Рішення № 55404008, 01.02.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2016Справа №910/56/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"про відшкодування шкоди в порядку регресу 6850,93 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Храмов Я.М. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі - позивач) заявлено позов до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач) про стягнення 6850,93 грн. страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору страхування №250554494.12 від 08.10.2012 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 1191 Цивільного кодексу України страховою компанією отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2016 порушено провадження у справі №910/56/15, розгляд справи призначено на 01.02.2016.

20.01.2016 від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла інформація, витребувана ухвалою суду про порушення провадження у справі.

27.01.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що позивач звернувся до відповідача з претензією лише 12.08.2015, тобто з пропущенням річного терміну, передбаченого ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що дає підстави для відмови у страховій виплаті. Також наголосив на тому, що відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Представник позивача в судовому засіданні 01.02.2016 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в засідання господарського суду своїх представників не направив, втім у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу без участі його представника.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 01.02.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.10.2012 між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", як страховиком, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія», як страхувальником, укладено Договір страхування №250554494.12, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.

Строк дії договору встановлено з 08.10.2012 по 07.10.2013.

29.08.2013 о 09 год. 30 хв. в м. Києві на вул. Кловський узвіз, відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечної дистанції руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія Еківіта Сарітаса. Внаслідок ДТП вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 11.10.2013 у справі №757/21430/13-п встановлено порушення ОСОБА_2 вимог п. 13.1. Правил дорожнього руху України та визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також накладено стягнення у вигляді штрафу.

29.08.2013 власник застрахованого автомобіля марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" з повідомленням про автоаварію, в якому повідомив про факт ДТП.

Відповідно до рахунку на оплату №Я000000857 від 09.10.2013, виставленого власнику пошкодженого автомобіля станцією техобслуговування Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 10751,44 грн. з ПДВ.

Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", з урахуванням умов Договору страхування №250554494.12 від 08.10.2012, склало страховий акт №105697 від 08.11.2013, згідно з яким пошкодження транспортного засобу - автомобіля марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 7360,93 грн.

08.11.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» звернулося до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просило сплатити страхове відшкодування по страховому випадку, який стався 29.08.2013 з автомобілем марки «TOYOTA», на розрахунковий рахунок №26007003070000.

На підставі складеного страхового акту №105697 від 08.11.2013 та заяви страхувальника, Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" сплатило суму страхового відшкодування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія» №26007003070000 у розмірі 7360,93 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №14007 від 27.11.2013.

Позивач звертався до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (як особи, відповідальної за завдану шкоду) з претензією №3423 від 07.08.2015, відповідно до якої просив сплатити страхову суму в розмірі 6850,93 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 12.08.2015, проте залишена ним без відповіді та задоволення.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування») слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Позивач - ПрАТ "АСК "ІНГО Україна" виплативши страхове відшкодування потерпілому - ТОВ «Перша лізингова компанія» за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на які посилається позивач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить ОСОБА_2 та знаходився під його керуванням.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується ним як власником даного транспортного засобу.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як власника автомобіля «DAEWOO», реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" згідно з Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту (поліс) №АВ/9255959, строк дії якого з 14.03.2013 до 13.03.2014, що підтверджено відповіддю МТСБУ, яка надійшла на запит суду.

Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

При цьому за умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом №АВ/9255959 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000,00 грн., франшиза - 510,00 грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з частиною 4 статті 9 Закону України "Про страхування" розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Як вбачається з п. 2 Договору страхування №250554494.1208.10.2012, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша лізингова компанія», виплата страхового відшкодування здійснюється без вирахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході ремонту ТЗ.

Враховуючи вищевикладене, договором страхування, укладеним між позивачем та страхувальником, не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності.

З урахуванням вимог пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", наявність страхового акту №105697 від 08.11.2013, платіжного доручення №14007 від 27.11.2013 та рахунку №Я000000857 від 09.10.2013, виставленого СТО - ФОП ОСОБА_3, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

При цьому Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Зазначена правова позиція також наведена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі №910/7163/14, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «TOYOTA», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 10751,44 грн. з ПДВ, а до позивача перейшло право зворотної вимоги в межах 7360,93 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом №АВ/9255959 розміри лімітів відповідальності та франшизи (510,00 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 6850,93 грн. (7360,93 грн. - 510,00 грн. = 6850,93 грн.).

Посилання ж ПАТ "НАСК "Оранта" на статтю 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як на підставу для відмови у позові, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Тобто наведена норма визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-49гс15.

Як встановлено в ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надав доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення суми.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (01054, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; ідентифікаційний код 16285602) страхове відшкодування в розмірі 6850 (шість тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 93 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 03.02.16

Суддя Грєхова О.А.