Ухвала суду № 55314674, 21.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2016 р. м. Київ К/800/23694/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року

у справі № 826/1951/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісмас-Сервіс» (далі - ТОВ «Вісмас-Сервіс»; позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0003362250 від 28 вересня 2012 року. Зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в розмірі 2 294,00 грн. на користь ТОВ «Вісмас-Сервіс» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вісмас-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК «Град» за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт № 290/22-50/30300047 від 18 вересня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003362250 від 28 вересня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 434 051,00 грн. (398 447,00 грн. - основний платіж, 35 604,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення товариством пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у ТОВ «ТВК «Град» товарно-матеріальних цінностей (витратних матеріалів до оргтехніки) за нікчемним правочином.

На обґрунтування своєї позиції відповідач подав лист Управління Служби безпеки України у м. Києві № 51/22/1672 від 03 серпня 2012 року, в якому зазначено про здійснення контрагентом позивача діяльності поза межами правового поля, зокрема, вказано, що ТОВ «ТВК «Град» не знаходиться за фактичною та юридичною адресами, а також контролюючий орган посилався на пояснення директора названого суб'єкта господарювання - ОСОБА_1 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного ним товариства, в тому числі до підписання первинної документації.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; контрагент ТОВ «Вісмас-Сервіс» на час здійснення відповідних операцій перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав статус платника податку на додану вартість; придбані в ТОВ «ТВК «Град» товарно-матеріальні цінності використано позивачем у власній господарській діяльності.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок судів передчасним, зважаючи на таке.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

При цьому, якщо під час розгляду справи встановлено, що відповідні товарно-матеріальні цінності справді придбавались платником податку, але не в тієї особи, що зазначена в первинних документах, то такі документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит з податку на додану вартість.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

На обґрунтування того, що документи, надані позивачем на підтвердження правомірності формування ним даних податкового обліку за оспорюваними операціями, не є достатніми та достовірними, відповідач посилався, зокрема, на пояснення посадової особи контрагента, яка заперечувала свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.

В свою чергу, суди, задовольняючи заявлений позов, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи не перевірили дані щодо участі ОСОБА_1 у діяльності ТОВ «ТВК «Град», що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не з'ясовано, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між товариством та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, не допитано посадову особу контрагента, задіяну в такому процесі, як свідка з метою з'ясування достовірності його пояснень, наданих у рамках кримінального провадження.

Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість ТОВ «ТВК «Град» виконати спірні поставки товарно-матеріальних цінностей з урахуванням його фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ним витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

Суди при цьому не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційної особи контрагента не було постановлено вироку, не може спростовувати достовірність його пояснень стосовно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій. Ці обставини входять до предмета доказування в даній справі та мають істотне значення для вирішення питання щодо права позивача на податковий кредит за розглядуваними поставками.

З огляду на те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Олендер І.Я.