Постанова № 55342043, 26.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р. Справа№ 910/21974/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Рибаруку М.М.

за участю представників:

від позивача Данилової Л.А. - дов. б/н від 01.01.2016 р.

від відповідача Федорчука Я.І. - дов. №220/827/д від 30.12.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва

від 16.09.2015 р. (суддя Лиськов М.О.)

у справі №910/21974/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Пральний комплекс» (далі - ТОВ «Пральний комплекс»)

до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України)

про стягнення 24 005,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2015 р. у справі №910/21974/15 позов задоволено повністю, стягнуто з Міноборони України на користь ТОВ «Пральний комплекс» 22 056,49 грн. основного боргу, 215,65 грн. 3% річних, 1 733,80 грн. інфляційне збільшення та 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати з причин прийняття його місцевим судом з порушенням норм матеріального права та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. За твердженнями апелянта, господарським судом міста Києва не досліджено, що всупереч укладеного між сторонами договору позивачем порушено порядок надання документів на оплату послуг, тому у Міноборони України відсутні підстави для реєстрації зобов'язань. Крім цього, суми заявлених за договором позовних вимог не було зареєстровано та не взято на облік як бюджетне зобов'язання в органах Державної казначейської служби України тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 р. апеляційну скаргу Міноборони України на рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 р. у справі №910/21974/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Жук Г.А. та призначено до розгляду на 26.01.2016 року.

Враховуючи вихід судді Коршун Н.М., яка входить до постійного складу судової колегії, з відпустки, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2015 р. апеляційну скаргу Міноборони України прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судове засідання з'явилися представники обох сторін, представник відповідача (апелянта) доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

На підставі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 101 ГПК України).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ТОВ «Пральний комплекс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міноборони України про стягнення 24 005,94 грн., з яких: 22 056,49 грн. - основний борг; 215,65 грн. - 3% річних; 1 733,80 грн. інфляційне збільшення суми заборгованості. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання в частині внесення плати за надані позивачем послуги за договором про надання послуг щодо прання та хімічного чищення текстильних та хутрових виробів (послуги з прання), внаслідок чого у відповідача виникла перед позивачем заборгованість у розмірі 24 005,94 грн. тощо.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак позов задовольнив повністю.

Так, задовольняючи позов місцевий суд встановив, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору надання послуг свого обов'язку за цим договором не виконав, плати за надані послуги не вніс, в результаті чого у нього виникла заборгованість на суму 22 056,49 грн., яка підтверджується матеріалами справи, зокрема актами надання послуг. Факт наявного боргу відповідача перед позивачем суд вважав належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, строк оплати послуг таким, що настав, відтак посилаючись на приписи ст. 193 ГК України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 626, 629 ЦК України, положення укладеного між сторонами договору надання послуг, місцевий суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, цивільні права та обов'язки на підставі ст. 11 ЦК України виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено матеріалами справи, 02.07.2014 р. між ТОВ «Пральний комплекс» (виконавцем) та Міноборони України (замовником) укладено договір №286/5/14/5 на надання послуг щодо прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів (послуги з прання) для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір).

Положеннями п. 1.1 Договору сторони погодили, що виконавець зобов'язується у 2014 році надати послуги з прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів (Лот 3. Послуги з прання) білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна (для військових частин (установ), дислокованих у Вінницькій, Хмельницькій та Черкаській областях), а замовник - прийняти та оплатити надані послуги в кількості, у строки і виключно за цінами згідно умов Договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлено договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Сторони погодили (п. 4.1 Договору), що розрахунки за надані послуги проводяться після фактичного їх виконання щомісячно, протягом 30 банківських днів з дати надання виконавцем замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури.

Місцевим судом встановлено й відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивач в період з 24.10.2014 - 31.12.2014 р. надав відповідачу послуги з прання на загальну суму 22 056,49 грн. Згадані обставини підтверджуються рахунками №15039 на суму 1 570,09 грн., №15040 на суму 517,10 грн., №15041 на суму 1 819,10 грн. та №5201 від 31.12.2014 р. на суму 18 160,20 грн., а також доданими до них актами приймального контролю якості та кількості наданих послуг з прання №51303, №51344, №51346, №51350, №51377, №50989, №51305, №51345, №285, які підписано обома сторонами та скріплено їх печатками, без будь-яких зауважень зі сторони відповідача щодо якості та кількості наданих послуг тощо, отже замовником прийнято надані виконавцем послуги в повному обсязі.

Листами №1911 від 12.01.2015 р., №1937 від 11.02.2015 р. та №2015 від 14.04.2015 р. позивач надсилав на адресу відповідача рахунки №15039, №15040, №15041 та №5201 за надані послуги з вимогою оплатити їх, проте відповідач свого зобов'язання не виконав, оплати наданих послуг не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 22 056,49 грн.

Доводи скаржника про те, що позивачем всупереч приписам п. 4.2 Договору (про надання виконавцем документів для оплати послуг протягом трьох робочих днів з дати прийняття послуг замовником, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця в якому було надано послуги) порушено порядок надання документів на оплату послуг, відтак у Міноборони України відсутні підстави для реєстрації зобов'язань, суд апеляційної інстанції вважав такими, що не заслуговують на увагу.

Так, рахунки №15039, №15040, №15041 та додані до них акти приймального контролю якості та кількості наданих послуг №51303, №51344, №51346, №51350, №51377, №50989, №51305, №51345 не містять дат й встановити дату прийняття послуг замовником за цими рахунками не видається можливим. Проте, як згадувалось вище, акти виконаних робіт, в яких також не проставлено дати, підписано обома сторонами та скріплено їх печатками, що свідчить про прийняття відповідачем робіт від позивача. В свою чергу рахунок №5201 та акт приймального контролю якості та кількості наданих послуг №285 датовано 31.12.2014 р., проте апеляційний господарський суд вважав, що недотримання позивачем триденного строку щодо надання документів для оплати послуг згідно п. 4.2 Договору не є підставою для невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати наданих йому послуг або звільнення його від такої сплати.

Крім цього, зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений договором або законом строк. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Таким чином, звільнення відповідача від зобов'язання зі сплати наданих йому послуг в зв'язку з формальним недотриманням позивачем умов п. 4.2 Договору суперечитиме звичаям ділового обороту, порушить інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу тощо.

Посилання апелянта на відсутність відповідного фінансування на оплату наданих позивачем послуг через не реєстрацію та не взяття на облік в органах Державної казначейської служби України цієї суми як бюджетного зобов'язання не заслуговують на увагу, адже згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів для виконання зобов'язання не вважається підставою звільнення від відповідальності за порушення такого зобов'язання.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №11/446 та рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 р., зокрема, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

З огляду на вищенаведене та доведеність позивачем в суді факту надання відповідачу послуг з прання за період з 24.10.2014 - 31.12.2014 р. на суму 22 056,49 грн., на підставі ст. 218 ГК України, ст.ст. 11, 13, 525, 526, 617 ЦК України апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 22 056,49 грн. заборгованості за Договором.

Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням згаданих положень законодавства, Договору та періодів прострочення, апеляційний господарський суд здійснив власний перерахунок позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 215,65 грн. й встановив, що їх судом першої інстанції розраховано вірно, відтак позовні вимоги в цій частині задоволено підставно.

Апеляційний суд погоджується й з висновками місцевого суду щодо нарахування інфляційних втрат, згідно перерахунку суду апеляційної інстанції розмір інфляційної складової боргу становить 1 733,80 грн., тому позовні вимоги в цій частині задоволено правомірно.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 16.09.2015 р. у справі №910/21974/15 - без змін.

Матеріали справи №910/21974/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун