Ухвала суду № 55314557, 20.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2016 року м. Київ К/800/35490/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Загороднього А.Ф., Ланченко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Биструшкіна В.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у справі № 815/946/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ" до Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ" (далі - ТОВ "ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року №00008222203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 15 серпня 2014 року по 21 серпня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ", щодо підтвердження взаємовідносин із ТОВ "ПРАУС" за період квітень 2014 року, за результатами якої складено акт від 29 серпня 2014 року №4755/15-53-22-30 від 29 серпня 2014 року (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 3 179 897,71 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року №00008222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 974 873,00 грн., в тому числі 3 179 898,00 грн. за основним платежем та 794 975,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу на праві оренди належить 15 автозаправних станцій, розташованих у межах Одеської області, що підтверджується відповідними договорами оренди.

01 червня 2011 року між ТОВ "ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ" (Поклажодавець) та ПАТ "ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ" (Зберігач) укладено Договір зберігання №2404, відповідно до умов якого Зберігач зобов'язується приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності (товар), які передаються Поклажодавцем, і повернути їх в схоронності за першою вимогою.

У квітні 2014 року, між позивачем (Покупець) та ТОВ "ПРАУС" (Постачальник) укладено ряд договорів поставки, відповідно до умов яких, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар, згідно умов Договору. Номенклатура, кількість, ціна Товару та строк поставки визначаються Сторонами у Додаткових угодах до Договору, які є невід'ємною частиною договору. Постачальник зобов'язується передати Покупцю нафтопродукти згідно розділу 1 цього Договору за умови оформлення відповідних актів прийому-передачі або інших документів, які є невід'ємною частиною Договору. Відповідно до умов договорів поставка товару здійснюється на основі заявки Покупця та підписаної сторонами Додаткової угоди до Договору. Товар поставляється партіями протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеній у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах EXW-резервуари нафтобаз ПАТ "ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "ДНІПРОНАФТОПРОДУКТ" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010).

На підтвердження реальності спірних господарських операцій із вищезазначеним контрагентом, позивачем надано копії наступних первинних бухгалтерських документів: відповідних господарських договорів, податкових накладних, платіжних банківських доручень, актів прийому-передачі товару.

Крім того, судами встановлено, що 01 червня 2013 року позивачем укладено договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом з ТОВ "ЕНЕРГО СЕРВІС" та ТОВ "Торговий дім "КРЕМЕНЧУКНАФТОПРОДУКТСЕРВІС".

Так, факт перевезення нафтопродуктів з нафтосховищ до АЗС, які перебувають в оренді у підприємства позивача, у квітні 2014 року, підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) Форми №1-ТТН.

Водночас, судами встановлено, що первинні документи по вищенаведеним господарським операціям містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо їх змісту, мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реального здійснення господарських операцій.

Разом з тим, посилання контролюючого органу на висновки акта про неможливість проведення зустрічної звірки, складеного відносно контрагента позивача ТОВ "ПРАУС", правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг і не можуть вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку що спірні господарські операції позивача з контрагентом у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з господарською діяльністю позивача, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі Головного управління Міндоходів у Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у справі № 815/946/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

А.Ф. Загородній

Л.В. Ланченко