Ухвала суду № 55326483, 26.01.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: № 22-ц-/790/906/16 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 638/22439/14-ц ОСОБА_1

Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Швецової Л.А., Піддубного Р.М.,

за участю: секретаря: Лотох І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Кредобанк» (далі: ПАТ Кредобанк») звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 02 березня 2007 року між банківською установою (на той час - ВАТ «Кредобанк») в особі його Харківської філії та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № Ф2113/03-07, згідно якого останній на умовах строковості, платності та цільового використання - придбання житла було надано кредит у розмірі 71 800,00 доларів США з кінцевим строком його повернення 01 березня 2027 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12,5 % річних.

За умовами зазначеного Кредитного договору позичальниця ОСОБА_2 зобовязалася погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також відповідні комісійні щомісячними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

Банківська установа свої договірні зобовязання за Кредитним договором № Ф2113/03-07 від 02.03.2007 року виконала в повному обсязі, надавши позичальниці ОСОБА_2 кредит у вищезазначеному розмірі.

Однак, остання узяті на себе зобовязання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом, а також сплати процентів за користування кредитними коштами, в звязку з чим станом на 10 листопада 2014 року утворилась значна кредитна заборгованість, загальний розмір якої становить 50815,85 дол. США та 400,00 грн. і складається з:

- основної заборгованості по тілу кредиту - 46108,92 дол. США;

- простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами - 4706,93 дол. США;

- простроченої заборгованості зі сплати щомісячної комісії за адміністрування (обслуговування) кредиту - 400,00 грн.;

- пені, нарахованої банком за прострочення виконання позичальницею своїх договірних зобовязань щодо своєчасного внесення платежів на погашення кредиту за період з 01.04.2013 року по 10.11.2014 року, в розмірі - 562,89 дол. США.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальниця ОСОБА_2 у добровільному порядку повертати банківській установі запозичені грошові кошти не бажає та на письмові вимоги банку погасити існуючу кредитну заборгованість не реагує, позивач - ПАТ «Кредобанк» просив суд у примусовому порядку достроково стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь кредитну заборгованість за Кредитним договором № Ф2113/03-07 від 02.03.2007 року в зазначеному вище розмірі, а також судові витрати, понесені ним по справі.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Кредобанк» задоволено.

Стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ «Кредобанк» заборгованість за Кредитним договором № Ф2113/03-07 від 02 березня 2007 року, загальний розмір якої станом на 10 листопада 2014 року складає 51 378,74 дол. США та 400,00 грн.

При цьому судом першої інстанції вирішено й питання судових витрат по справі, стягнуто з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ «Кредобанк» 3654,00 грн. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2015 року заяву представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про перегляд ухваленого судом першої інстанції по справі заочного рішення - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставиться питання про скасування зазначеного рішення районного суду та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Кредобанк» за їх безпідставністю.

В обґрунтування своєї скарги апелянт ОСОБА_3, не заперечуючи самого факту існування заборгованості позичальниці ОСОБА_2 за Кредитним договором № Ф2113/03-07 від 02 березня 2007 року, між тим, посилається на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті заявлених банківською установою вимог.

Зокрема, апелянт вказує на те, що справа розглянута судом у заочному порядку за відсутності відповідачки ОСОБА_2, яка про час та місце її розгляду судом взагалі не повідомлялась, а відтак була позбавлена можливості скористатися своїми процесуальними правами щодо безпосередньої участі у розгляді справи, надання особистих пояснень по суті виниклого спору та наведення відповідних доводів і заперечень проти заявленого позову, в тому числі й про застосування до спірних правовідносин в частині, що стосується стягнення неустойки (пені), строку позовної давності.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем - ПАТ «Кредобанк» не представлено доказів про наявність у нього генеральної банківської ліцензії на здійснення валютних операцій; при укладенні кредитного договору банківська установа в супереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про банки та і банківську діяльність» не надала відповідачці - позичальниці ОСОБА_2 повної та вичерпної інформації про переваги та недоліки укладення кредитного договору в іноземній валюті, а також про те, що всі ризики в звязку з коливанням курсу гривні до іноземних валют несе, саме вона; у серпні 2008 року банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами до 15 % річних, не попередивши про це відповідачку, що є безумовним порушенням її прав, як сторони кредитного договору, та вимог чинного законодавства; розрахунки розміру кредитної заборгованості здійснені самою банківською установою, а відтак не можуть бути прийняті до уваги; розрахунок неустойки (пені) за порушення позичальницею своїх договірних зобовязань щодо своєчасного погашення кредиту здійснений кредитором поза межами строку спеціальної позовної давності; доказів того, що ПАТ «Кредобанк» є правонаступником ВАТ «Кредобанк», позивачем до суду не представлено; оригінали довіреностей представників позивача в матеріалах справи відсутні, а наявні копії цих довіреностей належним чином не оформлені, в звязку з чим позовна заява ПАТ «Кредобанк» подана до суду не вповноваженою особою.

Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, на зазначені обставини належної уваги не звернув, у звязку з чим безпідставно задовольнив заявлені позивачем - ПАТ «Кредобанк» вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду відповідно до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Задовольняючи заявлені банківською установою вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позичальниця ОСОБА_2 не виконує належним чином узятих на себе договірних зобовязань щодо своєчасного повернення банку запозичених кредитних коштів та процентів за їх користування, а відтак існуюча кредитна заборгованість з нарахованою неустойкою (пенею) та комісійними підлягає примусовому стягненню з відповідачки на користь позивача.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту субєктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобовязань передбачені ст. 526 ЦК України, за приписами якої зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобовязання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Правові наслідки порушення зобовязань передбачені ст. 611 ЦК України, за змістом якої у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України.

Згідно з частиною 2 вказаної правової норми, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та умовами Кредитного договору № Ф2113/03-07 від 02 березня 2007 року, укладеного між ВАТ «Кредобанк» (офіційне найменування якого згідно Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на ПАТ Кредобанк») та відповідачкою - позичальницею ОСОБА_2, а тому встановивши факт неналежного виконання відповідачкою своїх договірних зобовязань, що підтверджується наданими банківською установою письмовими доказами, в тому числі й детальним розрахунком кредитної заборгованості позичальниці, розмір якої останньою чи її представником будь-яким чином не спростований, обґрунтовано задовольнив заявлені банківською установою вимоги, стягнувши з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача - ПАТ Кредобанк» існуючу кредитну заборгованість у вищезазначеному розмірі з нарахованою неустойкою за порушення позичальницею узятих на себе боргових зобовязань.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що справа розглянута районним судом у заочному порядку за відсутності відповідачки ОСОБА_2, яка про час та місце її розгляду судом взагалі не повідомлялась, а відтак була позбавлена можливості скористатися своїми процесуальними правами щодо безпосередньої участі у розгляді справи, надання особистих пояснень по суті виниклого спору та наведення відповідних доводів і заперечень проти заявленого позову, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідачка ОСОБА_2 належним чином була повідомлена про час та місце судового засідання, призначеного судом на 14.00 год. 24.04.2015 року, про що свідчить розписка останньої про вручення судової повістки (а.с. 95, 10, 103), однак, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, відповідачка до суду не зявилась, подальшим ходом судового розгляду цивільної справи не цікавилась, інтересу до її розгляду не проявляла й будь-яких доводів чи заперечень проти заявленого до неї позову до суду першої інстанції не подала.

Таким чином, з огляду на викладене, судова колегія вважає, що хоча справа судом першої інстанції й була закінчена розглядом у судовому засіданні 19 травня 2015 року за відсутності відповідачки ОСОБА_2, не повідомленої у передбаченому законом порядку про час та місце його проведення, тобто з порушенням її процесуальних прав, однак ця обставина, сама по собі, в даному випадку не може бути підставою для скасування ухваленого районним судом по справі рішення, оскільки урівноваженням прав відповідачки є її право на подання до суду апеляційної інстанції всіх доказів, які вона могла би подати до суду першої інстанції, а також на нову оцінку наявних у праві доказів з урахуванням її позиції (ч. 2 ст. 303 ЦПК України), однак відповідачка ОСОБА_2 і цим своїм правом не скористалась, позаяк будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, до апеляційного суду не представила, як не представив таких доказів і її вповноважений представник ОСОБА_3, що брав участь у перегляді справи в апеляційному порядку.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що позивачем - ПАТ «Кредобанк» не представлено доказів про наявність у нього генеральної банківської ліцензії на здійснення валютних операцій, а при укладенні кредитного договору банківська установа в супереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про банки та і банківську діяльність» не надала відповідачці - позичальниці ОСОБА_2 повної і вичерпної інформації про переваги та недоліки укладення кредитного договору в іноземній валюті, не попередивши при цьому останню, що всі валютні ризики несе, саме вона, оскільки в матеріалах цивільної справи наявні банківська ліцензія № 43 від 27.01.2006 року, видана ПАТ «Кредобанк» Національним банком України, та відповідний Дозвіл № 43-2 від тієї ж дати на здійснення банківських операцій з іноземною валютою (а.с. 86-87, 88-91); незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а отже укладаючи вищезазначений Кредитний договір в іноземній валюті за ініціативою самої відповідачки ОСОБА_2, сторони в рівній мірі брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу, тим більше, що позичальниці ОСОБА_2С ніщо не заважало укласти кредитний договір в національній валюті - гривні, щоби убезпечити себе від можливих коливань валютного курсу та повязаних із цим негативних наслідків.

Те ж саме стосується й доводів апелянта про те, що в серпні 2008 року банк в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами до 15 % річних, не попередивши про це відповідачку, що на думку апелянта, є безумовним порушенням її прав, як сторони кредитного договору, та вимог чинного законодавства, оскільки на час прийняття банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором, таке підвищення чинним на той час законодавством не заборонялось, право банку на самостійне підвищення процентної ставки за користування кредитними коштами у разі зміни законодавства в сфері кредитної політики, облікової ставки НБУ та інших умов, що впливають на ціну кредитних коштів, прямо передбачено умовами п. 3.7 укладеного між сторонами Кредитного договору № Ф2113/03-07 від 02 березня 2007 року, й позичальниця ОСОБА_2 фактично прийняла пропозицію банку щодо підвищення договірної процентної ставки до 15 % річних, сплачуючи проценти в зазначеному розмірі на протязі подальших років без будь-яких претензій чи заперечень (а.с. 6-9, 62).

Критично оцінює судова колегія й доводи апелянта стосовно того, що розрахунки розміру кредитної заборгованості позичальниці ОСОБА_2 за Кредитним договором № Ф2113/03-07 від 02 березня 2007 року здійснені самою банківською установою, а відтак не можуть бути прийняті до уваги; розрахунок неустойки (пені) за порушення позичальницею своїх договірних зобовязань щодо своєчасного погашення кредиту здійснений кредитором поза межами строку спеціальної позовної давності; оригінали довіреностей представників позивача в матеріалах справи відсутні, а наявні копії цих довіреностей належним чином не оформлені, в звязку з чим позовна заява ПАТ «Кредобанк» подана до суду не вповноваженою особою, оскільки розрахунок кредитної заборгованості позичальниці ОСОБА_2, який здійснений кредитором, містить детальну інформацію про всі проведені нею платежі, співпадає з даними, наведеними у виписці по рахунку № 29091127007805, відкритому в банківській установі, на імя останньої для погашення кредиту, є доступним для розуміння й сприйняття будь-якою пересічною особою й цей розрахунок стороною відповідачки жодним чином не спростований; неустойка за порушення позичальницею ОСОБА_2 своїх договірних зобовязань нарахована банком у сумі 562,89 дол. США за період з 01 квітня по 04 листопада 2014 року, тобто в межах строку спеціальної позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, а копія довіреності № 7410 від 22.07.2014 року, виданої представнику позивача - ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_4, який безпосередньо звертався до суду з вищезазначеним позовом до відповідачки ОСОБА_2, посвідчена Начальником відділу юридичного департаменту ПАТ «Кредобанк» та завірена мокрою печаткою банку, а тому сумнівів у її легитимності та правомочностей представника не викликає (а.с. 14-45, 46-61, 62-68, 69, 76).

Інші доводи апеляційної скарги представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та субєктивної його переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, носять формальний характер, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий: Судді: