Постанова № 55405943, 27.01.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2016 року Справа № 912/205/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання Малик Д.І.

представники сторін:

від позивача: Беркутов О.П., довіреність №1 від 03.12.2015р., представник

від відповідача: не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Мітус" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2013р. у справі №912/205/13-г

за позовом Фермерського господарства "Мітус", с.Лозуватка, Онуфріївський район, Кіровоградська область

до Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області, смт.Онуфріївка, Кіровоградська область

про визнання частково недійсним договору оренди землі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2013р. у справі №912/205/13-г (суддя Тимошевська В.В.) відмовлено в позові Фермерського господарства "Мітус" до Онуфріївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про визнання частково недійсним договору оренди землі.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації договору оренди землі від 10.09.2007р. у встановленому законодавством порядку та як наслідок - не набрання таким договором чинності (договір є неукладеним), суд вважав позовні вимоги про визнання недійсним абзацу 6 пункту 31 оспорюваного договору необґрунтованими, тому відмовив в позові повністю.

Позивач (ФГ "Мітус"), не погодившись з рішенням господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2013р. у справі №912/205/13-г подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що означене рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 143 Конституції України, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній станом на 22.04.2008р.), ст. 179 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 47, 43 ГПК України, Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000р. №119, без висновків Верховного Суду України щодо застосування відповідних норм права під час розгляду подібних справ, що, на думку скаржника, призвело до неправильного вирішення справи по суті. Просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та визнати абзац 6 пункту 31 договору оренди землі, укладеного 10.09.2007р. між Онуфріївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та Фермерським господарством "Мітус", зареєстрованого в Онуфріївській селищній раді Онуфріївського району Кіровоградської області 22.04.2008р. за №1, щодо обов'язку орендаря (ФГ "Мітус") вирощувати велику рогату худобу з розрахунку одна голова на 1 га ріллі - недійсним, з підстав встановлених ст.ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, як такого, що суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідач (Онуфріївська РДА Кіровоградської області) надіслав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає, що рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2013р. у справі №912/205/13-г ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що підтверджується матеріалами справи. Просить відхилити апеляційну скаргу ФГ "Мітус" та залишити оскаржене рішення суду без змін.

На підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на положення ч.1 ст. 627, ч.1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України, ст.15 Закон України "Про оренду землі", та звертає увагу суду, що відповідно до абзацу 5 пункту 31 договору оренди землі від 10.09.2007р. в обов'язках орендаря вказано, що орендар зобов'язується вирощувати велику рогату худобу з розрахунку одна голова на 1 га ріллі. Зазначає, що даний пункт договору орендарем не виконувався. Крім того, відповідач посилається на ст.8 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем в суборенду або за письмовою згодою орендодавця, та зазначає, що дана умова також не виконувалась орендарем і 31.03.2011р. земельна ділянка була передана в суборенду фермерському господарству "Агро Плюс 7" без згоди та відома орендодавця.

Розгляд даної справи судом апеляційної інстанції відповідач просив здійснювати без участі свого представника.

20.01.2016р. позивач надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення з обґрунтуванням своїх вимог із посиланням на законодавство та судову практику.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Із матеріалів даної судової справи встановлено, що 10 вересня 2007 року між Онуфріївською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та фермерським господарством "Мітус" (Орендар) підписано письмовий договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Онуфріївської селищної ради Онуфріївського району (а.с. 20-23).

Згідно пункту 2 названого договору об'єктом оренди є земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 145,5 га ріллі, в т.ч. 5,68 га проектні польові дороги (рілля) із земель не витребуваних, резервних земельних часток (паїв).

Підставою передачі земельної ділянки в оренду та підписання договору оренди стало розпорядження голови Онуфріївської районної державної адміністрації №51-р від 31.01.2007р. (а.с. 49).

10.09.2007р. згідно акту встановлено межі земельної ділянки в натурі та за актом приймання-передачі передано земельну ділянку Орендареві у фактичне користування (а.с. 25, 27).

Строк дії договору оренди був визначений сторонами у п'ять років (п. 8 договору).

На час розгляду даної справи судом дія вказаного договору оренди припинилася за спливом п'ятирічного строку його дії.

Як вказував позивач 12.07.2012р. він звернувся до голови Онуфріївської районної державної адміністрації із листом-повідомленням про поновлення договору оренди означеної земельної ділянки терміном на 10 років (а.с. 28), але у поновленні цього договору відповідачем йому було відмовлено з причин не виконання земельного законодавства України та грубого порушення умов договору оренди землі від 10.09.2007р.

Як зазначено у листі Онуфріївської районної державної адміністрації від 08.08.2012р. вих. №11-13/1 (а.с. 29) відповідач вказував позивачеві на не виконання ним окремих умов договору, зокрема умови, яка покладала на орендаря обов'язок з вирощування великої рогатої худоби з розрахунку 1 голова на 1 га ріллі та, на думку відповідача, передбачала створення додаткових робочих місць в Онуфріївському районі. Також відповідач посилався на вирощування ФГ "Мітус" сільськогосподарських культур з порушенням агротехнічних вимог та на укладення ФГ "Мітус" без дозволу та відома орендодавця договору суборенди на вищевказану земельну ділянку із ФГ "Агро Плюс 7".

Обов'язки позивача, як орендаря, викладені в пункті 31 спірного договору.

Як вбачається зі змісту абзацу 6 пункту 31 спірного договору оренди, серед інших до обов'язків орендаря входить "вирощувати велику рогату худобу з розрахунку одна голова на 1 га ріллі".

На переконання позивача абзац 6 пункту 31 означеного договору оренди землі укладеного 10.09.2007р. між Онуфріївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області та Фермерським господарством "Мітус" щодо обов'язку орендаря вирощувати велику рогату худобу з розрахунку одна голова на 1 га ріллі суперечить нормам законодавства, у зв'язку із чим позивач й пред'явив позов, який розглядається господарським судом у даній справі, про визнання цього договору недійсним в цій частині.

Відтак причиною спору у даній справі є питання правомірності дій сторін по включенню в умови договору оренди землі зобов'язань відповідача, які не випливають безпосередньо із предмету такого договору.

В силу положень частин першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Із умов спірного договору випливає, що об'єктом оренди за вказаним договором сторонами визначена земельна ділянка сільськогосподарського призначення із земель не витребуваних, резервних земельних часток (паїв).

До означеного договору оренди землі надана Схеми розміщення земельної ділянки (а.с. 24, 26), із яких вбачається що ця земельна ділянка є єдиним земельним масивом, який поділено на умовні земельні частки (паї) певної площі із присвоєнням їм (паям) певних номерів.

Щодо належності окремих земельних паїв (часток) певним фізичним особам, то відомостей та відповідних доказів, як от сертифікатів на право на земельну частку (пай), сторони до матеріалів даної судової справи не надали.

Отже, місцевим господарським судом вірно встановлено, що об'єктом оренди за спірним договором є саме не витребувані земельні ділянки.

Як встановлює стаття 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною на момент укладення договору) відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Вимоги щодо форми договору оренди землі, його умов, порядку укладення встановлені статтями 14-16 Закону України "Про оренду землі".

Згідно частини 2 статті 14 Закону України "Про оренду землі" типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору оренди землі" від 03.03.2004р. №220 затверджено Типовий договір оренди землі, а наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000р. №5 затверджено Типовий договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований Міністерством юстиції України 23.02.2000р. №101/4322.

Згідно положень частини 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 3 статті 184 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Зі змісту як Типового договору оренди землі, так і Типового договору оренди земельної частки (паю) вбачається відсутність такого обов'язку орендаря землі, як вирощування великої рогатої худоби.

За твердженням позивача включення в умови договору оренди землі, а саме у абзац 6 пункту 31 такого обов'язку орендаря землі, як вирощування великої рогатої худоби - суперечить статтям 179, 184 Господарського кодексу України, оскільки обов'язки сторін договору оренди землі визначаються виключно відповідно до Закону України "Про оренду землі" і з наведених норм права вбачається, що договір оренди землі має відповідати типовому договору, про що відповідач повинен був знати, а його умови не можуть бути іншими, ніж ті, які визначені чинним законодавством, в тому числі і щодо включення до договору умов не пов'язаних з орендою землі.

Проте колегія суддів не погоджується з таким твердженнями позивача, виходячи з такого.

Як вбачається зі змісту спірного договору - це не є договір, який складений у відповідності до Типового договору оренди земельної ділянки, затвердженого наказом Держкомзему України від 17.01.2000р. № 5.

За своїм змістом спірний договір відповідає типовому договору оренди, що був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору оренди землі" від 03.03.2004р. №220.

Дослідивши Типовий договір оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору оренди землі" від 03.03.2004р. №220, колегія суддів встановили, що пункт 31 "Обов'язки орендаря" Типового договору оренди не містить будь-яких типових умов, які б визначали обов'язки орендаря. Тобто сторони такого договору не обмежені у визначені обов'язків орендаря, а мали право визначити їх на власний розсуд.

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України визначає, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частина 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" встановлює, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Аналізуючи до якого видів договорів може бути віднесено оспорювану частину означеного договору оренди землі, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач у даній справі - Онуфріївська районна державна адміністрація не мала отримувати від позивача - ФГ "Мітус" будь-який прямий результат від виконання позивачем свого обов'язку з вирощування великої рогатої худоби, а тому цей обов'язок не міг бути предметом іншого окремого договору між цими ж сторонами.

Отже, зазначену спірну умову договору оренди землі слід розглядати, як іншу - не суттєву згідно законодавства про оренду землі, умову безпосередньо саме цього договору оренди землі, що була внесена за згодою обох сторін з певною метою саме в цей договір.

Так, у своєму листі від 08.08.2012р. №11-13/1 про відмову у поновленні спірного договору оренди відповідач зазначив, що умова договору оренди землі, якою було передбачено вирощування великої рогатої худоби з розрахунку 1 голова на 1 га ріллі, але не була виконана позивачем, передбачала створення додаткових робочих місць в Онуфріївському районі. Тобто внесення в умови договору означеного обов'язку для позивача мало на мету насамперед досягнення загальносуспільного інтересу.

Відтак, включення в абзаці 6 пункту 31 спірного договору оренди землі умов щодо означених вище обов'язків орендаря, прямо не суперечать нормам чинного законодавства про оренду землі, зокрема нормам, які регулюють зміст та порядок укладання типових договорів оренди землі.

За встановлених вище обставин, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача у даному спорі.

Вирішуючи даний спір місцевий господарський суд також дійшов висновку про наявність підстав для відмови позивачеві в позові, однак з інших підстав, оскільки визнав оспорюваний договір оренди землі неукладеним через відсутність його державної реєстрації у встановленому порядку, з чим й не погодився позивач у своїй апеляційній скарзі, вважаючи такі висновки суду першої інстанції в оцінці обставин, які стосуються укладення та реєстрації спірного договору, хибними.

Відповідно до абзацу 6 пункту 12 Постанови Пленуму вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" від 17 травня 2011 року №7, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставин справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються обставин укладення та подальшої державної реєстрації спірного договору, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Як передбачено частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Положення частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України (у редакції на час підписання між сторонами договору від 10.09.2007р.) визначали, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка діяла під час підписання між сторонами договору від 10.09.2007р.), встановлювалось, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За приписами статті 20 Закону України "Про оренду землі", укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, у відповідності до наведених положень законодавства, договір оренди землі набирав чинності та вважається укладеним з моменту його державної реєстрації, проведеної у порядку, встановленому законом.

Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації і установи; також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені до їх компетенції.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР (за станом на 22.04.2008р.) визначалось, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належала реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

04.08.2013р. набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким виключено з Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підпункт 2 пункту "б" частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", який відносив до делегованих повноважень місцевих рад реєстрацію суб'єктів права власності на землю; реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі; видачу документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Таким чином, на час укладення між сторонами спірного договору оренди землі від 10.09.2007р. та до 04.08.2013р. - дати набрання чинності Законом України від 04.07.2013р. №402-VІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до статті 143 Конституції України та статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" реєстрація суб'єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і права користування землею належала до компетенції та відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

На час підписання між сторонами договору оренди землі від 10.09.2007р. були чинними два порядки державної реєстрації договорів оренди, а саме: Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073 (надалі - Порядок №2073 від 10.09.2007р.) та Порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000р. №119 (надалі - Порядок №119 від 24.01.2000р.).

Згідно з пунктом 3 Порядку №2073 від 10.09.2007р. передбачалось проведення державної реєстрації договорів оренди виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Пункт 2 названого Порядку №2073 від 10.09.2007р. встановлював, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

У відповідності з пунктами 12 та 13 Порядку №2073 від 10.09.2007р. факт державної реєстрації засвідчувався у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи. Печатка та підпис ставляться на всіх примірниках договору оренди (суборенди). Після засвідчення факту державної реєстрації договір оренди реєструється у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, яка ведеться державним органом земельних ресурсів за формою згідно з додатком.

В матеріалах справи міститься належним чином засвідчена копія договору оренди землі від 10.09.2007р., на останній сторінці якого міститься відбиток штампу Онуфріївської селищної ради про реєстрацію цього договору 22.04.2008р. за № 1 з підписом особи без зазначення посади та прізвища (а.с. 23, 53). Однак, підпис голови та гербова печатка селищної ради на договорі відсутні.

Згідно відомостей відділу Держземагенства в Онуфріївському районі Кіровоградської області договір оренди землі від 10.09.2007р. між Онуфріївською районною державною адміністрацією та ФГ "Мітус" в Центрі ДЗК (Державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах) не реєструвався (а.с. 71). Сторони вказані обставини не заперечують.

Таким чином, докази державної реєстрації договору оренди землі в Порядку №2073 від 10.09.2007р. сторонами суду на час розгляду даної справи не надані.

Відповідно до пункту 5 Порядку №119 від 24.01.2000р., реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю) шляхом проставляння штампу із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Згідно пункту 7 зазначеного Порядку №119 від 24.01.2000р, перший примірник договору оренди передається орендарю, другий - орендодавцю.

Як вбачається із примірника спірного договору, проставлення селищною радою на примірнику спірного договору штампу із зазначенням дати реєстрації та номера запису за з підписом особи, яка зареєструвала договір, свідчить, що саме у такий спосіб позивач отримав підтвердження державної реєстрації цього договору оренди землі.

До матеріалів судової справи надано витяги з Журналу записів реєстрації договорів суборенди не витребуваних, резервних земельних часток (паїв) по Онуфріївській селищній раді Онуфріївського району Кіровоградської області, в якому містяться запис від 22.04.2008р. за № 1 про надання в оренду ФГ "Мітус" земельної ділянки загальною площею 152,73 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно з договором від 10.09.2007р. (а.с 54) та запис від 06.04.2011р. б/н про надання земельної ділянки загальною площею 152,73 га в суборенду ФГ "Агро Плюс 7" (а.с. 60). Однак, дослідивши форму та зміст записів у цих Журналах, суд встановив їх невідповідність Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000р. №119.

Як випливає зі змісту листів Онуфріївської районної державної адміністрації, адресованими ФГ "Мітус", копії яких наявні в матеріалах справи (29-30, 42-43), протягом усього строку дії договору оренди землі від 10.09.2007р. відповідач не оспорював правомірність користування позивачем означеною земельною ділянкою на умовах оренди, зокрема через не проведення державної реєстрації цього договору у встановленому порядку.

Заперечення щодо належної державної реєстрації спірного договору були висунуті відповідачем лише під час розгляду даного спору.

За поясненням голови Онуфріївської селищної ради від 12.02.2013р. (а.с. 70), які були надані голові Онуфріївської районної державної адміністрації, державна реєстрація договору оренди землі від 10.09.2007р., підписаного між Онуфріївською районною державною адміністрацією та ФГ "Мітус", селищною радою не проводилась. Реєстрація та записи в журнали ради були проведені для внутрішнього обліку земель, які використовуються на території Онуфріївської селищної ради з метою виконання завдань та обов'язків, покладених на спеціалістів - землевпорядників селищної ради відповідно до їх посадових інструкцій.

Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції позивач надав до матеріалів судової справи додаткові пояснення, в яких зазначив, що законодавством не передбачено можливості реєстрації договорів оренди землі для "внутрішнього" обліку, а також надав довідку Онуфріївської селищної ради від 28.07.2015р. №354 (а.с. 115), у якій цією особою підтверджено факт державної реєстрації зазначеного договору оренди землі площею 145,5 га ріллі, в тому числі 5,68 га проектні польові дороги (рілля).

Відтак, на переконання позивача, обставини не дотримання затвердженої форми книги записів реєстрації договорів оренди посадовими особами Онуфріївської селищної ради є внутрішніми питаннями діяльності селищної ради, а тому не може мати наслідки для сторін договору, оскільки уповноважений орган видав сторонам договору належні докази його реєстрації.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги позивача про те, що спірний договір підлягав реєстрації та є зареєстрованим у відповідності до Порядку №119 від 24.01.2000р., колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 року №720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) визначається в умовних кадастрових гектарах. Право на земельну частку (пай) засвідчується сертифікатом.

Згідно Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Саме щодо таких земельних ділянок розроблений Типовий договір оренди земельної частки (паю), який затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року №5, а постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 р. №119 затверджено Порядок реєстрації такого договору. Укладається договір оренди земельної частки (паю) між власником земельної частки (паю), право на яку посвідчується сертифікатом, та будь-якою іншою особою - орендарем.

У відповідності до Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 05.06.2003р. №899-ІV та Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 р. №122, між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), відбувається розподіл земельних ділянок.

Згідно статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і пункту 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Тобто наведена правова норма стосується земельних ділянок, які вже виділені в натурі на підставі розподілу земель колишніх сільськогосподарських підприємств між громадянами власниками сертифікатів на земельні частки (паї), але ніяким чином не стосується самих земельних часток (паїв).

Натомість, як вірно встановлено місцевим господарським судом, об'єктом оренди за договором оренди землі від 10.09.2007р. є - невитребувані земельні ділянки, а не оренда земельних часток (паїв), що не заперечується сторонами даного спору. Такі обставини й унеможливлювали проведення державної реєстрації спірного договору оренди в Порядку №119 від 24.01.2000р.

В обґрунтування своїх доводів у суді апеляційної інстанції позивач додатково посилався на роз'яснення, які були надані Держгеокадастром та Міністерством юстиції України на звернення ФГ "Агро Плюс 7" з приводу порядку державної реєстрації договорів оренди не витребуваних земельних часток (паїв).

Так Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) у своєму листі від 13.08.2015р. за вих. №ДС 7-28-0.21-7963/23-15, адресованому ФГ "Агро Плюс 7" стосовно надання роз'яснення вимог чинного законодавства щодо державної реєстрації договорів оренди не витребуваних земельних часток (паїв) повідомила, що порядок державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі передбачений положеннями статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр". Разом з тим, умови та процедуру реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) встановлено Порядком реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000р. №119. Згідно із пунктами 2 та 4 Порядку реєстрація договорів проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю). Договір реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв). Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги. При цьому Держгеокадастр звернув увагу, що листи Держгеокадастру не є нормативно-правовими актами, а мають лише інформативний характер, не встановлюють правових норм і дійсні до моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, що змінюють відповідні правовідносини.

Міністерство юстиції України у своєму листі від 28.08.2015р. за вих. №20001-033-15/19.2, повідомило ФГ "Агро Плюс 7" з деяких питань, пов'язаних із державною реєстрацією речових прав на земельні частки (паї), зокрема, про те, що речові права на земельну частку (пай) не підлягають державній реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Реалізуючі надані Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок (паїв)" повноваження щодо передачі в оренду нерозподілених (не витребуваних) земельних ділянок, сільські, селищні, міські ради чи районні державні адміністрації не виступають їх власниками, що в свою чергу унеможливлює проведення державної реєстрації права оренди зазначених земельних ділянок у порядку, визначеному Законом та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868. Додатково Міністерство юстиції України зазначило, що листи міністерств не встановлюють норм права і мають лише інформаційний характер.

Однак, як вбачається зі змісту наведених вище листів Держгеокадастру та Міністерства юстиції України, вони не містять відповідей щодо порядку, в якому мала відбуватися державна реєстрація позивачем саме спірного договору оренди у 2007 та 2008 роках, тому не підтверджують доводів позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач не спростував вірних висновків місцевого господарського суду про відсутність в матеріалах справи доказів реєстрації договору оренди землі від 10.09.2007р. у встановленому законодавством порядку та як наслідок - не набрання таким договором чинності (договір є неукладеним). Тому погоджується з тим, що місцевий господарський суд дійшов підставного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним абзацу 6 пункту 31 даного договору - є необґрунтованими, а тому правомірно відмовив в задоволенні позову повністю.

Отже, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Мітус" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 27.03.2013р. у справі №912/205/13-г - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 01.02.2016р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя О.Г. Іванов