Постанова № 55375980, 28.01.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р.Справа № 916/1979/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді В.Б. Туренко

суддів Л.В. Поліщук, М.А. Мишкіної (на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду від 15.12.2015р. №938, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15.12.2015р.)

при секретарі судового засідання: А.В. Земляк

за участю представників сторін:

від прокуратури - О.О. Галісевич

від позивачів - О.В. Дуйловський

від відповідача - І.В. Коломієць

від третіх осіб - В.В. Ткач (Кабінет Міністрів України), М.Т. Шпаков (МРЦ «Тополя), О.Ю. Шолар (ТОВ « 3Т»)

Представник ФОП ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце апеляційного перегляду повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України

на рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2015 року

у справі № 916/1979/13

за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України

до Затоківської селищної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінету Міністрів України, на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Медичного реабілітаційного центру внутрішніх військ МВС України «Тополя», Товариства з обмеженою відповідальністю « 3Т»

про визнання недійсними рішень

ВСТАНОВИВ:

В липні 2013 року Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України звернувся до місцевого господарського суду з позовом до Затоківської селищної ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, Медичного реабілітаційного центру внутрішніх військ МВС України «Тополя», Товариства з обмеженою відповідальністю « 3Т» про визнання недійсними рішення Затоківської селищної ради:

-від 09.03.2004р. №930 «Про розгляд листа суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_7.»;

-від 30.12.2004р. №1312 «Про надання земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_7 у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу»;

-від 18.11.2005р. №1749 «Про надання земельної ділянки Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «Тополя» у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу».

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням права державної власності на спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони.

Затоківська селищна рада, ТОВ « 3Т» у відзивах на позов зазначили про його безпідставність (а.с. 108-112, 117-119 т.1, 5-7 т.2). Крім того, Затоківська селищна рада у своїх заявах від 11.09.2013р., від 28.09.2015р. просила застосувати строк позовної давності (а.с. 104 т.1, 200-203 т.3).

Ухвалою суду першої інстанції від 13.09.2013р. відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «ЗТ» про припинення провадження у справі по п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (а.с. 92-93, 156-157 т.1).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.10.2013р. по справі призначено судову землевпорядну експертизу, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено (а.с. 18-21 т.2).

05.02.2014р. до суду першої інстанції надійшло повідомлення ОНДІСЕ від 22.01.2014р. №6061 про неможливість проведення призначеної експертизи, у зв'язку з чим ухвалою місцевого господарського суду від 06.02.2014р. провадження у справі поновлено із призначенням до розгляду (а.с. 1-4 т.3).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.03.2014р. по справі вдруге призначено судову землевпорядну експертизу, проведення якої доручено ОНДІСЕ, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено (а.с. 21-22 т.3).

16.07.2015р. до місцевого господарського суду надійшов висновок ОНДІСЕ від 07.05.2015р. №1371/24, ухвалою суду першої інстанції від 20.07.2015р. провадження у справі поновлено та призначено до розгляду (а.с. 64-72, 104-105 т.3).

Ухвалами господарського суду Одеської області від 02.09.2015р. здійснено заміну позивача - Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на належного учасника процесу - Головне управління Національної гвардії України; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України (а.с. 160-163 т.3).

Головне управління Національної гвардії України у своїх пояснених підтримало позов прокурора (а.с. 154-155 т.3).

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.10.2015р. (суддя Зайцев Ю.О.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 13.07.2015р., у задоволенні позову відмовлено повністю за спливом строку позовної давності, стягнуто з позивачів в доход Державного бюджету України по 1827,00 грн. судового збору (а.с. 235-248 т.3).

Не погодившись з рішенням суду, заступник військового прокурора Південного регіону України 22.10.2015р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, яке ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.11.2015р. задоволено, апеляційну скаргу прийнято до провадження із призначенням до розгляду.

У відзивах на апеляційну скаргу ТОВ « 3Т» зазначило про її безпідставність, а Кабінет Міністрів України наполягав на її задоволенні.

Відзиви на апеляційну скаргу від сторін та інших третіх осіб не надходили.

Заслухавши прокурора, представників сторін, третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з листа виконкому Одеської обласної ради народних депутатів від 11.01.1988р. №16-9-11 на адресу Білгород-Дністровського виконкому на виконання розпорядження Ради Міністрів УРСР від 23.12.1987р. №674-р вирішено здійснити передачу і відвід в натурі земельної ділянки площею 3,8 га Головному управлінню внутрішніх військ МВС СРСР під будівництво турбази із земель виконкому Затоківської селищної ради, де розташовувались тимчасові бази Вінницької дистанції шляхів, Тернопільського комбінату «Стройиндустрия», Фастовського заводу «Красный Октябрь», Київського заводу «Медтехника» (а.с. 52 т.1).

