Ухвала суду № 55315817, 27.01.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/3837/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач: Сушко О.О.

27 січня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Смілянця Е. С. Залімського І. Г. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Тарасенко А.М.,

позивача: ОСОБА_2

представника позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Богословського С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокуратури Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до прокуратури Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Вінницької області № 1404к від 05.10.2015 про звільнення молодшого радника юстиції - ОСОБА_2 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області; поновити молодшого радника юстиції - ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області; стягнути середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 05.10.2015 по день фактичного поновлення на роботі.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 01.12.2015 року вказаний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Вінницької області № 1404к від 05 жовтня 2015 року про звільнення молодшого радника юстиції ОСОБА_2 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області; поновлено молодшого радника юстиції ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області з 06 жовтня 2015 року; стягнуто з прокуратури Вінницької області на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 жовтня 2015 року по 01 грудня 2015 року в сумі 11904 (одинадцять тисяч девятсот чотири гривні) 40 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем - подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Позивач та його представник просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом прокуратури Вінницької області № 600к від 15.06.2015 року позивача призначено на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області.

Наказом Генерального прокурора України № 38ш від 15.07.2015 року у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області були ліквідовані окремі управління, відділи та посади, а загальну штатну чисельність ліквідованих одиниць - 134 з відповідним фондом заробітної плати зараховано до резерву Генеральної прокуратури України. Зокрема, згідно п. 1 цього Наказу, з поміж інших, було ліквідовано управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні.

Пунктом 2 цього ж Наказу у штатному розписі прокуратури Вінницької області скорочено 104,5 одиниці та зараховано їх до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Натомість, пунктом 3 Наказу № 38ш від 15.07.2015 року у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області утворено управління нагляду у кримінальному провадженні, в який увійшли відповідні відділи, в тому числі і відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації з штатним розписом 4 посади, а саме: 1 посада начальник відділу та 3 посади прокурори відділу.

На виконання вимог вищезазначеного наказу Генеральної прокуратури України 16.07.2015 року позивача було повідомлено про ліквідацію управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні в прокуратурі Вінницької області, в тому числі і посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації цього ж управління, яку він обіймає, та попереджено про звільнення із займаної ним посади у звязку із ліквідацією та скороченням у структурі та штатному розписі апарату прокуратури області.

Судом встановлено, що відповідно до інформації відділу роботи з кадрами прокуратури області, вакансії у новоствореному управлінні нагляду у кримінальному провадженні заповнювалися одразу, а призначення на відповідні посади відбувалися в період з 21.07.2015 року по 21.08.2015 року.

Разом із тим позивачу жодної посади як в управлінні нагляду у кримінальному провадженні так і в інших структурних підрозділах прокуратури Вінницької області з моменту його попередження про наступне звільнення запропоновано не було.

Наказом прокуратури Вінницької області №1404к від 05.10.2015 року, прийнятим на підставі наказу Генеральної прокуратури України № 38ш від 15.07.2015 року, молодшого радника юстиції позивача звільнено із займаної посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області в звязку із реорганізацією та скороченням у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Суд першої інстанції при ухваленні оскарженої постанови виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Згідно п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» однією з умов звільнення прокурора з посади є ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд із цим, не виключається звільнення прокурорів за правилами Кодексу законів про працю у випадках, коли підстави звільнення є загальними, передбаченими законодавством про працю. В такому разі роботодавцем мають бути дотримані і гарантії при звільненні, передбачені трудовим законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Вимогами ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Отже, власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомити працівника про наступне вивільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці та одночасно запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади в цій же установі, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Так, досліджуючи підстави звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України, які відображені у оскарженому наказі № 1404к від 05.10.2015 року, судом встановлено, що під зміною в організації виробництва і праці відповідач пов`язує реорганізацію та скорочення у структурі і штатному розписі прокуратури Вінницької області. Надаючи оцінку цим підставам суд звертає увагу на таке.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Твердження відповідача про те, що реорганізація прокуратури Вінницької області полягала у ліквідації відповідних структурних підрозділів, в тому числі і управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури області та утворення нових підрозділів, серед яких і управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області, призначення на посади у які здійснювалося у формі нового добору, суд не бере до уваги,оскільки вживані у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» - стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Як встановлено з матеріалів справи, прокуратура Вінницької області як юридична особа ні ліквідована ні реорганізована не була, відповідних відомостей Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не містить.

Зміна системи органів прокуратури у зв`язку з набранням чинності 15 липня 2015 року Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ «Про прокуратуру», а саме набуття обласними прокуратурами статусу регіональних, не передбачає відмову держави від виконання завдань та функцій такої особи, що є виключною підставою для констатації факту про ліквідацію юридичної особи публічного права, та про що неодноразово висловлювався Верховний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, постанова від 27.05.2014р.).

Разом з тим, ліквідація ж структурного підрозділу юридичної особи, у даному випадку - управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області, зі створенням іншого структурного підрозділу з аналогічними функціями управління нагляду у кримінальному провадженні, не є ліквідацією або реорганізацією прокуратури Вінницької області, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури.

Тобто, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.

Приписами ч. 3 ст. 36 КЗпП України встановлено, що в разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до Типового штатного розпису прокуратури Вінницької області станом на 01.01.2015 року за відділом приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні, у якому працював позивач, закріплено 4 посади: начальник відділу та три посади прокурора відділу, одну з який займав позивач.

Після ліквідації відповідного управління згідно п. 3 наказу Генерального прокурора України № 38ш від 15 липня 2015 року у структурі та штатному розписі прокуратури Вінницької області утворено нове управління нагляду у кримінальному провадженні, в який увійшли відповідні відділи в тому числі і відділ приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації з штатним розписом 4 посади, а саме: 1 посада начальник відділу та 3 посади прокурора відділу, формування яких мало здійснюватися за рахунок резерву Генеральної прокуратури України (тобто за рахунок осіб, які займали посади у ліквідованих управліннях та відділах).

В свою чергу, посада яку обіймав позивач прокурор відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації скороченою у штатному розписі прокуратури Вінницької області згідно п. 2 наказу Генерального прокурора України № 38ш від 15 липня 2015 року не була.

Відтак, жодних скорочень посад у відділі приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації після утворення нового управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області не відбулось. Більше того, розподіл функціональних обовязків між працівниками відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації новоутвореного управління нагляду у кримінальному провадженні, затверджений першим заступником прокурора області 06.10.2015 р., є аналогічним розподілу функціональних обовязків між працівниками відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації уже ліквідованого управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області від 15.06.2015 року, що свідчить про незмінність трудових функцій працівників ліквідованого та новоутвореного структурного підрозділу прокуратури області.

При цьому, при реалізації наказу Генерального прокурора України № 38ш від 15 липня 2015 року мало місце лише перейменування, а не реорганізація структурного підрозділу прокуратури Вінницької області, а саме відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні без жодного скорочення чисельності працівників цього відділу та без будь-яких змін трудових функцій відповідних працівників, що саме собою свідчить про відсутність реальних змін в організації виробництва та праці які б стосувалися позивача після утворення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що визначені відповідачем підстави для звільнення позивача із займаної посади за відсутності відповідних змін в організації виробництва та праці, виокремленні відповідачем із контексту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, правова норма якої у межах спірної ситуації не підлягає застосуванню до працівника, посада якого не була скорочена.

Крім того, при звільненні позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем повністю проігноровано положення ч. 2 цієї статті, та не виконано обов`язок передбачений ст. 49-2 КЗпП України запропонувати працівнику іншу роботу в прокуратурі Вінницької області, що є грубим порушенням вимог трудового законодавства та основоположних гарантій працівника на працю.

16.07.2015 року позивача було попереджено про звільнення із займаної ним посади у зв`язку із ліквідацією та скороченням у структурі та штатному розписі апарату прокуратури області.

За змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Однак, всупереч зазначеним положенням трудового законодавства, відповідачем взагалі не було запропоновано позивачу жодної із посад, передбачених у штатному розписі прокуратури Вінницької області.

Посилання відповідача на те, що на момент звільнення позивача (05.10.2015 року) вільних вакансій не було як в управлінні нагляду у кримінальному провадженні так і в інших структурних підрозділах прокуратури Вінницької області, суд не бере до уваги, оскільки відповідний обов`язок роботодавця виникає не в момент звільнення працівника, а з часу його офіційного попередження про наступне вивільнення.

Із довідки прокуратури Вінницької області №11-2622вн-15 від 30.11.2015 року вбачається, що вакансії у новоствореному управлінні нагляду у кримінальному провадженні заповнювались одразу після прийняття до виконання наказу Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №38ш. Перші призначення відбулись 21.07.2015 року, а останнім було призначено начальника управління нагляду у кримінальному провадженні 21.08.2015 року.

Таким чином, починаючи з 16.07.2015 року вільні посади як в новоствореному управлінні нагляду у кримінальному провадженні так і в інших управліннях та відділах прокуратури Вінницької області існували та поступово заповнювалися, проте будь-яких доказів як б підтверджували неможливість запропонувати позивачу вакантну посаду відповідачем надано суду не було як і не спростовано ту обставину, що останній не мав можливості перевести позивача за його згодою на одну із цих посад.

Поряд з цим, після звільнення позивача із займаної посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області згідно наказу № 1404к від 05.10.2015 року, наступним наказом відповідача № 1405к від 05.10.2015 року на посаду прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області призначено іншого працівника ОСОБА_5 Наведене свідчить про те, що навіть на момент звільнення позивача відповідна вакантна посада у новоствореному управлінні існувала та могла бути запропонована позивачу.

Отже, в період між попередженням позивача про звільнення із займаної ним посади - 16.07.2015 року до самого звільнення - 05.10.2015 року, в прокуратурі Вінницької області існували вакантні посади та проводився добір працівників для їх зайняття в тому числі і в відділі приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні, а відтак існувала можливість для працевлаштування позивача на нову посаду, яку роботодавець відповідач всупереч ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не реалізував, вимоги статті 42 КЗпП України щодо преважного права на залишення на роботі також не врахував, а тому таке звільнення позивача в жодному разі не можна вважати законним.

Відтак, відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівників, встановленого статтями 40, 49-2 КЗпП України, а відтак оскаржуваний наказ від 5 жовтня 2015 року №1404к є протиправним та підлягає скасуванню, так як звільнення позивача здійснено з порушенням законодавства про працю.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

Нормами абз. 3 п. 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Беручи до уваги те, що звільнення позивача відбулося 05 жовтня 2015 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за серпень і вересень 2015 року.

В силу п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

За змістом абз. 2 п. 8 Порядку після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи організації, встановленим з отриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

У відповідності до довідки прокуратури Вінницької області від 09.11.2015 року № 18-ф-793 доходи позивача за два останні місяці роботи (серпень та вересень 2015 року) становлять 12499,82 грн., отже середньоденний заробіток становить 297,61 грн.

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, позивачу підлягає виплата заробітна плата за період з 06 жовтня 2015 року по день винесення рішення судом про поновлення на роботі 01 грудня 2015 року, що загалом становить 40 робочих днів. Таким чином сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивача становить 11904 гривні 40 копійок (297,61 х 40).

Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи і дав їм належну правову оцінку.

Згідно зі ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність залишення в силі постанови суду першої інстанції, оскільки вона прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак, відсутні підстави для скасування такого рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу прокуратури Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 01 лютого 2016 року.

Головуючий Сушко О.О. Судді Смілянець Е. С. Залімський І. Г.