Постанова № 55342762, 27.01.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2016 р. Справа № 922/5008/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Слободін М.М. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю від 23.09.2015 року № 628, ОСОБА_2 за довіреністю від 25.09.2015 року;

відповідача - ОСОБА_3, за довіреністю від 18.12.2015 року № 871/22, ОСОБА_4 за довіреністю від 18.12.2015 року № 872/22.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №5811 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2015 р. у справі № 922/5008/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС, смт. Комсомольське Зміївського району Харківської області

про стягнення 125 678,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС про стягнення 125678,85 грн., в тому числі: основного боргу за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. в розмірі 75883,92 грн. та нарахованих на цей борг пені в розмірі 13742,21 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн. та інфляційних втрат в розмірі 34144,42 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 листопада 2015 року у справі № 922/5008/15 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

З Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" стягнуто суму основного боргу в розмірі 75883,92 грн.; пеню у розмірі 13742,21 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн.; інфляційні втрати в розмірі 34144,42 грн., а також витрати з оплати судового збору в розмірі 2513,58 грн.

Відповідач подав на вказане рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, просить це рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 75883,92 грн. основного боргу і стягнення 13742,21 грн. пені та прийняти нове рішення в частині стягнення суми основного боргу з урахуванням необгрнутовано стягнутих коштів у розмірі 50 грн. і відмовити у стягненні пені.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції безпідставно стягнув 50 грн. основного боргу , зважаючи на те, що відповідно до акту приймання - передачі продукції від 17.09.2015 р. та розрахунку суми позову, загальна вартість поставленої відповідачу становить 95833, 92 грн., яку відповідачем було частково оплачено 26.01.2015 р. на суму 20 000 грн., у звязку з чим загальна сума основного боргу становить 75 833,92 грн., замість стягнутої судом 75 883,92 грн.

Окрім цього відповідач посилається на необґрунтованість доводів господарського суду першої інстанції, що дія мораторія, введеного ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. у справі № 15/76-б про банкрутство відповідача (а.с. 66) не поширюється на вимоги поточних кредиторів (кредиторів за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство), яким є позивач у даній справі і не зупиняє у звязку з цим нарахування пені, оскільки такі доводи суперечать положенням п. 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції від 09.02.2004 р., якою встановлено загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а зміст цієї заборони не обмежується припиненням заходів забезпечення конкурсних вимог.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ЛЕГ" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі директора Зміївської ТЕС (відповідачем) було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів № 12/402, згідно п.п. 1.1., 1.2. та 7.1.1. якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцю) продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити продукцію.

Відповідно до п. 3.1. Договору постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно Додатку до Договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в Додатку до Договору (п. 3.2. Договору).

Згідно п. 3.3. Договору, фактичний обсяг кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору оплата за отриману продукцію повинна здійснюватися протягом 30 днів з моменту поставки продукції до складу покупця.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2014р., відповідно до п. 3.3. Договору, відповідач надав письмову заявку № 07/819-5428 на поставку продукції.

Як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, 16.09.2014р. на виконання своїх зобов'язань позивач передав відповідачу продукцію на загальну суму 95833,92 грн., у т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № Л-00000505 від 16.09.2014р., рахунком-фактурою № Л-00000748 від 16.09.2014р. та товарно- транспортною накладною № 00000024 від 16.09.2014р.

У відповідності до п. 5.3. Договору, 17.08.2014р. між сторонами було складено акт приймання-передачі продукції, за яким відповідачу по Договору було передано продукцію на суму 95833,92 грн. .

Відповідно до Додатку № 1 до Договору, оплата за отриману продукцією повинна здійснюватися протягом 30 днів з моменту поставки продукції до складу покупця. Тобто кінцевою датою оплати продукції мало бути 16.10.2014р.

Проте, лише 26.01.2015 р. відповідачем було перераховано на поточний розрахунковий рахунок позивача часткову оплату за отриману продукцію в сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № Z/102 від 26.01.2015р.

Таким чином, залишок основного боргу відповідача перед позивачем за Договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. склав 75833,92 грн.( 95833,92 грн. 20 000 грн.= 75833,92 грн.)

Натомість місцевий господарський суд правильно зазначивши в мотивувальній частині рішення про поставку позивачем відповідачу продукції на суму 95833,92 грн. та про її часткову оплату останнім на суму 20 000 грн., внаслідок арифметичної помилки в сумі заборгованості, яка визначається як різниця між вартістю поставленої продукції та сумою оплати (95833,92 грн. -20 000 грн. = 75833,92 грн.) визначив неправильну суму основного боргу -75883,92 грн., яка на 50 грн. більше дійсної суми. Вказану неправильну суми суд стягнув з відповідача згідно з резолютивною частиною рішення.

В описовій частині позовної заяви позивач також, правильно вказуючи про поставку позивачем відповідачу продукції на суму 95833,92 грн. та про її часткову оплату останнім на суму 20 000 грн., внаслідок арифметичної помилки зазначає вказану неправильно обраховану суму заборгованості і просить її стягнути з відповідача в прохальній частині позовної заяви, у звязку з чим ця сума входить до предмету позову, який позивачем не змінювався в порядку статті 22 ГПК України.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованою сумою основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача є 75 833,92 грн., а не стягнута судом першої інстанції 75 883,92 грн., тоб то господарський суд першої інстанції безпідставно стягнув 50 грн. основного боргу і в цій частині позову слід відмовити.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Оскільки відповідно до умов Додатку № 1 до Договору кінцевою датою оплати поставленої відповідачу за Договором продукції в сумі 95833,92 грн. було 16.10.2014 р., а відповідач здійснив часткову олату в сумі 20 000 грн. 26.01.2015 р., він є боржником, який прострочив виконання грошового зобовязання.

Згідно з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором чи законом.

На підставі цієї статті позивачем на суму простроченого грошового зобовязання по укладеному між сторонами договору товару за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. обґрунтовано нараховано до стягнення 3% річних у розмірі 1908,30 грн. та інфляційні втрати в розмірі 34144,42 грн. за період прострочення, а тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про їх задоволення.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у розі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 9.6 Договору, у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

На підставі цього пункту позивачем на прострочену суму грошового зобовязання за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/402 від 31.07.2014р. нараховано пеню в сумі 13 742,21 за вказані в розрахунку суми позову періоди прострочення.

Господарський суд першої інстанції стягнув зазначену суму пені, відхиливши при цьому доводи відповідача стосовно заборони її нарахування під час дії мораторію, введеного ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. у справі № 15/76-б про банкрутство відповідача, пославшись на те, що його дія не поширюється на вимоги поточних кредиторів (кредиторів за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство), яким є позивач у даній справі і не зупиняє у звязку з цим нарахування пені.

Колегія суддів із зазначеними висновками господарського суду першої інстанції не погоджується, зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що п. 4 ухвали господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. у справі № 15/76-б про банкрутство відповідача було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ( а.с. 66).

На даний час зазначена процедура не припинена у відповідності до приписів Закону.

Відповідно до положень абз. 5 ч. 1 статті 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (в редакції, що діяла на час порушення провадження у справі про банкрутство-до 19.01.2013 р. ) позивач має статус поточного кредитора по відношенню до боржника (відповідача у даній справі), виходячи з того, що сума пені нарахована позивачем за невиконання зобовязань, які виникли після порушення справи про банкрутство відповідача.

Статтею 1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній на момент введення - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно із абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені та інших фінансових санкцій за невиконання грошових зобовязань протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобовязань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення, в тому числі за невиконання поточних грошових зобовязань.

З наведеного слідує, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання пеня та штраф не нараховуються.

З 19.01.2013 року діє інша редакція Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ч. 5 статті 19 якого передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Згідно з пунктом 1-1 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції від 19.01.2013 р. положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки провадження у справі про банкрутство відповідача із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. у справі № 15/76-б про банкрутство відповідача до набрання чинності Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції від 19.01.2013 р., положення цієї редакції Закону не поширюються на мораторій, що введений зазначеною ухвалою суду.

Натомість на мораторій, введений ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 р. у справі № 15/76-б поширюються положення Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в попередній редакції до 19.01.2013 р., положення абз. 2 ч. 4 статті 12 якого , як зазначалось вище, встановлюють загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію, в тому числі нараховані на вимоги поточних кредиторів.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення пеня в сумі 13742,21 грн. в порушення наведеної норми абз. 2 ч. 4 статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013 р. нарахована у період дії зазначеного мораторію, вона стягненню не підлягає.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постановах від 01.10.2013 р. у справі № 28/5005/3240/2012/2012від 12 березня 2013 р. у справі № 29/5005/16170/2011, а також правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній в постановах від 13.05.2015 р. у справі № 908/63/15-г.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції внаслідок неповного зясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, дійшов неправильного висновку про стягнення 50 грн. основного боргу та 13742,21 грн. пені, у звязку з чим рішення слід змінити, стягнувши з відповідач на користь позивача суму основного боргу в розмірі 75833,92 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн.; інфляційні втрати в розмірі 34144,42 грн.; а також витрати з оплати судового збору в розмірі 2513,58 грн.

В решті позовних вимог про стягнення 50 грн. основного боргу та 13742,21 грн. пені слід відмовити.

Окрім цього колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення,пославшись на наступні підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п. 6 ст. 83 ГПК України, господарський суд має право відстрочити або розстрочити виконання рішення, приймаючи рішення.

При цьому, Господарський процесуальний кодекс не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК, та за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд має право: відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови; змінити спосіб виконання рішення, ухвали, постанови; змінити порядок виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як вказує відповідач у своїй заяві, ПАТ "Центренерго" знаходиться у важкому фінансовому стані внаслідок критичного зменшення виробництва електричної енергії на всіх станціях ТЕС ПАТ "Центренерго", дефіцитом паливозабезпечення; заборгованості за куплену у відповідача електроенергію, заборгованості за кредитами та перебування у стадії банкрутства.

Проте, доказів на підтвердження існування обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк відповідачем не надано.

Враховуючи, що одним із визначених статтею 44 Господарського кодексу України принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик, перекладання ризиків відповідача на позивача не відповідає принципам розумності і добросовісності цивільних правовідносин.

Виходячи з викладеного, керуючись ст. 99, п. 4 ст. 103, п.п.1, 4 ч. 1 статті 104 ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2015 р. у справі № 922/5008/15 змінити, виклавши його в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03053, м.Київ, вул.Воровського, 4; код ЄДРПОУ: 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, смт.Комсомольське; код ЄДРПОУ: 05471247) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (61068, м.Харків, пр.Московський, 179-Б; код ЄДРПОУ: 14111810) - суму основного боргу в розмірі 75833,92 грн.; 3% річних у розмірі 1908,30 грн.; інфляційні втрати в розмірі 34144,42 грн.; а також витрати з оплати судового збору в розмірі 2237 грн.

В решті позовних вимог про стягнення 50 грн. основного боргу та 13742,21 грн. пені відмовити.

У задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛЕГ" (61068, м.Харків, пр.Московський, 179-Б; код ЄДРПОУ: 14111810) на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03053, м.Київ, вул.Воровського, 4; код ЄДРПОУ: 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС (63460, Харківська область, Зміївський район, смт.Комсомольське; код ЄДРПОУ: 05471247) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1218 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 28.01.16 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Слободін М.М.

Суддя Барбашова С.В.