Постанова № 55399844, 28.01.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року справа № 712/9804/15-а

П/823/17/15 м. Черкаси

08 год. 45 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

суддів Бабич А.М., Рідзеля О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2 за довіреністю,

представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю,

представника третьої особи ОСОБА_4 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Черкаський обласний військовий комісаріат про визнання рішення неправомірним та зобовязання вчинити дії,

встановив:

25.08.2015 ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України (п. 73 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або з інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №3 від 13.02.2015) про відмову у призначені йому одноразової грошової допомоги;

- зобовязати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у звязку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, повязаного з виконанням обовязків військової служби в розмірі 235200,00 грн.

В обгрунтування позову посилається на те, що він отримав інвалідність 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету ОСОБА_5 № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги», він має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб. 05.08.2014 позивач звернувся до Черкаського обласного військового комісаріату, в якій просив виплатити належну йому за Законом одноразову грошову допомогу, однак рішенням комісії Міністерства оборони України (п. 73 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або з інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №3 від 13.02.2015) у призначені йому одноразової грошової допомоги відмовлено. Вважає таку відмову протиправною, оскільки відповідно до статті 16 Закону, одноразова допомога у разі інвалідності - гарантована державою виплата і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обовязків військової служби. Крім того, будь-яких обмежень щодо кола осіб, які мають право на отримання допомоги, Законом не визначено. За таких обставин, необхідно зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позову не визнав, подав заперечення проти заявлених вимог, яке мотивоване тим, що позивач не набув права на отримання грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності особі, звільненої з військової служби, у зв'язку з тим, що на спірні правовідносини не підлягають поширенню положення №975 від 25.12.2013, оскільки вказаний нормативний акт прийнятий після звільнення позивача з військової служби, а виплата грошової допомоги повинна здійснюватися страховою компанією в порядку соціального страхування, передбаченого статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону чинної на момент звільнення позивача.

Третя особа та її представник проти задоволення позову заперечила з аналогічних підстав.

Заслухавши пояснення і доводи учасників процесу, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до такого.

Наказом по особовому складу №012-ПМ від 19.05.1992, виданий командуючим 5-ю повітряною армією м. Одеси, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у звязку з хворобою (а.с.9).

21.02.2013 Спеціалізованою радіологічною МСЕК Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок загального захворювання (а.с.8).

14.03.2013 Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України встановлено, що захворювання ОСОБА_1 повязані з проходженням військової служби та виконанням обовязків військової служби при випробуванні ядерної зброї (а.с.12).

28.03.2013 Спеціалізованою радіологічною МСЕК Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання повязаного з виконанням військового обовязку при випробуванні ядерної зброї (а.с.13).

05.08.2014 позивач звернувся до Черкаського обласного військового комісаріату з заявою (а.с.4), в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу у звязку з інвалідністю, отриманою під час виконання службових обовязків в порядку ч. 11 Постанови Кабінету ОСОБА_5 № 975 від 25.12.2013 «Про затвердження порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги».

13.02.2015 комісія Міністерства оборони з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або з інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №3 від 13.02.2015) відмовила ОСОБА_1 у призначені йому одноразової грошової допомоги (а.с. 6).

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Розділом ІІ цього Закону встановлені права військовослужбовців, зокрема, щодо грошового забезпечення.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом ОСОБА_5 України.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» колегія суддів дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Норма статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягає застосуванню у спірних правовідносинах в редакції Закону чинного на момент встановлення позивачу групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а саме 28.03.2013, оскільки з цього моменту у позивача виникло право на отримання грошової допомоги.

Як наслідок, позивач наділений правом на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відмова Міністерства оборони України у виплаті такої одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням інвалідності особі, звільненої з військової служби є протиправною.

Згідно з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві від 25 грудня 2013 року № 975, особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 28 травня 2008 року № 499;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Посилання позивача щодо неправомірності оскаржуваного рішення, підтверджується позицією Верховного Суду України, закріпленій зокрема, у постанові від 18 листопада 2014 року ( № 21-446а14).

Відповідно до статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися що сталися після 1 січня 2007 року, затверджено постановою Кабінету ОСОБА_5 України за №499 від 28.05.2008, яка підлягає до застосуванню до спірних правовідносин, внаслідок встановлення 28.03.2013 Спеціалізованою радіологічною МСЕК Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи позивачу ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, повязаного з виконанням військового обовязку при випробуванні ядерної зброї.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 вищевказаного Порядку №499 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження у розмірі 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Визначення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності особі, звільненій з військової служби, у розмірі 235200 гривень у відповідності до Порядку №975 від 25.12.2013, на що посилається позивач в обґрунтуванні позовних вимог є помилковим, оскільки вказаний Порядок набрав чинності з 01.01.2014, а згідно з випискою з акту огляду МСЕК Спеціалізованої радіологічної МСЕК Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання повязаного з виконанням військового обовязку при випробуванні ядерної зброї 28.03.2013. Тобто для визначення розміру допомоги відповідач мав керуватися законодавством діючим на час виникнення у позивача права на її отримання.

Що стосується позовної вимоги зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у звязку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, повязаного з виконанням обовязків військової служби в розмірі 235200,00 грн, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_5 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 №П-278/10, встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства а не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень.

Аналіз норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначений законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Таким чином зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції суб'єкта владних повноважень, надані йому законом та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі зобов'язувати до вчинення тих дій, які згідно із чинним законодавством можуть здійснюватися тільки відповідачем.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 частини 1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно вимог статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та статті 9 КАС України, де передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_5 України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною ОСОБА_5 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, таким є Конституція України, що відповідає принципу верховенства права, який закріплений в статті 8 Конституції України та статті 22 Конституції України, де передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно вимог частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

А відтак, на переконання суду, задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, керуючись частиною 2 статті 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобовязати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивача від 05.08.2014 (вхід. №531) про виплату йому одноразової грошової допомоги у звязку з інвалідністю, отриманою при виконанні службових обовязків, з врахуванням висновків, зазначених у мотивувальній частині даного судового рішення.

Оскільки відповідач не надав доказів правомірності своїх дій та прийнятого рішення щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254, 267 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення Міністерства оборони України (п. 73 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або з інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №3 від 13.02.2015) про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги.

Зобовязати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2014 (вхід. №531) про виплату йому одноразової грошової допомоги у звязку з інвалідністю, отриманою при виконанні службових обовязків, з врахуванням висновків, зазначених у мотивувальній частині даного судового рішення.

В решті заявлених позовних вимог відмовити.

Зобовязати ОСОБА_5 оборони України (ідентифікаційний код 00034022) подати в місячний строк після набрання постановою законної сили звіт про виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Головуючий В.П. Тимошенко

Судді А.М.Бабич

ОСОБА_6

Повний текст постанови виготовлено 02 лютого 2016 року