Рішення № 55374335, 20.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2016Справа № 910/23096/15

За позовом Національного банку України

до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд»

про стягнення 9 518 088, 90 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Ващенко Т.М.

Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Григорчук В.І. за довіреністю № 18-208/2794-5605 від 28.04.2011 р.;

від відповідача: Єфімова Т.В. за довіреністю № 0126/0/14-15 від 23.12.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний банк України (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - відповідач) про стягнення 7 282 293, 27 грн., з яких 5 259 434, 18 грн. пені та 2 022 859, 09 грн. штрафу. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що між ним та відповідачем був укладений Договір № Г-2245 від 22.08.2013 р. про інвестування у житлове будівництво, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з передачі позивачу об'єктів будівництва своєчасно виконано не було, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу та пені, нарахованих на підставі пункту 7.2. Договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/23096/15, її розгляд призначено на 29.09.2015 р.

23.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані письмові пояснення та заяву про збільшення позовних вимог № 18-02017/68220 від 22.09.2015 р., відповідно до змісту яких позивач просить суд стягнути з відповідача 7 494 666, 71 грн. пені та 2 023 422, 19 грн. штрафу.

В судовому засіданні 29.09.2015 р. суд відклав розгляд заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог до встановлення фактичних обставин у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 21.10.2015 р.

12.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 21.10.2015 р. судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції, відповідно має місце нова ціна позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р. в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/23096/15 на п'ятнадцять днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 04.11.2015 р.

04.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заперечення на позов, відповідно до змісту яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, у зв'язку з тим, що на його думку пункт 7.2. Договору в частині сплати пені за несвоєчасну передачу об'єктів нерухомості відповідно до чинного законодавства не може бути застосовано, оскільки в силу приписів статті 549 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» пеня може бути стягнута лише за порушення грошового зобов'язання. Також, відповідач зазначає, що неустойка нарахована позивачем з порушенням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Крім того, 04.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу до 1 грн. на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України.

В судовому засіданні 04.11.2015 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 17.11.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 910/23096/15.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 18.11.2015 р. справу № 910/23096/15 було передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака В.С., судді Ващенко Т.М., Лиськов М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Ломака В.С., судді Ващенко Т.М., Лиськов М.О. справу № 910/23096/15 було прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 16.12.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/23096/15 на п'ятнадцять днів, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 20.01.2016 р.

В судовому засіданні 20.01.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, заперечив проти клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.01.2016 р. проти задоволення позову заперечив, просив суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій до 1 грн.

В судовому засіданні 20.01.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2013 р. між позивачем (інвестор) та відповідачем (забудовник) було укладено Договір № Г-2245 про інвестування у житлове будівництво, відповідно до п. 1.1. якого інвестор в порядку та на умовах, визначених цим Договором, бере участь у здійсненні фінансування будівництва Обєктів будівництва, перелік яких зазначений у Додатку № 1 до Договору, а забудовник зобов'язується в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, збудувати та передати інвестору об'єкти будівництва належної якості за Актами приймання-передавання за кожною адресою та зареєструвати їх в Департаменті будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що загальна вартість Обєктів будівництва за цим Договором становить 58 383 650, 55 грн., в тому числі ПДВ 9 730 608, 43 грн.

Ціна за один квадратний метр Обєктів будівництва визначена по кожній окремій квартирі у Адресному переліку квартир, що наведено у Додатку 1 до цього Договору (п. 3.2. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору оплата проводиться інвестором в національній валюті України - гривня, протягом 5 робочих днів з дати підписання Договору в сумі, яка передбачена п. 3.1.

Відповідно до п. 4.2. Договору якщо фактична площа Обєкта будівництва буде відрізнятись в сторону збільшення/зменшення більше як на 0,50 квадратних метрів (по кожній окремій квартирі), сторони здійснюють остаточний перерахунок на підставі технічного паспорту квартири у Обєкті будівництва, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації на об'єкти нерухомого майна або іншої уповноваженої організації виходячи з вартості 1 кв. м. Об'єкта будівництва, визначеного відповідно до умов цього Договору згідно Додатку 1 до моменту підписання Акта приймання-передавання Обєктів будівництва.

За умовами п. 5.1. Договору забудовник передає інвестору Обєкти будівництва за Актами приймання-передавання у строки, що зазначені у Додатку 1 цього Договору.

Пунктом 5.2. Договору сторони визначили, що після підписання Актів приймання-передавання та отримання забудовником оплати згідно з пунктом 3.1 цього Договору, забудовник передає інвестору на кожну окрему квартиру наступні документи:

5.2.1. Завірену своєю печаткою копію Сертифікату відповідності закінченого будівництвом житлового будинку;

5.2.2. Технічний паспорт на кожну квартиру;

5.2.3. У разі необхідності, інший документ для оформлення права власності на Обєкти будівництва.

Відповідно до п. 6.1.8. Договору забудовник зобов'язується у строк, визначений у п. 5.1. цього Договору передати інвестору Обєкти будівництва за Актом приймання-передавання Обєкта будівництва разом із документами, визначеними у пункті 5.2. цього Договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (п. 10.1. Договору).

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 58 383 650, 55 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1100001483 від 27.08.2013 р. та Довідкою відповідача № Ф/РН/1193 від 28.08.2013 р.

15.10.2013 р. сторони уклали Додатковий Договір № Г-2277 до Договору № Г-2245, відповідно до якого виклали п. 7.2. Договору та Адресний перелік квартир в новій редакції.

Відповідно до Адресного переліку квартир, в редакції Додаткового договору № F-2277 від 15.10.2013 р., відповідач взяв на себе зобов'язання передати позивачу квартири, зокрема:

Адреса (будівельна/поштова) будинку (квартири) та його характеристика (каркасно-монолітний, панель, цегла тощоКількість поверхівПоверхНомер квартириКількість кімнат Загальна площа, кв.м.Житлова площа, кв.м.Ціна за 1 кв.м. з ПДВ (грн.)Загальна вартість квартири (грн.)Термін передачі квартир інвестору м. Київ, просп. Академіка Глушкова, 92-б, ж/б 1 (каркасно-монолітний) 24 428153,2922,7211 330,00603 775,70 3 кв. 2014 р. 434153,2922,7211 330,00603 775,70 544153,2922,7211 330,00603 775,70 545153,2922,7211 330,00603 775,70 767153,2922,7211 330,00603 775,70 10100153,2922,7211 330,00603 775,70 11110153,2922,7211 330,00603 775,70 4274153,2922,7211 330,00603 775,70 4275153,2922,7211 330,00603 775,70 5284153,2922,7211 330,00603 775,70 5285153,2922,7211 330,00603 775,70 5345153,2922,7211 330,00603 775,70 м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, ж/б2 (каркасно-монолітній) 2429147,5018,8310 761,00511 147,50 3 кв. 2014 р. 211153,2621,6210 761,00573 130, 86 214141,0616,4210 761,00441 846,66 318148,1718,8310 761,00518 357,37 319260,3435,1410 550,00636 587,00 425253,5128,1210 550,00564 530,50 427148,1718,8310 761,00518 357,37 428260,3435,1410 550,00636 587,00 430382,5846,2010 022,50827 658,05 1299148,1718,8310 761,00518 357,37 13108148,1718,8310 761,00518 357,37 16135148,1718,8310 761,00518 357,37 20171148,1718,8310 761,00518 357,37 20172260,3435,1410 550,00636 587,00 21178253,5128,1210 550,00564 530,50 21181260,3435,1410 550,00636 587,00 22189148,1718,8310 761,00518 357,37 22190260,3435,1410 550,00636 587,00 м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, ж/б 1 (каркасно-монолітній) 2429147,5018,8310 761,00511 147,50 3 кв. 2014 р. 211153,2621,6210 761,00573 130,86 214141,0616,4210 761,00441 846,66 318148,1718,8310 761,00518 357,37 319260,3435,1410 550,00636 587,00 321382,5846,2010 022,50827 658,05 425253,5128,1210 550,00564 530,50 427148,1718,8310 761,00518 357,37 428263,3435,1410 550,00636 587,00 430382,5846,2010 022,50827 658,05 18154260,3435,1410 550,00636 587,00 19163260,3435,1410 550,00636 587,00 20171148,1718,8310 761,00518 357,37 20172260,3435,1410 550,00636 587,00 21178253,5128,1210 550,00564 530,50 21180148,1718,8310 761,00518 357,37 21181260,3435,1410 550,00636 587,00 22189148,1718,8310 761,00518 357,37 22190260,3435,1410 550,00636 587,00 Таким чином, вищеперелічені квартири відповідач повинен був передати позивачу у строк до 30.09.2014 р. включно.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань 12 квартир, розташованих за будівельною адресою: м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 92-Б, відповідачем були передані позивачу лише 08.07.2015 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом № 8.

Також, з порушенням обумовлених Договором строків відповідачем були передані позивачу 37 квартир, розташованих за будівельною адресою: м. Київ, вул. Обухівська, 135-А, житлові будинки № 1 та № 2, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами № 6 від 09.06.2015 р. та № 7 від 09.06.2015 р.

При цьому, судом встановлено, що фактична площа однієї із квартир, розташованої за адресою, відрізняється у сторону збільшення від площі, яка вказана в Адресному переліку, у зв'язку з чим, позивач на підставі меморіального ордеру № 1100000919 від 23.07.2015 р. здійснив доплату різниці вартості даної квартири.

Оскільки відповідач взяті на себе договірні зобов'язання в частині передачі спірних квартир позивачу виконав з порушенням обумовлених Договором строків, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 7 494 666, 71 грн. та штрафу в сумі 2 023 422, 19 грн., нарахованих на підставі п. 7.2. Договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є інвестиційним договором, який укладено відповідно до статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект (частина 1 статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

У відповідності до частини 1 статті 4 даного Закону об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом (частина 1 статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

За змістом частини 5 статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання в частині передачі позивачу вищевказаних спірних квартир у строк, визначений за домовленістю сторін.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статті 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Оскільки відповідачем були порушені строки передачі спірних квартир позивачу, останній вирішив застосувати до відповідача передбачені Договором штрафні санкції.

Так, пунктом 7.2 Договору, в редакції Додаткового договору № F-2277 від 15.10.2013 р., передбачено, що у разі порушення забудовником строків передачі Обєктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до виконання зобов'язань, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що пункт 7.2. Договору в частині сплати пені за несвоєчасну передачу об'єктів нерухомості відповідно до чинного законодавства не може бути застосовано, оскільки в силу приписів статті 549 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» пеня може бути стягнута лише за порушення грошового зобов'язання, яким відповідно до вимог статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Проте, з даними твердженнями відповідача суд погодитись не може, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

У пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексу України» зазначено, що спеціальні норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини першої статті 232 ГК України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини першої статті 624 ЦК України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми ГК України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами ЦК України, слід застосовувати правила, встановлені ЦК України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як «зобов'язання», «грошова сума».

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.

При цьому, аналізуючи частину 3 статті 549 Цивільного кодексу України у контексті меж свободи договору, визначених абзацом 2 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що сторони в договорі можуть змінити її положення та забезпечити за допомогою пені не лише грошове зобов'язання.

Відтак, посилання відповідача на неможливість застосування такої відповідальності як пеня, за невиконання зобов'язань у господарських правовідносинах, що не мають грошового характеру, є безпідставними та суперечать наведеним вище положенням законодавства, а також порушують принцип презумпції правомірності правочину, викладений у статті 204 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 р. у справі № 908/43/13-г.

Водночас, оскільки обов'язок відповідача щодо передачі позивачу спірних квартир не є грошовим зобов'язанням, а та обставина, що за порушення строку передачі позивачу Обєктів будівництва за Договором забудовник сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до виконання зобов'язань, не перетворює визначену Договором пеню у пеню за порушення грошового зобов'язання, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким передбачено застосування відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому, суд зазначає, що положення пункту 7.2 Договору узгоджуються з приписами частини другої статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки (яким є позивач), або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

У запереченнях від 04.11.2015 р. відповідач також зазначає, що позивачем здійснено нарахування неустойки (пені, штрафу) більш ніж за 6 місяців, що є порушенням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Проте, суд вищевказані доводи відповідача вважає безпідставними та до уваги не приймає, виходячи з наступного.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.

Аналізуючи умови пункту 7.2 Договору, в редакції Додаткового договору № F-2277 від 15.10.2013 р., яким передбачено, що у разі порушення забудовником строків передачі Обєктів будівництва останній сплачує інвестору пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості несвоєчасно переданих квартир за кожний день прострочення до виконання зобов'язань, суд дійшов висновку, що в даному випадку сторони у Договорі визначили інші строки нарахування пені, що узгоджується з приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 3-53гс15.

За таких обставин, суд вважає, що у позивача право на нарахування пені виникло з 01.10.2014 р. по день фактичного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, і за стягненням означеної пені позивач звернувся до суду в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, а саме 28.08.2015 р., а тому доводи відповідача стосовно порушення позивачем вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.

Позивач нарахував відповідачу 7 494 666, 71 грн. пені та 2 023 422, 19 грн. штрафу.

Як зазначалось судом вище, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 7 494 66, 61 грн. суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем нарахована пеню включаючи день фактичної передачі спірних квартир за Актами № 8 від 08.07.2015 р., № 6 від 09.06.2015 р., № 7 від 09.06.2015 р., тоді як правильним до стягнення пені є період з 01.10.2014 р. по 08.06.2015 р. та з 01.10.2014 р. по 07.07.2015 р.

Так, відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день виконання зобов'язання не входить до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Отже, із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної передачі відповідачем спірних квартир позивачу не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені,

Як роз'яснено в абзаці 1 пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Аналогічну правову позицію щодо визначення періоду для стягнення пені, викладено у постанові Верховного Суду України від 15.01.2015 р. у справі № 910/23600/13 та постановах Вищого господарського суду України від 09.09.2015 р. у справі № 910/1014/15-г, від 17.03.2015 р. у справі № 903/763/14.

Таким чином, за розрахунком суду, розмір пені складає 7 465 821, 10 грн.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 2 023 422, 19 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу до 1 гривні, суд зазначає наступне.

Клопотання відповідача про зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій обґрунтоване тим, що ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» вживались заходи щодо своєчасного виконання зобов'язань, проте складна соціально-економічна та політична ситуація в країні, збільшення курсу гривні, призвели до необхідності внесення змін в угоди на постачання, які зумовили, у тому числі, використання інших матеріалів, придбання яких потребувало додаткового часу та коштів. Також, не з вини відповідача районними в місті Києві державними адміністраціями затримувалось отримання розпоряджень про присвоєння поштових адрес новозбудованим об'єктам, що стало підставою для відтермінування виконання зобов'язань. Крім того, відповідачем з метою належного виконання зобов'язань за договором, на адресу позивача направлялись листи, в яких повідомлялись причини затримки введення будинків в експлуатацію та передача майна позивачу, а також направлялась додаткова угода про внесення змін щодо термінів передачі квартир позивачу, яка залишилась без реагування з боку останнього. Разом з тим, відповідач зазначає, що незважаючи на складний період він не зупиняючи будівельні роботи працює на благо громадян та міста, і близько 80 відсотків акцій ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» належить територіальній громаді міста Києва, тому задоволення позову завдасть суттєвих збитків основному акціонеру холдингу - територіальній громаді міста Києва.

Водночас, відповідач зазначає, що позивачу не завдано будь-яких збитків чи інших витрат, а заявлені позовні вимоги є неспіврозмірними, у співвідношенні з ціною самої нерухомості, яку придбав позивач.

Розглянувши вищевказане клопотання відповідача, суд залишає його без задоволення, з наступних підстав.

Так, частиною 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення закріплені також у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Як зазначено в п. 3.17.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, на думку суду, відповідачем не наведено достатніх підстав для зменшення обсягу відповідальності за допущене порушення його зобов'язань.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (01010, місто Київ, вулиця Суворова, будинок 4/6; код ЄДРПОУ 23527052) на користь Національного банку України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9; код ЄДРПОУ 00032106) 7 465 821 (сім мільйонів чотириста шістдесят п'ять тисяч вісімсот двадцять одну) грн. 10 коп. пені, 2 023 422 (два мільйони двадцять три тисячі чотириста двадцять дві) грн. 19 коп. штрафу та 106 184 (сто шість тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 26 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.01.2016 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді Т.М. Ващенко

М.О. Лиськов