Рішенням виконкому Білгород-Дністровської міської ради від 11.10.1988р. №1008 вирішено тимчасові бази Вінницької дистанції шляхів, Тернопільського комбінату «Стройиндустрия», Фастовського заводу «Красный Октябрь», Київського заводу «Медтехника» закрити, будівлі та споруди розібрати, конструкції вивезти, будівельний майданчик звільнити до 01.11.1988р. (а.с. 53 т.1).

В 1988 році виконкомом Білгород-Дністровської райради Головному управлінню внутрішніх військ СРСР видано державний акт на право постійного користування землею серії Б№054792, згідно якого останньому надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку площею 3,8 га для будівництва установи відпочинку (а.с. 32-34 т.1).

База відпочинку «НОМЕР_1» створена 03.06.1976р., як в/ч 2266. Наказом МВС України від 06.01.2000р. №2 реорганізована у філію «Тополя» (в/ч 2266). Наказом КВВ МВС України від 14.07.2009р. №237 затверджена нова назва як філія «Тополя» МРЦ ВВ «Майнаки» (смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області). Наказом командуючого ВВ МВС України від 14.05.2010р. №194 слова «філія «Тополя» замінені словами «Медичний реабілітаційний центр внутрішніх військ «Тополя». Отже, останній є правонаступником в/ч 2266, згідно довідки МРЦ ВВ МВС України «Тополя» від 20.01.2001р. № 22 (а.с. 199 т.1).

Постановою Верховної Ради України від 24.08.1991р. №1431-XІІ всі військові формування, дислоковані на території України, були підпорядковані Верховній Раді України, розпочато створення республіканської гвардії. Законом України від 04.11.1991р. №1774-XII створена Національна гвардія України. Відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ. Відповідно, окремі військові частини внутрішніх військ МВС СРСР організаційно увійшли до складу Національної гвардії України і, таким чином, стали їх правонаступниками. Однією з таких військових частин є МРЦ «Тополя» військова частина 2266. Згідно з Законом України від 26.03.1992р. №2235-XІІ були створені внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України. До їх, складу увійшли військові частини, які не були включені до складу Національної гвардії України, і які також стали правонаступниками військових частин внутрішніх військ МВС СРСР. В період з 04.11.1991р. по 11.01.2000р. внутрішні війська МВС України та Національна гвардія України існували одночасно.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.1997р. №47 вирішено видати Національній Гвардії України, в/ч 2266 державний акт на право постійного користування земельною ділянкою нового зразку під розміщення бази відпочинку «НОМЕР_1» за фактичним землекористуванням (а.с. 120 т.4).

Доказів виконання означеного рішення матеріали справи не містять.

10.06.2003р. між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (Комітент) та Державною компанією «Укрспецекспорт» (Комісіонер) укладено договір про порядок реалізації військового майна (договір комісії) №3/21/1-25Д, згідно умов якого з урахуванням додаткової угоди від 26.02.2004р. №1 до договору, Комісіонер взяв на себе зобов'язання за комісійну винагороду вчинити в інтересах Комітента і за рахунок останнього від свого імені угоду з третьою особою (Покупець) реалізації нерухомого військового майна, а саме незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку «НОМЕР_1», яке знаходиться за адресою: с. Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області. Ціна реалізації 998750,00 грн. (а.с. 22-26 т.1).

Разом з тим, рішенням Затоківської селищної ради від 29.12.2003р. №818 надано згоду МРЦ внутрішніх військ «Тополя» на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 3,8 га, яка використовується для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу в Лиманському курортному районі смт. Затока (а.с. 51 т.1).

Головне управління внутрішніх військ МВС України в особі командувача внутрішніх військ МВС України листом від 26.02.2004р. №3/23-598 надало згоду на реалізацію відповідно до договору комісії від 10.06.2003р. 3/21/1-25Д об'єкту незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку «НОМЕР_1» (а.с. 180 т.1).

01.03.2004р. між ДК «Укрспецекспорт» (Продавець) та ОСОБА_7 (Покупець) укладено договір купівлі продажу незавершеного будівництва бази відпочинку «НОМЕР_1», що знаходиться в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області та розташовано на земельній ділянці площею 1,2 га. Договір посвідчений нотаріально цією ж датою та зареєстровано в реєстрі за №177 (а.с. 29-31 т.1).

