Рішення № 55316731, 28.01.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/1823/15-ц Провадження № 22-ц/773/47/16 Головуючий у 1 інстанції: Миронюк М.Г. Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Здрилюк О.І., Свистун О.В.,

з участю:

секретаря - Лимаря Р.С.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2015 року-

в с т а н о в и в:

В квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «КБ «Надра» (далі- ПАТ «КБ «Надра») звернулося в суд із даним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до укладеного договору № 12/7 В/3 від 12.05.2008 року між ПАТ «КБ «Надра» та відповідачкою ОСОБА_2, остання отримала кредит у розмірі 65000,00 доларів США в порядку та на умовах, встановлених договором.

В якості забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 12.05.2008 року був укладений договір поруки.

Оскільки відповідач не виконувала належним чином кредитні зобов'язання, заборгованість за договором не погашала, ПАТ «КБ «Надра» просило суд стягнути солідарно з відповідачів в його користь заборгованість за кредитним договором станом на 16.01.2015 року на загальну суму 626010 грн. 72 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 28771,00 долар США, що відповідає 454523,31 грн., боргу за процентами - 3207,96 доларів США, що за курсом НБУ є еквівалентом 50679,25 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості - 1147,07 доларів США, що за курсом НБУ є еквівалентно 18121,37 грн., штрафу - 6500,00 доларів США, що за курсом НБУ є еквівалентом 102686,79 грн.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 12/7- В/3 від 12.05.2008 року на загальну суму 626010 грн.72 коп. яка складається з наступного: заборгованість за кредитом 28771,00 доларів США, що відповідає 454523 грн. 31 коп., заборгованість по процентам 3207,96 доларів США, що з а курсом НБУ є еквівалентом 50679 грн. 25 коп., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості 1147,07 доларів США, що за курсом НБУ є еквівалентно 18121 грн. 37 коп., штраф 6500,00 доларів США, що за курсом НБУ є еквівалентом 102686 грн.79 коп.

Вирішено питання про судові витрати - стягнуто з відповідачів рівними долями в дохід держави 6090 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 в інтересах відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки вважає, що приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції дав неправильну оцінку зібраним доказам, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; як розподілити між сторонами судові витрати.

Як передбачено ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України, зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, у строк, встановлений у зобов'язанні.

Як вбачається з матеріалів справи, 12 травня 2008 року між позивачем та позичальником ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 12/7-В/3, відповідно до якого позичальнику банком було надано кредит в сумі 65000 доларів США строком користування до 12 травня 2017 року, що підтверджується кредитним договором (а.с. 8-9) та заявою на видачу готівки (а.с. 10).

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору цільовим використанням кредиту є споживчі цілі, а згідно з п. 1.3.1 договору кредит надавався із сплатою 11,5 відсотків річних.

Пунктами 3.3.1.-3.3.3. кредитного договору встановлено, що Позичальник повертає кредит та сплачує передбачені п.п. 1.3.1, 1.3.2. договору платежі шляхом здійснення перерахування мінімального необхідного платежу в сумі 969,37 дол. США. При цьому Позичальник вносить черговий мінімальний платіж щомісячно до 10 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 4.2.4 кредитного договору у разі невнесення позичальником чергового платежу у термін, визначений п. 3.3.3 Кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених договором та можливих штрафних санкцій.

Також матеріалами справи встановлено, що в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, відповідно до укладеного договору поруки від 12.05.2008 року поручителем виступив відповідач ОСОБА_3 (а.с. 13).

Згідно із п. 1.1. договору поруки відповідач ОСОБА_3 поручається перед кредитором за належне виконання позичальником ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору, в тому числі: повернути до 11 травня 2017 року кредит у сумі 65000 дол. США., сплатити відсотки за користування кредитними коштами, сплатити інші платежі, передбачені Кредитним договором, сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня).

Пунктом 1.2. договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі і позивальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Як передбачено ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

З положень кредитного договору та ст.ст. 1054, 1055 ЦК України вбачається, що сторонами дотримано в повному обсязі вимоги цивільного законодавства щодо предмету договору, його ціни, строку повернення кредиту, розміру відсотків, письмової форми.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та інше.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору (а.с. 11-12) вбачається, що відповідачем було порушено вимоги п.п. 3.3.1 - 3.3.3 кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати інших платежів, визначених п.п. 1.3.1, 1.3.2 договору та встановлено, що останнє погашення заборгованості за кредитом було здійснено 03.02.2014 року.

Крім того, 06.02.2015 року банком на адресу відповідачів, кожному зокрема, було направлено досудову вимогу за вихідним № 02-01/175 про погашення заборгованості за кредитним договором, в якій вимагалось здійснити погашення заборгованості по кредиту в розмірі 28771,00 доларів США, заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 3207,96 доларів США, заборгованості по пені за прострочення сплати за кредитом у розмірі 1147,07 доларів США та штрафу в розмірі 6500,00 доларів США, а всього на суму 33126,03 доларів США.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності щодо позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором, так як за умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність.

Як вбачається з тексту кредитного договору, пункт 7.3 передбачає, що сторони, керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 років.

Оскільки позов пред'явлено в квітні 2015 року, тому передбачений умовами договору строк позовної давності не пропущено.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 здійснила останню проплату 03.02.2014 року, з цієї дати в подальшому було допущено прострочення оплати кредиту, тобто чергові платежі не сплачувались взагалі, тому у банку виникло право вимоги з 04.03.2014 року. Вимоги надіслані банком заявлені в межах строків позовної давності, а отже є підставними.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених статей ЦК України, змісту кредитного договору, слід дійти висновку про те, що невиконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги посилання представника відповідачів в апеляційній скарзі на те, що при укладенні кредитного договору банком було порушено вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так як несправедливими є положення договору про валютні ризики, що призвело в подальшому до істотного погіршення становища позичальника через знецінення національної валюти, та щодо передчасності пред'явлення позову, оскільки відповідачам не було надано необхідного часу для усунення порушень кредитного договору, а також щодо стягнення одночасно пені і штрафу.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди .

Підписуючи кредитний договір, позичальник погодилася з усіма умовами щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і неустойки за користування кредитом в строки, встановлені цим договором. При цьому підписанням даного договору позичальник висловила свою обізнаність з діючими тарифами банку та обов`язковими платежами, передбаченими договором та чинним законодавством України.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язанням допускаються у випадках, у порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Враховуючи, що обов'язки сторін встановлені договором, який має обов'язкову силу для них, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є особами зобов'язаними, а тому доводи апеляційної скарги в тій частині, що умови договору є несправедливими та такими, що посягають на свободу волевиявлення позичальника не заслуговують на увагу.

Отже, судом першої інстанції було зроблено правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову ПАТ «КБ «Надра» про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Проте заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо невірного обрахунку судом розміру судового збору.

Колегія суддів не може погодитись із стягненням судового збору з відповідачів у розмірі 6090,00 грн. рівними долями з кожного.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви до суду згідно із Законом України «Про судовий збір» було передбачено сплату судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна позову - 626010,72 грн., а 1 відсоток від ціни позову становить 6260,10 грн., а отже при подачі позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, що становило згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2015 рік» 3654,00 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати в розмірі 1218,00 грн. Враховуючи ставку судового збору за подання відповідної позовної заяви, позивачу слід було сплатити максимальну ставку судового збору в сумі 3654,00 грн. (згідно редакції Закону, яка діяла на момент подачі позовної заяви), а тому з відповідачів слід було стягнути при ухваленні рішення по 1827,00 грн. судового збору з кожного. Так як судовим рішенням було стягнуто судовий збір в перевищеному розмірі, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачів в дохід держави судового збору в сумі 3654,00 грн., стягнувши з них по 1827 грн. з кожного.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, які зроблені судом на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами, тому в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обгрунтоване, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2015 року в даній справі змінити в частині стягнення судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в дохід держави судовий збір в розмірі по 1827,00 (одній тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. з кожного.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді