Рішення № 55375445, 28.01.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р.Справа № 916/5101/15

За позовом: Дочірнього підприємства „Кюне і Нагель

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Арєте Україна ЛТД

про спонукання до виконання мирової угоди шляхом примусового стягнення заборгованості у розмірі 207461,83грн.

Суддя Малярчук І.А.

В засіданні 28.01.2016р. приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 06.01.2016р.

від відповідача: не з`явився

Суть спору: про спонукання ТОВ „Арєте Україна ЛТД до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14, шляхом примусового стягнення заборгованості у сумі 207461,83грн.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, в їх обґрунтування зазначає, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14 затверджено мирову угоду між ДП „Кюне і Нагель та ТОВ „Арєте Україна ЛТД, припинено провадження у справі. В порушення умов вказаної мирової угоди відповідач не сплатив платежі в загальній сумі 207461,83грн., тоді як всі платежі мав сплатити в строк до 05.09.2015р. Позивачем було предявлено до примусового виконання мирову угоду, затверджену ухвалою суду від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14, але державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ 29.09.2015р. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження через невідповідність ухвали вимогам ст.18 Закону України „Про виконавче провадження.

Первинні позовні вимоги позивача складали про: спонукання ТОВ „Арєте Україна ЛТД до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14.

28.01.2015р. за вх.№2020/16 позивачем до суду подано клопотання про уточнення позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, у звязку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін та наявні в матеріалах справи документи, суд встановив наступне:

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14 за позовом ДП „Кюне і Нагель до ТОВ „Арєте Україна ЛТД про стягнення 282622,46грн. затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, припинено провадження у справі.

Так, відповідно до п.п.3, 5 затвердженої судом мирової угоди відповідач визнав наявною у нього заборгованість перед позивачем в сумі 231461,83грн. та зобовязався сплатити її загалом у строк до 05.09.2015р., рівними платежами по 23146,20грн. щомісячно відповідно до затвердженого графіку.

На виконання затвердженої судом мирової угоди відповідач 29.12.2014р. сплатив 24000грн. згідно платіжного доручення №884, що також підтверджується довідкою ПАТ „Укрсоцбанк №06.2-186/9750 від 09.12.2015р., відповідно до якої від товариства інших грошових коштів за період з 07.11.2014р. по 09.12.2015р. не надходило.

Постановою Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського МУЮ від 29.09.2015р. ВП №48991411 відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області №916/3438/14 від 07.11.2014р., у звязку з тим, що у виконавчому документі відсутня дата набрання чинності.

Відповідно до довідок ПАТ „Сітібанк №153055/0401-1 від 10.12.2015р. на рахунок ТОВ „Кюне і Нагель від ТОВ „Арєте Україна ЛТД грошові кошти у період з 01.12.2014р. по 09.12.2015р. не надходили.

Так, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену ним правову позицію, суд вважає заявлені ТОВ „Кюне і Нагель позовні вимоги про спонукання ТОВ „Арєте Україна ЛТД до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14, шляхом примусового стягнення заборгованості у сумі 207461,83грн., правомірними, такими, що відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Згідно положень ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.3.19. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України). Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи, зазначивши про це в ухвалі. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПКУ), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат. Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Згідно абз.8 п.3.19 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.

Положення абз.9 п.3.19 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 визначають, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Так, наведені вище положення Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 стосуються укладення мирової угоди в процесі вирішення спору по суті та прийняття рішення у справі щодо предмета спору (ст.78 ГПК України), тому з огляду на те, що спірну мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. по справі №916/3483/14, укладено до вирішення спору по суті, до спірних правовідносин підлягає застосуванню вказані положення Постанови Пленуму ВГСУ.

Таким чином, мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, виконання судових рішень, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, провадять виконання судового рішення. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульований укладенням мирової угоди на будь-якій стадії процесу, в тому числі в процесі виконання виконавчого документа. Така позиція суду базується на аналізі чинного законодавства та спірних правовідносин сторін у даній справі, із врахуванням висновків, викладених Вищим господарським судом України у постанові від 24.05.2011р. по справі №5002-7/5513-2010.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України Про виконавче провадження.

Згідно ст.1 Закон України Про виконавче провадження, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюють на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення ч.ч.1, 2 ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» визначають, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази.

Приписи ч.ч.1, 2, 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Суд встановив, що ухвала Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. по справі №916/3483/14 про затвердження мирової угоди, укладеної між ДП „Кюне і Нагель та ТОВ „Арєте Україна ЛТД, не містить строку набрання чинності.

За відсутності в ухвалі суді від 07.11.2014р. всієї сукупності реквізитів, передбачених ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», суд доходить висновку щодо відсутності у позивача підстав для звернення вказаної ухвали до примусового виконання у рамках виконавчого провадження.

Таким чином, положення Закону України «Про виконавче провадження» передбачають порядок виконання судових рішень на умовах примусу, тоді як мирова угода, затверджена судом, у першу чергу спрямована на добровільне її виконання, отже ухвала про її затвердження, як було зазначено вище, може не відповідати ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», але у випадку невиконання стороною умов такої мирової угоди, заінтересована сторона не позбавлена права звернутись до господарського суду із відповідною позовною заявою про спонукання відповідача до її виконання.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Приписи ст.12 ГПК України, зокрема п.1, встановлюють, що господарським судам підвідомчі: 1)справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Проте, у разі якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документу і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду.

Частина 1 ст.55 Конституції України містить імперативний припис, згідно якої кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Вказана правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України у справі "За конституційним зверненням громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124" від 25.12.1997 року N 9-зп.

З врахування наведених положень чинного законодавства суд дійшов висновку, що згідно укладеної між сторонами спору мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. по справі №916/3483/14 про затвердження мирової угоди, укладеної між ДП „Кюне і Нагель та ТОВ „Арєте Україна ЛТД, у сторін виникли зобовязання, в т.ч. у відповідача щодо порядку та строків погашення заборгованості, визначеної мировою угодою.

Звідси, згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобовязання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на примусове виконання ухвали суду від 07.11.2014р. по справі №916/3483/14 про затвердження мирової угоди, укладеної між ДП „Кюне і Нагель та ТОВ „Арєте Україна ЛТД до вирішення спору по суті, може бути реалізовано в межах окремого позовного провадження, саме за рахунок спонукання відповідача до виконання мирової угоди шляхом примусового стягнення заборгованості у сумі 207461,83грн., з огляду на відсутність можливості у позивача захистити порушене право у спосіб, встановлений для виконання ухвали про затвердження мирової угоди у примусовому порядку за невідповідності цієї ухвали вимогам, що предявляються до виконавчого документа згідно із положеннями Закону України „Про виконавче провадження, отже, позовні вимоги позивача підлягають судом задоволенню.

Таких висновків суд дійшов ще й з врахуванням постанов ВГСУ від 12.06.2012р. у справі №1/5005/7194/2011, від 18.06.2012р. у справі №5015/4702/11.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, суд задовольняє позовні вимоги ДП „Кюне і Нагель про спонукання ТОВ „Арєте Україна ЛТД до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14, шляхом примусового стягнення заборгованості у сумі 207461,83грн.

За таких обставин, згідно ст.49 ГПК України судові витрати, а саме, судовий збір в сумі 3111,93грн. покладається на відповідача.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, оскільки, як визначено п.п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. ...В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В процесі розгляду даної справи судом було вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, в тому числі судове засідання, призначене на 28.01.2016р., особливо з врахуванням того, що ухвали надсилались відповідачу за адресою згідно ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 28.12.2015р., суд приймає рішення за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст.49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.Задовольнити позов позивача повністю.

2. Спонукати Товариство з обмеженою відповідальністю „Арєте Україна ЛТД (65082, АДРЕСА_1, код 34220814) до виконання мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2014р. у справі №916/3483/14, шляхом примусового стягнення заборгованості у сумі 207461 (двісті сім тисяч чотириста шістдесят одна) грн. 83коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Арєте Україна ЛТД (65082, АДРЕСА_1, код 34220814) на користь Дочірнього підприємства „Кюне і Нагель (08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул.Садова, 26-А, код 24596990) 3111 (три тисячі сто одинадцять) грн. 93 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Накази видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01 лютого 2016 р.

Суддя І.А. Малярчук