Рішення № 55341446, 25.01.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 січня 2016 року Справа № 913/1160/15

Провадження №17/913/1160/15

За позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 106427,28 грн.

Суддя Фонова О.С.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 253 від 22.05.2003 про постачання теплової енергії в гарячій воді у сумі 52737,54 грн., пені у сумі 32059,82 грн., 3% річних у сумі 1680,73 грн., інфляційних втрат у сумі 19949,19 грн.

22.12.2015 представником позивача до канцелярії суду було подано письмові пояснення № 06-05/1-233 від 17.12.2015, згідно яких позивач здійснив повторний розрахунок інфляційних втрат з округленням індексу інфляції до одної десятої, у зв'язку з чим по деяким рахункам інфляційні втрати або зменшилися, або збільшилися.

Крім того, позивач зазначає, що ним було помилково зазначено період прострочення з грудня 2014 року по жовтень 2015 року по рахунку від 31.10.2014 на суму 567,16 грн., коли слід було вказати період з січня 2015 року по жовтень 2015, та здійснено перерахунок відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

Також, по рахунку від 31.01.2015 на суму 6919,30 грн. у розрахунку суми інфляційних втрат, доданого до позовної заяви, було помилково зазначена сума боргу 641,93 грн., коли вірна сума складає 6919,30 грн.

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат по рахункам за відповідні періоди прострочення з 17.11.2013 по 30.10.2015 збільшилась і становить 21704,66 грн.

Водночас, позивач не подав заяви про збільшення позовних вимог та просить суд розглядати вимогу про стягнення інфляційних нарахувань у раніше заявленій сумі 19949,19 грн.

11.01.2016 до канцелярії суду позивачем було подано письмові пояснення №06-05/1-2 від 05.01.2016, згідно яких позивач зазначає, що приміщення відповідача окремим приладом обліку теплової енергії не обладнано, а у разі відсутності приладів обліку теплової енергії, облік (кількість) спожитої теплової енергії визначається розрахунковим способом (п. 5.1 договору про постачання теплової енергії в гарячій воді від 22.05.2003 № 253 (далі - Договір).

Пунктом 6.6. Договору визначено, що споживачі, які не мають приладів обліку, різницю між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачують не пізніше 15-го числа, наступного за розрахунковим.

Отже, позивач звертає увагу, що у п. 6.6 Договору міститься умова про сплату саме різниці між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією, а не про строк сплати вартості фактично спожитої теплової енергії.

Разом з тим, враховуючи, що прилад обліку у приміщенні відсутній, відповідач самостійно не може визначити кількість фактично спожитої теплової енергії, оскільки для здійснення даних розрахунків необхідні відповідні данні та спеціальні знання.

Також позивач зазначає, що п. 6.1 Договору визначено, що передумовою здійснення відповідачем розрахунків за фактично спожиту теплову енергію визначено виставлення рахунків.

Разом з тим, механізму надання рахунків та строку коли споживач повинен оплатити надані рахунки договором не передбачено, то, у такому разі, прострочення оплати послуг починається після спливу семиденного строку з моменту отримання рахунку, встановленого ч. 2. ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач витребувані судом документи не надав, явку повноважних та компетентних представників у судові засідання 21.12.2015, 12.01.2016 та 25.01.2016 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце їх проведення, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку документу на звороті примірника всіх ухвал суду, який містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників ухвали, дату відправки, підпис працівника суду, яким вона здійснена.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо такі відомості, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

До повноважень суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилались згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи, а також згідно відомостей, що містяться у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, станом на час розгляду справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

З огляду на вищевказане, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши пояснення представника позивача, що прибув у судове засідання, суд

в с т а н о в и в:

Між Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", як Енергопостачальною організацією (позивач у справі), та фізичної особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі), як Споживачем, був укладений договір № 253 від 22.05.2003 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір).

Відповідно до п. 1. Договору, Енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбаченими Договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що теплова енергія постачається Споживачу у вигляді гарячої води на опалення та вентиляцію (в період опалювального сезону) та гаряче водопостачання (протягом року) у приміщення, що знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Паризької Комуни, буд. 49-А, загальною площею 109 м2.

Згідно з п. 2.2 Договору, Енергопостачальна організація постачає Споживачу в період з 01.06.2003 до 01.06.2004 теплову енергію в гарячій воді в межах Q рік = 22 Гкал/рік.

Також згідно з п. 5.1 Договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, а у разі їх відсутності - розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.3 Договору, при відсутності приладів обліку або виході його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена Споживачу, визначається Енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом, відповідно до діючих правил обліку відпускання і споживання теплової енергії.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться за платіжними дорученнями, виписаними на підставі показань приладів обліку або розрахунковим способом, виключно в грошовій формі відповідно до діючих тарифів за розрахунковий період (місяць), встановлених відділом цін Луганської облдержадміністрації.

Згідно з п. 6.2 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Також згідно з п.6.6 Договору, Споживачі, що не мають приладів обліку, різницю між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачують не пізніше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 7.2.3 Договору визначено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію Споживач несе відповідальність у розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 10.1 Договору, Договір набуває чинності з 01.06.2003 та діє до 01.06.2004.

Також, згідно з п. 10.2 Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Припинення дії договору не звільняє Споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що свій обов'язок щодо поставки теплової енергії у вигляді гарячої води виконав у повному обсязі, що підтверджується актом про включення тепло установок № 000001674 від 13.10.2013, №0632 від 28.10.2014, а також виставленими рахунками за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року та з жовтня 2014 року по квітень 2015 року, які прийняті відповідачем без зауважень.

В порушення умов Договору відповідач свої зобов'язання, щодо спожитої теплової енергії, не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості у сумі 52737,54 грн.

Також позивач, у зв'язку з порушенням строків оплати, просить стягнути з відповідача пеню у сумі 32059,82 грн., 3% річних у сумі 1680,73 грн., інфляційні втрати у сумі 19949,19 грн.

Відповідач у жодне судове засідання не прибув, доводів позивача, вказаних у позовній заяві, не оспорив.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази на їх підтвердження, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопоста-чальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Договором не встановлено строки оплати спожитої теплової енергії, тому позивачем було виставлено відповідачу в якості вимоги рахунки на її оплату за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року та з жовтня 2014 року по квітень 2015 року, докази чого містяться в матеріалах справи (а.с.26-37).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що зобов'язання по перерахуванню позивачеві вартості спожитої теплової енергії з жовтня 2013 року по квітень 2014 року на загальну суму 52737,54 грн. відповідачем не були виконані в семиденний строк після отримання рахунків на її оплату, а тому за відповідачем утворилась заборгованість 52737,54 грн., що підтверджено наданими позивачем доказами та не спростовано відповідачем.

Приймаючи до уваги наведене, а також те, що вказана сума заборгованості підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, позовні вимоги про стягнення 52737,54 грн. заборгованості за спожиту теплову енергію слід задовольнити повністю.

Позивач заявив вимогу про стягнення пені у загальній сумі 32059,82 грн., нарахованої за періоди, згідно наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку (а.с.20)

Як встановлено у статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію передбачена сторонами у п. 7.2.3. Договору у вигляді пені в розмірі 1% належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Крім того, зазначений розмір пені передбачено статтею 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій"

Положення статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» щодо обмеження її подвійною обліковою ставкою в дано му випадку не застосовуються, оскільки стаття 1 зазначеного Закону встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто цей Закон передбачає обмеження розміру пені, яка встановлюється за згодою сторін, однак, розмір пені, яка продубльована у Договорі, встановлений у статті 1 Закону України „Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", де зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: … за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. Всі вимоги цієї статті позивачем виконані в повному обсязі.

Отже, вищевказана пеня є обґрунтовано заявленою, вірно нарахованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1680,73 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 19949,19 грн. за періоди згідно наданого до позову розрахунку (а.с.21, 85-86).

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Позивачем надані пояснення та уточнений розрахунок втрат від інфляції, згідно якого арифметично вірною є сума 21704,66 грн., водночас, позивач зазначив, що не збільшує позовні вимоги, та просить суд задовольнити раніше заявлені позовні вимоги щодо інфляційних нарахувань в сумі 19949,19 грн.

Судом перевірено правильність розрахунку вказаних вимог.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення 3% річних у сумі 1680,73 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 19949,19 грн. відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 52737,54 грн., пені в сумі 32059,82 грн., 3% річних у сумі 1680,73 грн., інфляційних втрат у сумі 19949,19 грн. є такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю з віднесенням судових витрат на відповідача згідно зі статтею 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Державного підприємства «Сєвєродонецька теплоелектроцентраль», м. Сєвєродонецьк Луганської області, Сєвєродонецька ТЕЦ, ідентифікаційний код 00131050, борг у сумі 52737,54 грн., пеню в сумі 32059,82 грн., 3% річних у сумі 1680,73 грн., інфляційні нарахування в сумі 19949,19 грн. та судовий збір у сумі 1596,41 грн., видати наказ.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Повне рішення складено: 01.02.2016.

Суддя О.С. Фонова