Ухвала суду № 55346084, 18.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2016 року м. Київ К/800/61235/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року

у справі № 826/420/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафто-Зеларт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2014 року скасовано та постановлено нову, якою позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22.10.2013 року № 00001822. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 18.01.2016 року Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві замінено правонаступником - Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Компанія «Нафто-Зеларт» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2013 року, відповідачем складено акт від 07.10.2013 року № 733/5-22-03-34763050, яким встановлено порушення п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість на 1 000 000, 00 грн. та залишок від'ємного значення у сумі 24 633, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2013 року № 00001822203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 975 367, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про формування позивачем податкового кредиту на підставі податкової накладної, яка сформована з порушенням вимог Податкового кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірної господарської операції.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період податок на додану вартість з господарських правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 201 Податкового кодексу України визначено обов'язкові реквізити, які має містити податкова накладна.

В силу пп. «і» п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ространснафтопродукт» укладено договір від 29.07.2013 року № 290713/НР, за умовами якого ТОВ «Ространснафтопродукт» зобов'язувалось поставити позивачу товар, а саме Дизельне паливо Л-К5.

Також між позивачем та ТОВ «Ространснафтопродукт» укладено додаткову угоду від 29.07.2013 року до відповідного Договору, якою внесено зміни до п. 1.1 Договору та визначено асортимент товару як Дизельне паливо Л-К5 сорт С Код товару згідно УКТ ЗЕД - 2710 19 410.

За твердженням податкового органу, з чим погодився суд першої інстанції, у виписаній ТОВ «Ространснафтопродукт» накладній від 31.07.2013 року № 5 у графі 3 вказано номенклатуру товарів/послуг, яка не відповідає п. 1 Договору, а саме: Дизельне паливо Л-К5, сорт С, оскільки у графі 4 податкової накладної вказано код товару згідно УКТ ЗЕД - 2710 19 41 10.

Судом апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в податковій накладній вірно зазначено код УКТ ЗЕД 2710 19 41 10, який відповідає найменуванню товару - «Дизельне паливо Л-К5 сорт С», а допущена описка не в податковій накладній, а в самому договорі при зазначенні коду товару (пропущена одна цифра).

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що підстави визнавати зазначену накладну такою, що складена не на виконання договору поставки між позивачем та ТОВ «Ространснафтопродукт», відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 року у справі № 826/420/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук