Ухвала суду № 55379564, 27.01.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 р.Справа № 818/3533/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Бартош Н.С. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Афанасьєва О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2015р. по справі № 818/3533/15

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України у Сумській області, в якому просив скасувати рішення Державної міграційної служби України № 690-15 від 18.09.2015 року та зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2015 року по справі № 818/3533/15 адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення Державної міграційної служби України № 690-15 від 18.09.2015 року та зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2015 року по справі № 818/3533/15 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в провінції Насирія, м.Ті-Кар, Ірак, є громадянином Іраку, араб за національністю.

23 листопада 2010 року позивач прибув з Іраку на територію України легально за навчальною візою повітряним транспортом за маршрутом Ірак-Сирія-Туреччина-Україна по дійсному паспорту громадянина Республіки Ірак з метою вступу на підготовчий факультет СумДУ та з наміром навчатися за спеціальністю «Фармакологія».

ОСОБА_1 21 березня 2011 року звертався до сектору міграційної служби у Сумській області із заявою про визнання біженцем відповідно до Закону України «Про біженців».

Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій № 573-11 від 31.10.2011 року йому було відмовлено у визнанні біженцем у зв'язку з тим, що позивачем не було надано доказів проходження обряду хрещення. Відповідно, були відсутні докази обґрунтованого побоювання позивача стати жертвою переслідувань за релігійними мотивами в Іраку.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 оскаржив його до суду, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03 травня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Апеляційною та касаційною інстанцією рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

30 березня 2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Підставою для такого звернення з відповідною заявою є побоювання позивача стати жертвою переслідувань за релігійними мотивами в Іраку. Позивач просив врахувати, що у липні 2014 року позивач пройшов православний обряд хрещення у Свято-Преображенському соборі в м. Суми, що підтверджується копією відповідного свідоцтва про хрещення (а.с. 83). Отже, докази проходження обряду хрещення позивачем було надано. При співбесіді позивач зазначав, що не може повернутися до країни походження бо в Іраку відступництво від ісламу вважається страшним гріхом, таких осіб переслідують та вбивають. При цьому, позивач стверджує, що може зазнати переслідувань навіть від своєї родини, так як вони дуже релігійні мусульмани-шиїти. Крім цього, позивач просив врахувати, що останнім часом ситуація з безпекою в Іраку сильно погіршилася. Великі території країни знаходяться під контролем радикальних угрупувань мусульман-сунітів, які вбивають тих, кого вважають своїми ворогами, зокрема християн. Враховуючи викладене, позивач зазначає, що не може повернутися до країни походження, так як ним обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через зміну релігії з ісламу на християнство.

Крім цього, позивач стверджував, що розповів своїм рідним про те, що став християнином, після чого його батько попередив його, що в разі повернення до Ірану його вб'ють брат або дядько. ОСОБА_1 пояснив, що в Іраку християн переслідують мусульмани і багато випадків, коли християн вбивають, здійснюють серед них терористичні акти, підривають християнські храми. Християни змушені виїжджати до інших країн. В Іраку немає безпечних для християн місць.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», статус біженця не надається особі: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні.

Державною міграційною службою України 18 вересня 2015 року було прийнято рішення № 690-15 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі відсутності умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Управлінням Державної міграційної служби в Сумській області 06 жовтня 2015 року повідомлено позивача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що свідчить його копія в матеріалах справи (а.с. 10).

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ст. 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися: - від особи, яка шукає статусу біженця; - та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649; - інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації; - а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні.

Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

У відповідності до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Як передбачено п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців (далі - Керівництва) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

На підтвердження своєї позиції щодо побоювань бути страченим при повернені до країни походження у зв'язку зі зміною релігії ОСОБА_1 було надано до матеріалів особової справи та до матеріалів адміністративної справи копію свідоцтво про проходження обряду хрещення (а.с. 83).

Але у висновку Управлінням Державної міграційної служби у Сумській області зазначено, що сам факт того, що заявник пройшов хрещення не може вважатися підтвердженням щирості його віри. Отже, за висновками Управління Державної міграційної служби у Сумській області, немає підстав вважати, що заявник в разі повернення до Іраку може зіткнутися з реальною небезпекою переслідувань або жорстокого поводження за ознакою своєї релігійної приналежності (а.с. 96).

Проте при цьому, у цьому ж таки висновку йдеться про те, що заявник народився і поживав у провінції Ті-Кар, яка розташована на півдні країни, де періодично відбуваються терористичні акти, які спрямовані на політичних, релігійних та племінних діячів (дата інформації 16 червня 2015року).

Колегія суддів зазначає, що обставини викладені у висновках суперечливі і доказів детального вивчення ситуації та зібрання відповідачем інформації саме по провінції Ті-Кар щодо відношення до християн в даному регіоні надано не було. Міститься лише посилання на те, що у провінції Ті-Кар, періодично відбуваються терористичні акти, які спрямовані, зокрема, на релігійних діячів. Як зазначив представник відповідача, позивач не є релігійним діячем, а тому будь-які його побоювання повернення до Іраку є безпідставними.

Крім цього, представник відповідача просила суд взяти до уваги, що в Іракі є регіон, де не існує погроз для християн - це Іракський Курдистан (додаткові пояснення до заперечень). «УВКБ отмечает, что многие из перемещенных лиц бежали в Иракский Курдистан, где уже нашли приют 300 тысяч человек из Мосула и окресных районов». Дана обставина, на переконання представника Управління Державної міграційної служби України в Сумській області свідчить про те, що ситуація по відношенню до християн не на всій території Іраку є критичною.

При цьому, колегія суддів наголошує, що у додаткових запереченнях відповідач наводить посилання на різні джерела, які свідчать про те, що на півночі Іраку відбуваються постійні теракти, більша частина християнського населення була вимушена виїхати з країни. З червня 2014 року почався наступ екстреміського руху «Исламское государство Ирака и Леванта» (ИГИЛ), раніше відомого по жорстоким розправам з мирним християнським населенням Сирії. «Идеологи так называемого «Исламского государства» реализуют задачу тотального истребления или изгнания христиан с занятых ими территорий, совершая массовые убийства насильственно депортируя людей, лишая их всего имущества» (дата доступу 17 листопада 2015 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не була надана повна та належна оцінка ситуації в країні походження позивача - Іраку, відсутня перевірка щодо відношення до християн безпосередньо в провінції Ті-Кар. Відповідно, позиція Управління Державної міграційної служби у Сумській області про те, що заявник не мав цілком обґрунтованих підстав для його ймовірного переслідування в країні громадянської належності, є не доведеною.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність винесення оскаржуваного рішення № 690-15 від 18.09.2015 року щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби України № 690-15 від 18.09.2015 року є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищезазначене та оскільки колегія суддів дійшла до висновку про протиправність оскаржуваного рішення та його скасування, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про зобов'язання Державної міграційної служби України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими, а тому, з урахуванням викладеного, підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і доказів в їх обґрунтування відповідачем не надано.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2015р. по справі № 818/3533/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Філатов Ю.М.Судді(підпис) (підпис) Бартош Н.С. Мельнікова Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 01.02.2016 р.