Постанова № 55342020, 28.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2016 р. Справа№ 910/22721/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Бондаренко М.Г.

від відповідача - 1 не з`явився

від відповідача - 2 Корнієнко В.П.

від третьої особи - Мельниченко І.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 (суддя - Цюкало Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лого сфера"

Приватного акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство" „Транспортник"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів

Публічне акціонерне товариство „Авант Банк"

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 провадження по справі № 910/22721/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лого сфера", Приватного акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство" „Транспортник" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство „Авант Банк" про стягнення грошових коштів зупинено до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. положенням ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 та справу направити до місцевого суду для подальшого розгляду.

Ухвалою суду від 15.01.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.01.2016.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Представники позивача, відповідача - 2 та третьої особи в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Представник відповідача - 1 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача - 2, третьої особи, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (позивач) звернувся до Господарського суду міста києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лого сфера" (відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство" "Транспортник" (відповідач-2) про стягнення 79390432 грн. за кредитним договором.

01.12.2015 через канцелярію до суду надійшло клопотання ПАТ "Авант-Банк", у якому останнє просить зупинити провадження у справі № 910/22721/15 до вирішення Конституційним Судом України подання Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-VI від 23.02.2012 року положенням ст. 6, ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч.ч. 1, 4, 5 ст. 41 Конституції України.

Апелянт, звертаючись із апеляційною скаргою зазначає, що судом було зупинено провадження по справі безпідставно, оскільки при розгляді Конституційним судом України подання щодо законності положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не будуть встановлені жодні обставини, що можуть вплинути на розгляд спору про стягнення боргу за кредитним договором в рамках даної конкретної справи.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про зупинення провадження по справі, місцевий суд мотивував її тим, що питання законності положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" має суттєве значення для правильного та об'єктивного розгляду даної справи.

Колегія суддів, вивчивши доводи апеляційної скарги та наявні матеріали справи, прийшла до висновку, що така ухвала суду є неправомірною та постановленою з порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 79 ГПК України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Положеннями абзацу 2 підпункту 3.16. пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).

Тобто, враховуючи вище зазначені приписи нормативно-правових актів України, вказаними нормами не передбачено можливості зупинення провадження по справі в частині якихось вимог, а решту вимог залишати на подальший розгляд, оскільки це прямо суперечить взагалі такому поняттю як зупинення провадження у зв`язку із неможливістю розгляду справи до вирішення пов`язаною з нею іншою справою.

Як вбачається із поданої позовної заяви, предметом спору по даній справі є наявність заборгованості у відповідачів за кредитним договором від 10.09.2012, укладеним між позивачем та відповідачем - 1.

24.04.2015 між позивачем та третьою особою був укладений договір застави майнових права, за яким предметом застави є права позивача за кредитним договором від 10.09.2012, укладений між позивачем та відповідачем - 1.

Проте, позивач мотивує свої права кредитора тим, що була встановлена нікчемність вказаного договору застави № 219 з моменту його укладання, відповідно до положень чинного законодавства України.

В той же час, представник третьої особи, заявляючи клопотання про зупинення провадження, зазначає, що оскільки нікчемність договору застави майнових прав № 219 була встановлена уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час введення тимчасової адміністрації в ПАТ «УПБ», а до Конституційного суду України подане подання саме про встановлення законності положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на підставі якого й діє уповноважена особа Фонду, то у випадку визнання положень вказаного закону незаконними, вказане значно вплине на результат розгляду заявлених позивачем позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією заявника, враховуючи наступне.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Український професійний банк» було встановлено нікчемність договору застави № 219, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ПАТ «Авант Банк», на підставі ст. 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Як вбачається з тексту Конституційного подання щодо встановлення законності положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на думку Верховного суду України неконституційність вказаного закону полягає у тому, що вкладники знаходяться в нерівних умовах, щодо виплат гарантованої суми вкладів, що виплачується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та що Фонд не є органом, який уповноважений здійснювати грошову політику у тому числі щодо видачі/повернення коштів вкладникам.

Жодного посилання на невідповідність положенням Конституції України саме ст. 38 такого закону дане подання не містить.

В той же час, навіть у випадку встановлення Конституційним судом України невідповідність положень ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" положенням Конституції України, це не вплине на встановлений факт нікчемності договору застави № 219, оскільки, відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Окрім того, ст. 79 ГПК України встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

При цьому ст. 79 ГПК України не передбачає зупинення провадження у справі у зв'язку з поданням Верховним Судом України звернення до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) законодавства.

В оскаржуваній ухвалі Господарським судом міста Києва не обґрунтовано в чому саме полягає пов`язаність розгляду спору, що виник в рамках даної конкретної справи та відкрите провадження Конституційним Судом України за зверненням Верховного Суду України щодо конституційності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та яким чином розгляд такого звернення унеможливлює розгляд справи про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Також суд першої інстанції не обґрунтував, що саме унеможливлює встановлення необхідних фактичних обставин та розгляд заявлених позовних вимог, чому не може бути надано правових висновків щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення спірної заборгованості чи визнання припиненими зобов'язань, а також чи має право позивач звертатися із вказаним позовом до відповідачів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в своїх постановах № 923/1076/14 від 21.12.2015, № 910/27918/14 від 02.12.2015.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи все зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про зупинення провадження по справі було допущено порушення норм процесуального права, постановлена неправомірна ухвала, яка підлягає скасуванню із направлення справи до місцевого суду для подальшого розгляду.

Колегія суддів також відзначає, що встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо воно не виконане (п. 5 ч. 2 ст. 112 ГПК України), але не може бути використане під час апеляційного перегляду справи, в якій таке рішення по суті спору вже ухвалене і перевіряється апеляційним судом з урахуванням законодавства, чинного на час його прийняття.

Згідно із п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на все зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду м. Києва від 02.12.2015 - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/22721/15 - скасувати.

Справу № 910/22721/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лого сфера", Приватного акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство" „Транспортник" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство „Авант Банк" про стягнення грошових коштів направити до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду.

Матеріали справи № 910/22721/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов