Ухвала суду № 55314626, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" січня 2016 р. м. Київ К/800/47895/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у справі № 815/6912/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" (далі - ТОВ "ВІРТУ ПЛЮС") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів у Одеській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року №0004062201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу про проведення перевірки від 24 вересня 2014 року № 645-п та відповідно до підпункту78.1.1, пункту 78.1, статті 78 Податкового кодексу України, податковим органом проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ "ВІРТУ ПЛЮС", з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Лонгкон", ТОВ БК "Гранд Білдінг", ТОВ "Рейвік ЛТД", ТОВ "Рамбутан", ТОВ "Проф Інком Груп".

07 жовтня 2014 року відповідачем складений Акт № 2986/15-51-22-01/37420022 "Про результати документальної невиїзної позапланова перевірки ТОВ "ВІРТУ ПЛЮС", з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Лонгкон", за період з за період з 01 квітня 2014 року по 30 червня 2014 року, ТОВ БК "Гранд Білдінг" за період з 01 квітня 2014 року по 30 червня 2014 року, ТОВ "Рейвік ЛТД" за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року, ТОВ "Рамбутан" за період з 01 квітня 2014 року по 31 травня 2014 року, ТОВ "Проф Інком Груп" за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року". Встановлено порушення пункту 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого сума податку на додану вартість занижена всього на 698 881,00 грн., в т.ч. квітень 2014 року на 260 175,00 грн., у травні 2014 року на 327 748,00 грн., у червні 2014 року на 110 958,00 грн.

За висновками акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 жовтня 2014 року №0004062201, яким ТОВ "ВІРТУ ПЛЮС" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на 873 601,00 грн. (у т.ч.: за квітень 2014 року на суму 260 175,00 грн., за травень 2014 року на суму 327 748,00 грн., за червень 2014 року на суму 110 958,00) а саме, на 698 881,00 грн. за основним платежем, та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 174 720,00 грн.

Вирішуючи спір по суті та приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять копії первинних документів по спірним господарським операціям, які містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій, що в свою чергу дозволяє встановити факт реальності здійснення господарських операцій, а тому, податковим органом безпідставно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів і обґрунтувань, а виявлені неточності підтверджують висновки контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступних мотивів.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Лонгкон", ТОВ БК "Гранд Білдінг", ТОВ "Рамбутан", укладено ряд договорів-доручення (контрагент - "Повірений", позивач - "Довіритель"), згідно умов яких Повірений зобов'язаний від імені та за рахунок Довірителя здійснювати комплекс робіт та послуг з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, як на території України та і у міжнародному співтоваристві, а Довіритель зобов'язаний оплачувати надані послуги. Перевезення вантажів здійснюється Повіреним на підставі Заявок Довірителя (по факсимільному, телефонному чи електронному зв'язку). Вантажем по вказаному договору являється: мінеральна вода, соки, соковмісні напої, алкогольні напої, слабоалкогольні напої. Допускається транспортне експедирування та перевезення інших продуктів харчування, товарів побутового та промислового призначення, механізмів та запасних частин до них.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивачем надано податкові накладні, акти прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, товарно-транспортні накладні.

Крім того судами встановлено, що на час здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача мали статус платника ПДВ.

Отже, фактичне здійснення вищезазначених господарських операцій підтверджується належними первинними документами, на підставі яких позивач формував податковий кредит.

Також слід зазначити, що недоліки виявлені в товарно-транспортних накладних, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність, недопустимість як доказів.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що посилання контролюючого органу на висновки актів перевірок, складених відносно контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який дійшов правильного висновку про те, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними, належним чином оформленими, первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУ ПЛЮС" задовольнити, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року у справі № 815/6912/14 - скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак

Н.Г. Пилипчук