Ухвала суду № 55389525, 02.02.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/3217/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

02 лютого 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Виноградівського районного суду від 17 листопада 2015 року у справі за її позовом до Державного казначейства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області та Виноградівський районний відділ УМВС України в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 оскаржила ухвалу судді Виноградівського районного суду від 17.11.2015, якою було визнано неподаною та повернуто заяву у справі за її позовом до Держказначейства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача УМВС України в Закарпатській області та Виноградівський РВ УМВС України в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди, вважає ухвалу судді незаконною. Зазначає, що у судді не було підстав для залишення заяви без руху, а потім і для визнання її неподаною та повернення позивачу. По-перше, до заяви окрім постанови про закриття кримінальної справи були додані й інші документи на обґрунтування вимог позову, з яких вбачається, зокрема, що попри закриття кримінальної справи станом на 14.11.2014 щодо позивача продовжували вважатися чинними ця справа та запобіжний захід у ній. По-друге, позивач не мав обовязку на стадії відкриття провадження в справі подавати докази, позаяк такі оцінюються на подальших стадіях розгляду справи, чого суддя не врахував і діяв усупереч положенням ст. 122 ЦПК України. По-третє, позивач за своїм позовом на підставі ст. 3 ч. 2 п. 13 Закону України «Про судовий збір» не має обовязку сплачувати судовий збір. Просить ухвалу скасувати, справу скерувати до того ж суду для відкриття провадження в справі.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши апеляційну скаргу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності учасників процесу, обговоривши доводи апеляції, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

23.10.2015 до Виноградівського районного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Держказначейства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача УМВС України в Закарпатській області та Виноградівський РВ УМВС України в Закарпатській області, про відшкодування моральної шкоди (а.с. 1-9).

Ухвалою від 27.10.2015 суддя Виноградівського районного суду залишив заяву без руху та надав позивачу строк для усунення її недоліків протягом пяти днів з дня отримання ухвали (а.с. 11-12). В ухвалі зазначалося, що заява не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 119, 120 ЦПК України. Так, позов предявлено про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000,00 грн і його не оплачено судовим збором, тоді як суду не було надано доказів заподіяння позивачу шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами державної влади, органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, оскільки окрім постанови від 25.10.2012 про закриття кримінальної справи, резолютивна частина якої містить відомості про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, інших доказів заподіяння шкоди немає.

Ухвалою від 17.11.2015 суддя Виноградівського районного суду визнав заяву ОСОБА_1 неподаною та повернув її, посилаючись на невиконання вимог ухвали від 27.10.2015, що її адресат одержав 30.11.2015 (а.с. 15).

Погодитись із таким вирішенням процесуального питання не можна.

За змістом ст. 1, ст. 2 ч.ч. 1, 3, ст. 3 ч. 1, ст. 10 ч. 4, ст.ст. 27, 31, ст. 121 ч. 1 ЦПК України, суд (суддя) зобовязаний забезпечити учасникам процесу, зокрема позивачу, можливість здійснення процесуальних прав та виконання процесуальних обовязків, дії, вимоги і процесуальні рішення суду (судді) повинні бути ясними і зрозумілими для учасника процесу, суд (суддя) повинен діяти у зрозумілий для сторін спосіб, передбачений процесуальним законом, зокрема, повинен чітко вказати на конкретні недоліки заяви, що саме і уможливлює їх виправлення, сторона повинна мати можливість належно виконати конкретні та обґрунтовані вимоги суду (судді).

Залишаючи без руху заяву як подану без додержання вимог, викладених у ст.ст. 119 і 120 ЦПК України, або з якої не сплачено судовий збір, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Тобто, мають бути зазначені конкретні підстави, що потягли залишення заяви без руху, а якщо не сплачені судові витрати, то мають бути зазначені які суми і яких саме витрат не сплачені, з вимог якого характеру, за потреби на які рахунки їх належить сплатити, інші дані, необхідні для виконання вимог суду (судді). Якщо вирішення процесуального питання обґрунтовується певними документами, матеріалами справи, здійснюється посилання на конкретні документи, що подані позивачем, є в справі.

Як випливає з мотивувальної частини ухвали від 27.10.2015, суддя виходив з того, що позов про відшкодування шкоди не оплачено судовим збором, при цьому, позивач не надав доказів заподіяння йому шкоди, а надана ним копія постанови від 25.10.2012 про закриття кримінальної справи таким доказом не є. Таким чином, не є зрозумілим, якими є конкретні недоліки заяви та в який спосіб їх належало усунути: немає належних доказів заподіяння шкоди і такі слід позивачу надати?, чи слід довести наявність підстав для звільнення від сплати судового збору?, чи слід сплатити судовий збір із позовної заяви, а якщо так, то який саме, за якими реквізитами і т.д.? Ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині ухвали відповідні дані не зазначені.

Окрім цього, постановляючи ухвалу суддя виходив з наявності в справі постанови від 25.10.2012 про закриття кримінальної справи, якою саме і обґрунтував своє процесуальне рішення, не вказавши ані органу, ані службової особи, яка таку постанову склала, ані інших реквізитів постанови. Тим часом, у справі немає постанови від 25.10.2012 про закриття кримінальної справи і позивач таку із заявою не подавав. Натомість у справі є постанова начальника СВ Виноградівського РВ УМВС України в Закарпатській області підполковника міліції ОСОБА_3 від 05.10.2012 про закриття кримінальної справи № 8302407 по обвинуваченню ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, постановою також скасовано запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд (а.с. 57-60 та ін.). У справі наявні й інші документи, які були додані позивачем до заяви на обґрунтування його вимог.

Позивач ставив питання про відшкодування йому моральної шкоди, завданої неправомірними, на його думку, діями органу досудового слідства, відповідачем визначив Держказначейство України. Відповідно до положень ст. 119 ч. 2 п. 6 ЦПК України, позивач у заяві повинен зазначити відповідні докази і вправі додати докази до позовної заяви на момент звернення до суду, проте, не має обовязку цього робити. Позивач у заяві навів факти і обставини, якими він обґрунтовує предявлені вимоги, вказав на свої звернення з приводу порушення його прав органом досудового слідства тощо, додав ряд документів (письмових доказів) щодо цих обставин.

Питання щодо обґрунтованості позову по суті, зокрема, щодо встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди певним відповідачем, підтвердження інших фактів, якими обґрунтовувався позов, встановлення неправомірності дій відповідача є предметом доказування в справі (ст. 179 ч. 1 ЦПК України) і вирішуються за наслідками розгляду справи по суті в контексті встановлення обґрунтованості та доведеності позову з урахуванням відповідних клопотань сторін та положень, зокрема, ст. 10 ч. 4, ст. 11 ч. 2, ст. 130 ч. 1, ч. 6, ст. 137, ст. 160 ч. 2, ст. 179 ч. 2 ЦПК України. Так само, за наявності для того підстав та з урахуванням положень ст.ст. 32, 33 ЦПК України, вирішуються і питання про склад відповідачів за позовом, а питання про судові витрати суд за відповідних обставин не позбавлений права та можливості вирішити в порядку, передбаченому ст. 8 Закону України «Про судовий збір».

Попри наведене, суддя фактично вдався до оцінки підстав для предявлення позову та до питань про предмет доказування, про наявність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди, повязав своє процесуальне рішення з відсутністю таких, що не передбачено на даній стадії цивільного процесу і суперечить указаним вище нормам закону. За цих обставин, суддя не навів обґрунтування відповідно до закону щодо відсутності підстав для позивача не сплачувати судовий збір із заяви відповідно до приписів ст. 3 ч. 2 п. 13 Закону України «Про судовий збір».

Отже, передбачених цивільним процесуальним законом підстав для залишення заяви без руху із їх належним обґрунтуванням ухвала судді від 27.10.2015 не містить, а її зміст, на додаток до цього, не давав можливості позивачу чітко визначити, про які саме недоліки заяви йдеться та в який саме спосіб їх належало усунути, що унеможливлювало виконання таких неконкретних і необґрунтованих вимог судді. Ухвала судді від 17.11.2015 про визнання заяви неподаною та її повернення ґрунтується на ухвалі від 27.10.2015 про залишення заяви без руху, тож ці ухвали взаємоповязані і при вирішенні питання про законність ухвали від 17.11.2015 обовязковим є зясування питань про наявність підстав для залишення заяви без руху та про можливість виконання відповідних вимог судді.

На переконання колегії суддів, ухвали судді від 27.10.2015 і від 17.11.2015 вимогам процесуального закону не відповідають, а вказівка на невиконання позивачем вимог ухвали від 27.10.2015, що фактично було зумовлено змістом цієї ухвали, необґрунтована. Міркування позивача про незаконність залишення заяви без руху та її повернення, доводи, якими мотивується апеляція по суті, заслуговують на увагу, а обґрунтування ухвали від 27.10.2015 документом, якого в справі немає, порушує порядок, встановлений для вирішення процесуального питання, зокрема, вимоги ст. 159 ч. 1, ст. 179 ч. 2, ст. 213 ч. 3 ЦПК України щодо безпосередності дослідження доказів і обґрунтування судового рішення реально наявними та дослідженими доказами, що, оскільки потягло постановлення ухвали від 17.11.2015, враховується за правилами ст. 303 ч. 3 ЦПК України.

Відтак, на підставі ст. 312 ч. 1 п. 3 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 цього Кодексу апеляцію, оскільки вирішення процесуальних питань, що випливають із факту предявлення позову, належить до компетенції суду першої інстанції (ст.ст. 107, 118-122 ЦПК України), слід задовольнити частково, ухвалу скасувати, питання про відкриття провадження в справі передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 303 ч. 3, ст. 312 ч. 1 п. 3, ст.ст. 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, ухвалу судді Виноградівського районного суду від 17 листопада 2015 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді