Рішення № 55374310, 28.01.2016, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 р. Справа № 909/1317/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Манів-Головецька О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, вул.Чорновола, 9, м. Івано-Франківськ, 76018 в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", вул. Л. Ребета, 6, м. Івано-Франківськ, 76014

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, вул. Сагайдачного, 128, с. Закерничне, Рожнятівський район, Івано-Франківська область,77665

про стягнення 153316,61 грн.,

за участю:

від прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону, (довіреність № 50-428 вих.№16 від 27.01.16);

від позивача: ОСОБА_3 - заступник начальника юридичного відділу, (довіреність № 1198 від 30.12.15);

від Міністерства оборони України та відповідача представники не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 153316,61 грн. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов"язань щодо оплати отриманої лісопродукції згідно товарно - транспортних накладних.

Керуючись ч.3 ст.2 ГПК України, військовий прокурор Івано-Франківського гарнізону в позовній заяві №40-32-83 вих-15 від 30.11.15 (вх.№13014/15 від 01.12.15) визначив, на підставі якого законодавства подається позов; в чому саме порушуються матеріальні інтереси держави; обґрунтував необхідність їх захисту. Тому, у відповідності до ч.1 ст.2 ГПК України, слід вважати, що прокурор з вимогами, викладеними в позові, звернувся до господарського суду в інтересах держави Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", на підставі покладеного на нього п.2 ст. 121 Конституції України представництва.

Представник Міністерства оборони України в судове засідання не з"явився, натомість 28.01.16 через канцелярію суду направив клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№1116/16), мотивоване неможливістю прибути у судове засідання, через його участь у судових засіданнях у Львівському апеляційному адміністративному суді.

Розглянувши клопотання представника Міністерства оборони України про відкладення розгляду справи, враховуючи заперечення присутніх в судовому засіданні

представників прокуратури та ДП "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Строк вирішення спору визначено ст.69 ГПК України, відповідно до якої спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п"ятнадцять днів - ч.3.ст.69 ГПК України.

Позовна заява надійшла до господарського суду 01.12.15, отже строк вирішення спору закінчується 01.02.16. Клопотання про продовження строку розгляду справи від сторін не надходило. Крім того, 15.12.15 розгляд справи відкладався у зв"язку з клопотанням представника Міністерства оборони України про відкладення розгляду справи, а 12.01.16 представник ОСОБА_4 був присутній в судовому засіданні та його позицію суд врахував при винесенні рішення.

Виходячи з викладеного, представник Міністерства оборони України мав час та можливість подати додаткові докази чи пояснення по справі. Крім того, в клопотанні про відкладення розгляду справи представник не визначає, чому саме його участь є обов"язковою і причини, з яких не може з"явитися на судовий розгляд інша уповноважена особа міністерства.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на обмеженість строком розгляду справи, встановленим ст. 69 ГПК України, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника Міністерства оборони України про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу без його участі за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні підтримали клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів вх.№528/16 від 14.01.16 та заяву №50-429 вих.-16 від 27.01.16 про зменшення позовних вимог, в якій просять стягнути з відповідача 146811,92 грн. боргу за отриману лісопродукцію. Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№722/16 від 28.01.16.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення вх.№13960/15 від 23.12.15. Станом на 28.01.16 клопотань про відкладення розгляду спору від відповідача не надходило.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши у сукупності всі надані сторонами первинні бухгалтерські документи, які стосуються господарських операцій, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Предметом позову в даній справі є матеріально правова вимога до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 146811,92 грн. боргу за отриману лісопродукцію.

Як вбачається з матеріалів справи 12.11.14 між сторонами даного спору укладено договір купівлі - продажу №301 лісопродукції. На виконання даного договору позивач поставив , а відповідач отримав та оплатив лісопродукцію відповідно до умов договору, що підтверджується товарно - транспортними накладними та прибутковими касовими ордерами.

Однак, після закінчення терміну дії договору протягом березня - липня 2015 року позивач передав відповідачу лісопродукцію на загальну суму 208630,12 грн. Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи.

Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов"язки виникають, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов"язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов"язків , зокрема, є договори та інші правочини (ст.11 ЦК України та 174 ГК України).

Отримання відповідачем товару від позивача, часткова його проплата в сумі 61818,20 грн., що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів, свідчать про існування між сторонами зобов"язань з приводу купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності із ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму ( ст. 655 ЦК України ).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами з приводу купівлі - продажу товару існували на підставі товарно - транспортних накладних, то зобов"язання по оплаті товару виникло після прийняття товару.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем, враховуючи часткову сплату відповідачем боргу, заборгованість відповідача перед позивачем становить 146811,92 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань суду не надав, доводи позивача не спростував.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем прийнятого на себе зобов"язання, вимога щодо стягнення з відповідача 146811,92 грн. боргу є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача в доход бюджету.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 174, 175, 193 ГК України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 204, 205, 525, 526, 610, 614, 639, 655, 692 ЦК України, керуючись ст.ст. 22, 49, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 146811,92 грн. задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 вул. Сагайдачного, 128, с. Закерничне, Рожнятівський район, Івано-Франківська область,77665 (код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат", вул. Л. Ребета, 6, м. Івано-Франківськ, 76014 (код 08033772) - 146811,92 (сто сорок шість тисяч вісімсот одинадцять гривень дев"яносто дві копійки) - заборгованості.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 вул. Сагайдачного, 128, с. Закерничне, Рожнятівський район, Івано-Франківська область,77665 (код НОМЕР_1) в доход державного бюджету (одержувач: УДКСУ у м.Івано-Франківську; код класифікації доходів бюджету: 22030001; МФО одержувача: 836014; р/р 31219206783002; код ЄДРПОУ одержувача: 37952250; назва рахунку - Державний м. Івано-Франківськ 22030001, назва коду класифікації доходів: Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); найменування суду: господарський суд Івано-Франківської області) - 2202,18 (дві тисячі двісті дві гривні вісімнадцять копійок) - судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.02.16

Суддя Максимів Т. В.