За актом прийому-передачі від 06.04.2004р. об'єкт незавершеного будівництва спального корпусу з їдальнею бази відпочинку «НОМЕР_1» передано ОСОБА_7 Акт підписаний начальником Головного управління внутрішніх військ МВС України, заступником генерального директора ДК «Укрспецекспорт», ОСОБА_7 (а.с. 27 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930 надано згоду СПД ОСОБА_9 на складання проекту відведення земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва оздоровчого закладу в Лиманському курортному районі смт. Затока у довгострокову оренду терміном на 25 років (а.с. 41 т.1).

Рішенням Затоківської селищної ради від 30.12.2004р. №1312 затверджено СПД ОСОБА_7 проект відведення земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу у Лиманському курортному районі смт. Затока у довгострокову оренду терміном на 25 років; надано СПД ОСОБА_7 у довгострокову оренду терміном на 25 років вказану земельну ділянку (а.с. 42 т.1).

18.05.2005р. між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та СПД фізичною особою ОСОБА_7 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу строком на 25 років. На земельній ділянці розташований незакінчений будівництвом оздоровчий заклад. Договір нотаріально посвідчений цією ж датою та зареєстрований в реєстрі за №309 (а.с. 127-129 т.4).

Рішенням Затоківської селищної ради від 18.11.2005р. №1749 затверджено проект відведення земельної ділянки площею 2,455 га МРЦ внутрішніх військ МВС України «Тополя» для експлуатації та обслуговування оздоровного закладу, розташованого у Лиманському районі смт. Затока у постійне користування; передано МРЦ внутрішніх військ МВС України «Тополя» вказану земельну ділянку у постійне користування; надано дозвіл на замовлення технічної документації по складанню державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га (а.с. 49 т.1).

В матеріалах справи міститься технічна документація 2005р. по перенесенню в натуру проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок МРЦ внутрішніх військ МВС України «Тополя» для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу на території Затоківської селищної ради (а.с. 31-43 т.2).

26.04.2006р. на підставі рішення Затоківської селищної ради від 18.11.2005р. №1749 МРЦ внутрішніх військ МВС України «Тополя» видано державний акт серії НОМЕР_2 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га, що розташована у Лиманському районі, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу (а.с. 117 т. 4).

Таким чином, земельні ділянки 1,2 га та 2,455 га є складовими земельної ділянки площею 3,8 га (зменшення площі відбулось при розробці технічної документації по їх відведенню).

В подальшому, 08.06.2007р. між ОСОБА_7 (Продавець) та ТОВ «Російський чай» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно якого останній купив базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (незавершене будівництво), що знаходиться в АДРЕСА_1, що в цілому складається з зазначеної на схематичному платі під літ. «А» будівлі незавершеного будівництва готовністю - 49 %, розташованої на земельній ділянці площею 12000 кв.м. Всі права та обов'язки по завершенню будівництва бази відпочинку та здачі її в експлуатацію переходять до Покупця - ТОВ «Російський чай». Договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 08.06.2007р. за №4109399. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ « 3Т» від 31.08.2007р. вирішено створити ТОВ « 3Т» шляхом виділу з ТОВ «Російський чай», передати до Статутного капіталу ТОВ « 3Т» базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1». Того ж дня ТОВ «Російський чай» та ТОВ « 3Т» підписали акт прийому-передачі майна. Ці факти встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 22.11.2007р. №30/294-07-8241 за позовом ТОВ « 3Т» до ТОВ «Російський чай» про визнання права власності, яким за ТОВ « 3Т» визнано право власності на базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (а.с. 50-51 т.4).

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 24.06.2010р. у справі №2-3926 за позовом ОСОБА_7 до Затоківської селищної ради, третя особа - ТОВ « 3Т» про зобов'язання вчинити певні дії та за позовом ТОВ « 3Т» до Затоківської селищної ради, треті особи - Відділ земельних ресурсів у м. Білгород-Дністровському, ОСОБА_7 про скасування рішення та зобов'язання вчинити певній дії, зокрема замінено у договорі оренди земельної ділянки від 18.05.2005р. ФОП ОСОБА_7 на ТОВ « 3Т», зобов'язано Відділ земельних ресурсів у м. Білгород-Дністровський зареєструвати заміну сторони у договорі оренди землі від 18.05.2005р. (а.с. 114-115 т.1).

28.02.2011р. між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та СПД фізичною особою ОСОБА_7 (Орендар) укладено договір про розірвання договору оренди від 18.05.2005р., який посвідчено нотаріально того ж дня (28.02.2011р.) та зареєстрований в реєстрі за №329 (а.с. 126 т.4).

13.09.2012р. на підставі рішення Затоківської селищної ради від 06.10.2011р. №545 між Затоківською селищною радою (Орендодавець) та ТОВ «ЗТ» (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,1995 га (кадастровий номер 5110300000:02:012:0037) для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу за адресою: смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, Лиманський район, бульвар Золотий беріг, 99 строком на 25 років. Категорія зазначеної земельної ділянки - землі рекреаційного призначення. На земельній ділянці розташована база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (незавершене будівництво). Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у відділі Держземагентства у м. Білгороді-Дністровському Одеської області 01.10.2012р. за №511030004000108 (а.с. 9-14 т.2, 118-119 т.4).

13.03.2014р. Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» втратив чинність на підставі Закону України №846-VІІ «Про Національну гвардію України». Пунктом 3 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону встановлено, що Головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об'єднань Національної гвардії України, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об'єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об'єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади Національної гвардії України є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Наказом МВС України від 08.05.2014р. №445 «Про реорганізацію внутрішніх військ МВС України» органи управління, військові частини, підрозділи та установи внутрішніх військ МВС України припинено шляхом перетворення у відповідні органи управління, військові частини, підрозділи та установи Національної гвардії України, зокрема, МРЦ «Тополя» внутрішніх військ МВС України у МРЦ «Тополя» Національної гвардії України (п. 1.66) - а.с. 132 т.3.

За твердженням Головного управлінням внутрішніх військ МВС України (правонаступник - Головне управління Національної гвардії України) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою площею 3,8 га не надавалась, а вилучення земельної ділянки у порядку, передбаченому Земельним кодексом України здійснено не було, а відтак Затоківською селищною радою при прийняті рішень від 09.03.2004р. № 930, від 30.12.2004р. № 1312, на підставі яких надано СПД ОСОБА_7 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва оздоровчого закладу в Лиманському курортному районі смт. Затока, затверджено проект її відведення та надано її в користування названій особі порушено право державної власності на вказану земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони, що свідчить про явну протиправність і незаконність цих рішень органу місцевого самоврядування. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок незаконності означених рішень Затоківської селищної ради, незаконним є і рішення останньої від 18.11.2005р. № 1749, на підставі якого посвідчено право постійного користування структурного підрозділу внутрішніх військ МВС України земельною ділянкою, площа якої на 1,345 га менше ніж площа ділянки, яка первісно перебувала у державній власності та у постійному користуванні Головного управління внутрішніх військ МВС України.

Прокурор, звертаючись з даним позовом в інтересах Міністерства внутрішніх справ України та Головного управлінням внутрішніх військ МВС України (правонаступник - Головне управління Національної гвардії України) зазначив, що надана в оренду ФОП ОСОБА_7 земельна ділянка площею 1,2 га є складовою земельної ділянки площею 3,8 га, яку Головному управлінню внутрішніх військ УРСР у 1988 р. надано у постійне користування згідно Державного акту серії НОМЕР_1.

Між тим, Земельний кодекс УРСР, що діяв з 01.01.1971р. до 15.03.1991р., тобто коли Головному управлінню внутрішніх військ СРСР видавався державний акт на земельну ділянку площею 3,8 га (1988р.) не містив такого визначення терміну як землі оборони.

Визначення терміну землі оборони та рекреаційного призначення з'явились у Земельному кодексі УРСР, що діяв з 15.03.1991р. до 01.01.2002р.

Відповідно до ст. 70 якого землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством Української РСР.

Згідно з ст. 74 цього Земельного кодексу до земель рекреаційного призначення належать землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму населення: земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, кемпінгів, туристських баз, стаціонарних і наметових туристсько-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристських станцій, парків, зелених зон навколо міст та інших населених пунктів, навчально-туристських стежок, маркірованих трас, піонерських і спортивних таборів, розташовані поза землями оздоровчого призначення. За межами міст та інших населених пунктів землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення, включаються до складу зеленої зони. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законодавством Української РСР.

За умовами ст. 19 Земельного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2002р. землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 50 Земельного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2002р. до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України, що набув чинності з 01.01.2002р. землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

При укладанні 18.05.2005р. між Затоківською селищною радою та ФОП ОСОБА_7 договору оренди земельної ділянки площею 1,2 та виданні 26.04.2006р. МРЦ внутрішніх військ МВС України «Тополя» державного акту серії НОМЕР_2 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2,455 га, цільове призначення цих земельних ділянок не змінювалось (для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу).

При укладанні 13.09.2012р. між Затоківською селищною радою та ТОВ «ЗТ» договору оренди земельної ділянки площею 1,1995 га для будівництва та обслуговування оздоровчого закладу, категорія цієї земельної ділянки визначена як землі рекреаційного призначення.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 142, ст. 143 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Аналогічний зміст містить також ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Акт державного та іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначений законом компетенції орган, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивачів у справі.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, зверненні до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Рішення Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930 «Про розгляд листа суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_7.», від 30.12.2004р. №1312 «Про надання земельної ділянки суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_7 у довгострокову оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу», від 18.11.2005р. №1749 «Про надання земельної ділянки Медичному реабілітаційному центру внутрішніх військ МВС України «Тополя» у постійне користування для експлуатації та обслуговування оздоровчого закладу» є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок його виконання. Скасування таких актів не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Отже, позов, предметом якого є визнання незаконним та скасування рішення (рішень) органу місцевого самоврядування стосовно передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацію певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

На теперішній час орендарем земельної ділянки площею 1,1995 га (1,2 га) є ТОВ « 3Т» за окремим договором оренди від 13.09.2012р., укладеним на підставі рішення Затоківської селищної ради №545 від 06.10.2011р., які не оспорені і не скасовані.

Верховним Судом України в постанові від 11.11.2014р. у справі №21-405а14 (висновки за якою є обов'язковими для всіх судів) зазначено, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою силу фактом його виконання і з прийняттям якого визнаються правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Вищого господарського суду України від 29.07.2015р. у справі №916/4012/14, від 12.11.2015р. у справі №916/3133/13.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що обраний прокурором спосіб захисту прав позивачів про визнання незаконними та скасування рішень Затоківської селищної ради від 09.03.2004р. №930, від 30.12.2004р. №1312, від 18.11.2005р. №1749 не призводить до поновлення порушених прав та інтересів позивачів стосовно земельної ділянки відносно якої виник спір, а відтак розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права користування спірною земельної ділянкою (земельними ділянками) за спірними рішенням Затоківської селищної ради до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків).

Також слід зазначити, що згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Спірні рішення у даній справі прийняті ще у 2004-2005 рр., тоді як позов про визнання їх недійсними заявлено прокурором лише в 2013 року, тобто через 9 років.

Верховний Суд України при розгляді справ, пов'язаних із застосуванням статті 15 Цивільного кодексу України, зазначив, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. у справі № 6-215цс14, від 04.02.2015р. у справах №№ 6-222цс14, 6-233цс14).

Звертаючись з позовом в інтересах держави через 9 років з моменту прийняття спірних рішень, прокурор, в установленому законом порядку, не довів належними засобами доказування факту порушення, невизнання або оспорювання прав та інтересів держави. Водночас, заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Затоківської селищної ради самі по собі зводяться до вирішення питання щодо юридичної долі самого документа, а не щодо захисту порушеного або оспорюваного права позивача, тоді як в порядку господарського судочинства захисту підлягають порушені або оспорювані права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів із змінами і доповненнями за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що позов, предметом якого є визнання недійсними ненормативних актів органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, тому позовна давність у даному випадку не застосовується.

Вищевикладене не було враховано судом першої інстанції, а відтак рішення суду підлягає залишенню без змін, але з інших правових підстав.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують наведене, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Щодо розподілу господарських витрат судова колегія зазначає таке.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.11.2015р. за клопотанням прокурора, останньому надано відстрочку сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, яка відповідно до п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з апеляційною скаргою) становить 4019,40 грн. (110% від 3654 (1218 х 3 немайнові вимоги).

В судовому засідання апеляційної інстанції 28.01.2016р. прокурором не надано доказів виконання вимог ухвали суду від 02.11.2015р., у зв'язку з чим судова колегія стягує в доход Державного бюджету України вказану суму судового збору з позивачів в рівних долях, в інтересах яких пред'явлено позов та подано апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 05.10.2015р. у справі №916/1979/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 2009,70 грн. за апеляційний перегляд.

Стягнути з Головного управління Національної гвардії України в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 2009,70 грн. за апеляційний перегляд.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови складено 02.02.2016р.

Головуючий суддя В.Б. Туренко

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя М.А. Мишкіна