги про стягнення 37228,85 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги про стягнення основного боргу задоволенню не підлягають.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Умовами п. 4.3 Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі згідно з діючим законодавством від суми платежу за кожний день прострочки.

Водночас, як правильно зазначив у своєму рішенні суд першої інстанції, діючим законодавством для даної категорії договорів не визначено розміру пені, яка підлягає стягненню за порушення розрахунків. З огляду на це, сторонами не досягнуто всіх необхідних умов, які би свідчили про наявність підстав для застосування договірної неустойки, а тому вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення штрафу за відмову від оплати платіжної вимоги (п. 4.2 Договору), оскільки, як встановлено судом вище, даний механізм розрахунків не застосовувався сторонами.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов'язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наявний в матеріалах розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6180,8 грн. інфляційних втрат та 1335,95 грн. 3 % річних за несвоєчасну сплату за поставлену позивачем питну воду та прийняті стоки, а також за прийняті стоки гарячої води.

З наведеного вбачається, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 43409,65 грн. боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції та 1335,95 грн. є обґрунтованими.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2015 року по справі № 910/10171/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/10171/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.В. Тищенко

І.А. Іоннікова