Ухвала суду № 55314992, 13.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" січня 2016 р. м. Київ К/800/56344/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державного підприємства «Закупнянський кар'єр»

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року

у справі № 822/3015/14

за позовом Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

до Державного підприємства «Закупнянський кар'єр»

про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в :

Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області (далі - ОДПІ) звернулась в суд з адміністративним позовом до Державного підприємства «Закупнянський кар'єр» (далі - ДП «Закупнянський кар'єр») про стягнення податкового боргу в розмірі 60 094,58 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено, стягнуто з ДП «Закупнянський кар'єр» податковий борг в розмірі 60 094, 58 грн. з розрахункових рахунків платника податків, відкритих у банківських установах, та за рахунок готівки, яка йому належить.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання осіб, які беруть участь у справі належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, справа розглядається відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю- доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача наявний податковий борг зі сплати штрафних санкцій за відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, на суму 60 094,58 грн.

Фактичним підтвердженням наявності вказаної суми боргу є податкове повідомлення-рішення від 08 січня 2014 року № 0000011500, довідка про стан заборгованості від 27 червня 2014 року № 1457/8/11.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зробили висновок про дотримання позивачем законодавчо встановленої процедури звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу та наявності підстав для стягнення суми податкового боргу у судовому порядку.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, зробленими з порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення в цій частині не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання;

За змістом пункту 56.16 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

З аналізу наведених норм слідує, що необхідною умовою стягнення суми грошового зобов'язання є узгодження такої суми у встановленому законодавством порядку.

Встановлення вказаної обставини входить до предмету доказування для цілей вирішення вказаного спору відповідно до положень статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із наведеною статтею предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не перевірили наявності обставин, що входять до предмету доказування.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій посилався на оскарження у судовому порядку податкового повідомлення-рішення від 08 січня 2014 року № 0000011500, яке стало підставою для звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу, однак суди на підставі належних та допустимих доказів не перевірили які судові рішення винесені за результатами розгляду адміністративної справи про скасування податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, судам першої та апеляційної інстанцій необхідно було встановити факт правомірності формування заявленої до стягнення суми податкового боргу.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Закупнянський кар'єр» задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України і оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак