Ухвала суду № 55320007, 29.01.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/426/15-ц

Провадження № 22-ц/779/314/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Боднарук М.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду від 7 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку.

ОСОБА_3 в травні 2015 року подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на житловий будинок.

Рішенням Снятинського районного суду від 7 грудня 2015 року позови задоволено частково. Ухвалою Снятинського районного суду від 18 грудня 2015 року виправлено описку, допущену в рішенні суду.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 41/100 частину домоволодіння по вул. Франка,80 у с. Балинці Снятинського району Івано-Франківської області з відповідною частиною земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ІФ №090521 від 26 лютого 2004 року, виданого ОСОБА_3

За ОСОБА_3 визнано право власності на 59/100 частин домоволодіння по вул. Франка,80 у с. Балинці Снятинського району Івано-Франківської області з відповідною частиною земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія ІФ №090521 від 26 лютого 2004 року.

На вказане рішення сторони подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд безпідставно зменшив її частку, оскільки вважав, що використані в ході будівництва будинку 23 кубометри пиломатеріалів на суму 9406,12 грн є особистою власністю відповідача. Відтак, безпідставно збільшив частку ОСОБА_3 в домоволодінні. Разом з тим, враховуючи вартість пиломатеріалів на час розгляду справи, що становить 46 000,00 грн, суд прийняв до уваги інвентарну вартість домоволодіння, хоча дійсна вартість такого є значно вищою. Тому розрахунок суду є невірним.

Натомість при розгляді справи судом не враховано її права на збільшення частки в майні за рахунок відступу від рівності часток подружжя зважаючи на те, що на її утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей, а сума сплачуваних відповідачем аліментів є недостатньою для нормального фізичного та духовного їх розвитку.

З цих підстав просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на 2/3 частини спірних домоволодіння та земельної ділянки.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що судом при вирішенні спору не застосовано положення ст. 57 СК України, яка регулює питання особистої приватної власності намайно. Так, будівництво спірного будинку він здійснював за особисті кошти. При цьому частину коштів отримав за договором позики у своєї матері ОСОБА_4, що підтверджується розпискою від 02.02.2003 року, решту коштів ним зароблено власною працею за кордоном. За весь період перебування на заробітках він проживав окремо від дружини, не мав з нею спільного сімейного бюджету та не вів спільного господарства. Відтак, ОСОБА_2 будь-якої участі у будівництві житлового будинку не приймала. Дані обставини підтвердили у судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Також факт вкладення у будівництво спірного житлового будинку його особистих коштів підтверджується виданими на його імя товарними чеками та накладними. Однак, вказаних обставин суд не взяв до уваги та не дав їм належної правової оцінки.

З цих підстав апелянт просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 доводи своєї скарги підтримала з наведених у ній мотивів, а доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 не визнала.

ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не зявилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи у їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимогст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалене у справі рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи сторони з 14 травня 2003 року перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилось двоє дітей:Медведик ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Снятинського районного суду від 23 березня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, дітей залишено на виховання матері.

Зясовано, що на підставі рішення Балинцівської сільської ради від 31 жовтня 1994 року №5 ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2274 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в с. Балинці, вул. Франка,80 (а.с.12).

Рішенням Балинцівської сільської ради №11 від 24 лютого 2004 року «Про будівництво житлового будинку та господарських будівель на існуючій ділянці» ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських будівель на вказаній ділянці по вул. І.Франка,80 в с. Балинці (а.с.10).

Встановлено, що 29 липня 2010 року Балинцівською сільською радою прийнято рішення №66 «Про оформлення права власності на житловий будинок», відповідно до якого вирішено оформити за ОСОБА_3В право власності на вказаний житловий будинок (а.с.33). Відповідно на підставі цього рішення 1 листопада 2010 року останьому видано свідоцтво про право на власності на нерухоме майно. 4 листопада 2010 року право власності зареєстровано за ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 3-4).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю. При цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Заперечуючи проти основоного позову та обгрунтовуючи зустрічний позов ОСОБА_3 посилався на те, що будівництво спірного житлового будинку здійснювалось за його особисті кошти та що частину будівельних матеріалів ним придбано до шлюбу. Зокрема, частину коштів він отримав за договором позики, частину коштів зароблено власною працею за межами України в період, коли сторони спільно не проживали, відповідно не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство. А тому відповідно до положень ст. 57 СК України спірне домоволодіння є його особистою приватною власністю.

Як передбачено ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 60 цього Кодексу; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, будь-яких належних доказів, що вони з дружиною спільно не проживали, відповідно не мали спільного бюджету та не вели спільне господарство, а отже спірне майно, набуте, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин ОСОБА_3 не надано.

З матеріалів справи вбачається, що перебуваючи у шлюбі сторони проживали однією сімєю (а.с.83), мали спільний бюджет, ОСОБА_2 в силу своїх можливостей приймала участь у будівництві спірного будинку.

Аналогічно не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами і доводи ОСОБА_3 щодо здійснення будівництва спірного житлового будинку за кошти, отримані за договором позики від 02.02.2003 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попередньогоземлевласника (землекористування).

Згідно з чч. 1, 2, 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За таких обставин та враховуючи встановлену ст. 60 СК України презумпцію виникнення права спільної сумісної власності колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що будинковолодіння та земельна ділянка, які знаходяться по вул. Франка,80 у с. Балинці є спільною сумісною власністю подружжя.

Правильним є також висновок місцевого суду щодо визначення часток подружжя у спірному домоволодінні.

З матеріалів справи видно, що 5 лютого 2003 року (до одруження сторін) ОСОБА_3 придбано 23 кубометри пиломатеріалів на загальну суму 9406,12 грн (а.с.39,40). Встановлено, що вказані матеріали використані в процесі будівницта спірного будинку. Вказану обставину ОСОБА_2 не заперечувала.

Відповідно до листа Снятинського ремонтно-будівельного товариства з обмеженою відповідальністю №16 від 25 листопада 2015 року №68 вартість одного кубометра пиломатеріалів обрізних для виготовлення верху та підлоги становить 2 000,00 грн (а.с.95).

Із технічного паспорта на садибний житловий будинок №80 вул. Франка с. Балинці від 10 квітня 2010 року вбачається, що інвентаризаційна вартість будинку, господарських будіель та споруд становить 513 565,00 грн (а.с.5-8).

Зважаючи на вартість пиломатеріалів, вкладених в будівництво спірного будинку, що є особистою власністю ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що йому належить 59/100 частин домоволодіння, а ОСОБА_2 відповідно 41/100 частина такого.

Посилання ОСОБА_2, що судом не враховано дійсну вартість домоволодіння, а тому розрахунок частки сторін в майні є невірним не заслуговує на увагу.

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами погоджено дійсну вартість домоволодіння, визначену як інвентаризаційну оцінку в технічному паспорті. Будь-яких доказів щодо іншої вартості майна ОСОБА_2 не подано.

Неспроможними є також доводи апелянта ОСОБА_2 щодо неврахування судом її права на збільшення частки в майні за рахунок відступу від рівності часток подружжя зважаючи на те, що на її утриманні знаходиться двоє неповнолітніх дітей.

Відповідно до положень ч.3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» за №11 від 21 грудня 2007 року при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

В ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що з ОСОБА_3 дійсно стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей в розмірі по 500,00 грн щомісячно на кожну дитину. Саме таку суму аліментів позивач і просила стягнути. В подальшому до суду з позовом про збільшення розміру аліментів вона не зверталася.

Відтак, доказів на підтвердження обставин щодо недостатності розміру аліментів, стягуваних на утримання дітей, для забезпечення їх фізичного та духовного розвитку, та можливості для відступу від рівності часток сторін у спірному майні позивачем місцевому суду не надано. Не представлено їх апелянтом також і апеляційному суду.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційні скарги не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, а рішення Снятинського районного суду від 7 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

ОСОБА_12