Рішення № 55390707, 28.01.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 328/1952/15цГоловуючий у 1-й інстанції Погрібна О.М.№22-ц/778/135/16Суддя-доповідач Гончар М.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого судді Гончар М.С.

суддів Стрелець Л.Г., Савченко О.В.

при секретарі Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року у справі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Токмацький районний відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, як власник будинку за адресою: АДРЕСА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.2-5), в якому на підставі просив усунути йому перешкоди у користуванні належним йому на праві приватної власності вказаним жилим будинком шляхом виселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, із даного будинку без надання іншого житлового приміщення та зняти останнього з реєстраційного обліку за цією адресою, так як ОСОБА_3 не був і не є йому родичем, також не був і не є власником цього будинку, а лише - співмешканцем його дочки - ОСОБА_4, яка також не була і не є власником вказаного будинку, та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року, і після смерті якої ОСОБА_3 відмовляється виселятись із вказаного будинку та зніматись з реєстраційного обліку за адресою будинку, чим чинить йому (ОСОБА_2.) перешкоди у користуванні його власністю, оскільки проживати разом із ОСОБА_3 у своєму вказаному будинку він (ОСОБА_2.) не бажає і не може.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року (а.с.96-98) у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Токмацький районний відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с.102-103) просив скасувати рішення суду першої інстанції у цій справі і ухвалити нове, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

25 листопада 2015 року розгляд цієї справи не відбувся та був відкладений (а.с.124) в силу вимог ст. 305 ч. 1 ЦПК України через неявку відповідача ОСОБА_3, щодо якого в апеляційного суду не було відомостей про вручення йому судової повістки а на цю дату судового засідання.

Оскільки, позивач ОСОБА_2 та третя особа - Токмацький районний відділ управління державної міграційної служби України в Запорізькій області у цій справі подали апеляційному суду заяви про розгляд цієї справи апеляційним судом у даному судовому засіданні без їх участі та участі їх представника (а.с.122-123).

У судове засідання 28 січня 2016 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час та місце розгляду цієї справи (а.с.126-128) всі особи, які беруть участь у цій справі, не з'явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

При вищевикладених обставинах, враховуючи положення ст. 305 ч. 2 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у цій справі, та ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його скасувати і ухвалити нове рішення по суті.

Відповідно до ст. 309 ч. 1 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Встановлено, що відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі у повному обсязі, суд керувався ст.ст. 15, 57-60, 88, 174, 208, 209, 212-215 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоказаності позовних вимог позивача у цій справі у повному обсязі.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції у цій справі вказаним вимогам не відповідає.

Так, встановлено, що виключно позивачеві ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-13, 19).

Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ніколи не був і не є власником (співвласником) вказаного будинку, лише зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 2004 року (а.с.21) зі згоди власника цього будинку - позивача ОСОБА_2

Оскільки, він (відповідач ОСОБА_3.) лише був співмешканцем ОСОБА_4 (дочки позивача), з якою вів спільне господарство, що підтвердили допитані у цій справі судом першої інстанції свідки, проте, яка також не була і не є власником вказаного будинку, та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (свідоцтво про смерть а.с.18).

Відповідач ОСОБА_3 не був і не є родичем позивача ОСОБА_2, зареєстрованим у встановленому законом порядку місця проживання якого є: АДРЕСА_2 (а.с.17), та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року дочки позивача ОСОБА_4 відмовляється у добровільному порядку виселитись із житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та знятись з реєстраційного обліку за цією адресою, чим чинить перешкоди позивачеві ОСОБА_2, як власнику цього будинку, який бажає використовувати вказаний будинок для власного проживання.

Звернення позивача ОСОБА_2 з приводу цього до правоохоронних органів не вирішили цей спір, оскільки він має цивільно-правові ознаки (висновок Токмацького МВ ГУМВС України в Запорізькій області від квітня 2015 року а.с.15).

ОСОБА_2, як власник вказаного будинку, в силу вимог ст. 391 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_3 усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження цим будинком у вищезазначений обраний ним у своєму позові у цій справі спосіб захисту.

Оскільки, в силу вимог ст. 383 ч.1 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_3 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_3 не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень на позов позивача у цій справі, зокрема на підтвердження того, що він був чи є членом сім'ї саме власника будинку - позивача ОСОБА_2, вів чи веде із ним спільне господарство, а тому мав та має право користування цим будинком після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року дочки позивача - ОСОБА_4, як колишній член сім'ї саме власника будинку - ОСОБА_2

Сама по собі реєстрація місця проживання відповідача ОСОБА_3 за місцем розташування вказаного будинку, зроблена свого часу зі згоди його власника - ОСОБА_2, ще за життя дочки останнього - ОСОБА_4, співмешканцем якої був ОСОБА_3 на той час, при вищевикладених обставинах не є належним, допустимим доказом на підтвердження вищезазначеного факту.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд першої інстанції у цій справі не сприяв повному та всебічною з'ясуванню обставин цієї справи.

Хоча згідно із п.2 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року, ухвалюючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України).

В силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч. 1 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (ст. 303 ч. 2 ЦПК України).

Докази, передбачені ст. 303 ч. 2 ЦПК України, у цій справі відсутні.

В силу вимог ст. 11 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

В силу вимог ст. 303 ч. 1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді в першій інстанції.

Крім того, в силу вимог ст. 303 ч. 3 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

При вищевикладених обставинах, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 про усунення йому перешкод у користуванні жилим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом виселення останнього із вказаного будинку без надання іншого житлового приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню у цій справі.

Разом із тим, позовні вимоги позивача ОСОБА_2 у цій справі про зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1, не ґрунтуються на законі.

Оскільки, це питання має вирішуватись у позасудовому порядку. Само по собі рішення суду про виселення відповідача із вказаного будинку є підставою для зняття останнього з реєстраційного обліку за адресою цього будинку.

Так як в силу вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про виселення.

При вищевикладених обставинах, доводи позивача ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу, частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Тому, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково; усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні жилим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1; виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 із жилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення; в решті позовних вимог відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 88 ч.ч.1,5 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги та позовних вимог позивача позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі при вищевикладених обставинах, з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути понесені останнім судові витрати у суді першої та апеляційної інстанцій 511,56 грн. (розрахунок: 243,60 грн. оригінал квитанції а.с. 1+ 267,96 грн., оригінал квитанції а.с. 110).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 - 317 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 вересня 2015 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні жилим будинком , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 зі сторони ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), із жилого будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, (РНОКПП 20496061) понесені судові витрати у суді першої та апеляційної інстанцій 511,56 грн. (п'ятсот одинадцять гривень п'ятдесят шість копійок).

Судове рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С.Стрелець Л.Г.Савченко О.В.