Рішення № 55403430, 28.01.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 23/79/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

69001, м. Запоріжжя, вул. С. Тюленіна,21/ Шаумяна,4

Інформаційний центр тел. (061) 224-08-88

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016 Справа № 908/6130/15

Господарський суд Запорізької області у складі судді Шевченко Тетяни Миколаївни, при секретарі Ракович Світлані Іванівні,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 57 від 31.12.2015;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1 від 14.01.2016; ОСОБА_3, довіреність № 5 від 06.01.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/6130/15

за позовом: Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго (вул. Каховська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69096),

до відповідача: Запорізького державного підприємства „Радіоприлад (пр. Леніна, буд. 3, м. Запоріжжя, 69600),

про зобовязання виконати вимоги ст. 26 Закону України „Про електроенергетику, п. 7.9 та п. п. 3 п. 10.2 Правил користування електричною енергією,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Запоріжжяобленерго (скорочено ВАТ „Запоріжжяобленерго, позивач у справі) звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до відповідача Запорізького державного підприємства „Радіоприлад (скорочено ЗДП „Радіоприлад), про зобовязання виконати вимоги ст. 26 Закону України „Про електроенергетику, п. 7.9 та п. п. 3 п. 10.2 Правил користування електричною енергією, тобто повністю припинити споживання електричної енергії та надати доступ для проведення пломбування електроустановок підприємства у відключеному стані.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.12.2015 позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/6130/15, справі присвоєно номер провадження 23/79/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 14.01.2016, у сторін витребувані документи, тощо.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.01.2016 розгляд справи відкладений на 28.01.2016, у сторін витребувані документи згідно резолютивної частини ухвали.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, у додатково наданих суду письмових поясненнях вих. № 007-33/1339 від 28.01.2016, та обґрунтовані ст. 26 Закону України „Про електроенергетику, п. п. 4.7, 7.9, 10.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 (надалі - Правила). Позивач вказує на наявність за відповідачем заборгованості з оплати вартості спожитої електричної енергії на підставі укладеного сторонами договору про постачання електричної енергії № 99 від 01.05.1998 (надалі - договір). Посилаючись на ч. 9 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику, позивач зазначає про обовязок відповідача, за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію, обмежити власне (відповідача) електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити, в разі відсутності такої. Оскільки відповідачем не було погоджено рівень екологічної броні споживання електричної енергії, позивач просить зобовязати відповідача повністю припинити споживання електричної енергії та надати доступ для проведення пломбування електроустановок підприємства у відключеному стані.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву вих. № 131-34 від 22.01.2016. Посилаючись на положення п. п 7.5, 7.9 Правил, відповідач вказує, що саме позивач, як постачальник електричної енергії, зобовязаний попередити споживача електричної енергії, який має заборгованість з оплати вартості спожитої електричної енергії, про можливе обмеження або повне припинення постачання електричної енергії. Саме позивач, як особа, яка здійснює постачання електричної енергії відповідачу, має право, зі своєї сторони, припинити її постачання за наявності на те обґрунтованих підстав. Крім того, згідно з довідкою начальника служби життєзабезпечення ОСОБА_4, станом на 20.01.2016 року від електроустановок відповідача здійснюється енергопостачання соціально важливих обєктів м. Запоріжжя. Такими обєктами є Обласний онкологічний диспансер, Комунальна установа «Міська лікарня №7», котельня Південного мікрорайону міста, частина населення Комунарського району (вул. Чапаєва), фекальна насосна станція, гуртожиток та інші, що становить приблизно 8/10 частини спожитої електроенергії від установок відповідача. Як вказує відповідач, відключення цих соціально важливих обєктів призведе не тільки до соціальної напруги в м. Запоріжжі, а й взагалі до екологічної катастрофи. На думку відповідача, позивач не тільки намагається за допомогою суду припинити споживання електроенергії, а й покласти відповідальність на суд за наслідки відключень електроустановок. При цьому відповідач вказує, що позивач має всі можливості відключити електроустановки підприємства відповідача на межі балансової належності - точці розподілу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування. Крім того, як вбачається з позову та доданих до нього доказів, підставою для зобовязання припинення електропостачання стала заборгованість за спожиту електричну енергію перед позивачем, яку відповідач не може водночас погасити у звязку із тяжким фінансовим становищем.

Також, до розгляду справи по суті відповідач надав суду клопотання вих. № 131-170 від 28.01.2016 про зупинення провадження у справі до розгляду заяви відповідача про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення від 14.04.2014 по справі № 908/3990/13.

Клопотання відповідача приймається судом до розгляду, але не підлягає задоволенню у звязку з необґрунтованістю, з огляду на наступне:

Відповідно до положень ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Справа № 908/3990/13 вже вирішена судом по суті, у справі прийняте рішення, яке набрало законної сили.

Розгляд питання про надання розстрочки або зміни способу виконання рішення в одній справі не може вплинути на прийняття рішення по суті спору в іншій справі.

В судовому засіданні 28.01.2016 представник позивача наполягає на заявлених позовних вимогах, з підстав, що зазначені в позові, просить їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили, зазначили, що фактично у позивача існує реальна технічна можливість самостійно припинити постачання електричної енергії відповідачу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 28.01.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

01.05.1998 між позивачем (електропостачальником по договору) та відповідачем (споживачем по договору) був укладений договір на користування електричною енергією, з подальшими змінами та доповненнями (надалі - договір).

За умовами розділу 1 договору, позивач зобовязався відпускати електричну енергію за врегульованими тарифами у відповідності до умов договору, а відповідач зобовязався своєчасно проводити оплату спожитої електричної енергії та виконувати інші умови, передбачені даним договором.

Станом на 01.12.2015 відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за активну електричну енергію в сумі 14 097 889,58 грн. (за період з вересня 2012 по листопад 2015), за послуги з компенсації з перетікання реактивної електроенергії в сумі 78 548,60 грн. (за період з липня по листопад 2015) та стягнутих за рішенням суду інфляційних витрат та 3 % річних у розмірі 1 743 055, 61 грн.

В судових засідання відповідач визнав факт існування заборгованості за оплати спожитої електричної енергії перед позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У суду не виникає сумніву щодо достовірності обставин та добровільності їх визнання сторонами.

Позивач посилається на п. 9 ст. 26 Закону України „Про електроенергетику, згідно якого за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.

Позивачем та відповідачем не був погоджений рівень екологічної броні, що підтверджується актом про відмову від 06.06.2006 (т. 1, ар. с. 14).

Згідно з п. 7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1440 (надалі Правила) постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі, зокрема, несплати рахунків відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами (для споживача, який у встановленому законодавством порядку визнаний банкрутом, припинення повністю або частково постачання електричної енергії здійснюється без попередження у разі наявності від'ємного сальдо на особовому рахунку згідно з показаннями засобу обліку, крім випадків, коли такий споживач, щодо якого в установленому порядку вживаються заходи для запобігання банкрутству, здійснює своєчасний розрахунок поточної плати за спожиту електричну енергію, а погашення його заборгованості включено до заходів щодо забезпечення вимог кредиторів).

Позивач, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України № 441 від 24.03.1999, № 59 від 17.01.2000, № 754 від 05.05.2002, та на положення п. 7.5 Правил, надав відповідачу акти від 16.09.2015, 19.10.2015 та 17.11.2015, в яких ставив чіткі вимоги: виконати оплату виставлених рахунків за електричну енергію.

У подальшому, 22.09.2015, 26.10.2015 та 23.11.2015 позивачем було складено такі документи як „Акти про недопуск.

Дослідивши в судовому засіданні оригінали актів про недопуск від 22.09.2015, 26.10.2015 та 23.11.2015 суд приходить до висновку, що фактично зміст вказаних документів не відповідає їх назві, а тому вважати вказані акти документами, що фактично фіксують вчинення відповідачем обмеження позивачу у допуску до електроустановок відповідача вважати не можна.

В зазначених актах вказано, що представник позивача не був допущений до електроустановок споживача (відповідача) для виконання своїх службових обовязків по опломбуванню відключеного електрообладнання…

Однак, позивачем не було надано суду доказів того, що відповідачем було вчинено відключення власного електрообладнання.

Більш того, в самих актах про не допуск від 22.09.2015, 26.10.2015 та 23.11.2015 позивачем вказано, що він залишає за собою право відключення електроустановок відповідача із центрів живлення.

Отже, долучені позивачем до матеріалів справи докази та надані представниками сторін в судових засіданнях пояснення свідчать про те, що позивач має можливість, виконуючи приписи наведених вище норм Закону України „Про електроенергетику та Правил користування електричною енергією, припинити постачання електроенергії відповідачу, що фактично призведене до припинення споживання останнім електричної енергії, як то просить позивач у своїй позовній заяві.

Слід вказати. що правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Господарські суди належать до судів загальної юрисдикції і є спеціалізованими судами згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до ч. 3 ст. 22 цього ж Закону господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Як зазначено у п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 09.09.2010 за 19-рп/2010, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Господарський спір визначають як протиріччя між організаціями стосовно їхніх прав і обов'язків у господарсько-правових відносинах, обмеживши поняття господарського спору протиріччями, що виникають з приводу реалізації існуючих або встановлення згідно з чинним законодавством можливих господарських правовідносин.

Частинами 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Аналогічні норми містить і ст. 16 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду із позовом, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, який повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.

З приписів наведеного законодавства вбачається, що обраний позивачем при зверненні до суду спосіб захисту повинен відповідати вимогам наведених статей Кодексів або вимогам законодавства, тобто законом має бути чітко передбачений захист порушеного права в судовому порядку та визначений шлях такого захисту.

Рішення суду, по свої суті, це конкретний захід, спрямований на настання певних наслідків для осіб, щодо яких воно прийняте, та на відновлення порушеного права. При цьому, судове рішення має бути таким, що буде реально виконуватися в житті, бо в іншому випадку втрачається сутність судового рішення як такого.

Відповідно до положень ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, повязаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів; 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України; 8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Чинне законодавство України, у т.ч. Господарський процесуальний кодекс України, не передбачає розгляд в господарському суді в порядку позовного провадження, як окремої справи, позову про зобовязання виконати вимоги нормативно правових актів (вимоги закону та Правил, у даному випадку).

На вимогу суду, позивач ні письмово, ні в судових засіданнях не обґрунтував, з посиланням на конкретні норми чинного законодавства, підстави для заявлення до відповідача позову про виконання вимог вказаних вище Закону та Правил в порядку господарського судочинства.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав за допомогою господарського судочинства, не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для відмови в позові.

Умовами ст. 27 Закону України „Про електроенергетику передбачено відповідальність за порушення законодавства про електроенергетику, а саме: правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

З огляду на викладене, позивач не позбавлений можливості захистити свої права у визначені законодавством спосіб та порядок.

Більш тогою, як пояснив представник позивача, у звязку з нездійснення відповідачем оплати вартості спожитої електричної енергії, позивач звертається до суду з позовом про зобовязання відповідача виконати вимог ст. 26 закону України „Про електроенергетику та п. п. 7.9, 10.2 Правил, зокрема, зобовязати відповідача повністю припинити споживання електричної енергії та надати доступ для проведення пломбування електроустановок підприємства у відключеному стані.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач не надав суду доказів того, що не може зі своєї сторони, за власною ініціативою припинити постачання електричної енергії відповідачу.

Натомість, надані позивачем акти про недопуск від 22.09.2015, 26.10.2015 та 23.11.2015 підтверджують, що сам позивач має реальну можливість здійснити відключення електроустановок відповідача від центрів живлення.

В судовому засіданні представники відповідача пояснили, що фактично у позивача є можливість припинити постачати електричну енергію тільки відповідачу, не відключаючи від електроживлення субспоживачів відповідача.

Позивачем дані доводи не були спростовані.

Вимога позивача щодо зобовязання відповідача надати доступ для проведення опломбування електроустановок підприємства у відключено стані заявлена позивачем передчасно, оскільки суду не було надано доказів відключення відповідачем своїх електроустановок.

На зворотній стороні наданих позивачем актів про недопуск від 22.09.2015, 26.10.2015 та 23.11.2015 викладена окрема думка відповідача з приводу відомостей, що містяться в актах, та вказано про те, що електрообладнання підприємства не було відключене.

Отже, за умови відсутності відключеного електрообладнання неможливо здійснити його опломбування.

Також, розглядаючи вказану справу, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 за № 1221 був утворений Державний концерн „Укроборонпром з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком.

За кодом ЄДРПОУ № 14313317 до вказаного вище переліку підприємств увійшло і Запорізьке державне підприємство „Радіоприлад.

В умовах сучасної дійсності, а саме проведення Антитерористичної операції на сході України, господарська діяльність такого підприємства, як ЗДП „Радіоприлад, має вагоме істотне значення для всієї держави, її обороноздатності та забезпечення мирного існування.

Вказане підтверджується, зокрема, тим, що на даний час відповідачем укладено ряд договорів, а саме: № 301 від 08.07.2015, № 300 від 24.06.2015 з Державним підприємством „Миколаївський бронетанковий завод, № 302 від 22.07.2015 з Державним підприємством „Шепетівський ремонтний завод, № 310/17/304-юр від 29.09.2015 з Казенним підприємством „Науково виробничий комплекс „Іскра, № 2554-ХКБМ від 09.07.2015 та № 2561-ХКБМ від 16.07.2015 з Державним підприємством „Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О.Морозова на виготовлення та постачання обладнання військового призначення.

Також, 11.07.2015 між відповідачем (виконавцем) та Міністерством оборони України (замовником) укладено договір про закупівлю за державні кошти № 308/15/55, в рамках виконання якого відповідачем протягом 2015 року здійснює постачання замовнику електричної апаратури.

Прагнення позивача щодо повного припинення споживання відповідачем електричної енергії призведе не лише до невиконання відповідачем взятих на себе зобовязань перед контрагентами, а й до можливого повного припинення діяльності державного підприємства.

Отже, з наведених вище обґрунтувань суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 01.02.2016.

СуддяТ.М. Шевченко