Постанова № 55314292, 26.01.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2923/15

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А.М.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

26 січня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" (далі - позивач) до Відділу Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області, за участю третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_2 про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2010 винесеної Відділом Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області в частині накладення арешту на нерухоме майно - домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Відділ Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна - предмет іпотеки, а саме: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває в іпотеці Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", на підставі іпотечного договору від 06.03.2008.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08.11.2015 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 06.03.2008 ОСОБА_3 уклала з АКІБ "УкрСиббанк" кредитний договір №11310767000. За умовами договору кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цивільного характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.

В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором укладений іпотечний договір від 06.03.2008. За умовами договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором кредиту №11310767000 від 06.03.2008 наступне нерухоме майно: домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Обтяження згідно вищевказаного іпотечного договору відступлено ТОВ "Кей-Колект" та зареєстровано у Державному реєстрі іпотек.

12 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" відступило товариству з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" відповідно до договору факторингу №1 свої права вимоги за зобов'язаннями відповідача по кредитному договору.

Разом з цим 09.07.2015 позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно третьої особи, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 06.03.2008 накладено арешт, а саме: - арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2010 винесеної ВДВС Віньковецького РУЮ.

15 вересня 2015 року Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою витребував в Відділу Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області належним чином завірену копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.03.2010 на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, належного ОСОБА_2.

При цьому 28.09.2015 листом №03-24/3724 Відділ Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області повідомив, що відповідно до п.9.9 наказу Міністерства юстиції України №2274/5 від 25.12.2008 "Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби" строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, а тому усі виконавчі провадження, що перебували на виконанні та завершені до 2012 року - знищено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на вжиття судом всіх заходів щодо витребування у відповідача постанови від 11.03.2010 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка є предметом спору, така постанова відсутня в матеріалах справи, що позбавляє суд можливості встановити обставини винесення оскаржуваної постанови. Позивачем не надано достатніх та обґрунтованих доказів, а судом не встановлено підстав для скасування постанови від 11.03.2010 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Колегія судів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження"від 21.04.1999 № 66-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 5 Закону № 606-XIV визначає, що державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому повноваження у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до положень ст. 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (ст. 57 Закону № 606-XIV).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

За приписами ч. 8 ст. 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 № 898-IV (далі - Закон № 898-IV).

Згідно ч. 6, 7 ст. 3 Закону № 898-IV у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Аналогічні положення містяться у ст. 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, має право, у разі не виконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Як вбачається із роз'яснень Верховного Суду України, викладених у його листі від 01.02.2015 "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна" чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Разом із тим ст. 60 Закону № 606-XIV обумовлено випадки, підстави й порядок зняття арешту з майна, у тому числі відповідно до ч. 5 цієї норми у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження (конкретні випадки визначені в частинах 1 - 4 указаної статті) арешт із майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ст. 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Згідно із ч. 4 заставодержатель має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями. При цьому встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: 1) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (ч. 3 ст. 54 цього самого Закону). Указані норми безпосередньо стосуються арешту як складової виконання рішення суду про задоволення вимог стягувачів, які не є іпотекодержателями.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також виходячи із суті іпотеки, визначення якої міститься в Законі № 898-IV , відповідно до ст. 1 якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, установленому цим Законом, позов про зняття арешту, накладеного державним виконавцем, підлягає задоволенню, крім випадків, визначених ч. 3 ст. 54 Закону № 606-XIV.

Водночас накладення арешту має своїм наслідком заборону відчуження арештованого майна, ним порушується право іпотекодержателя в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. За змістом ч.ч. 6 та 7 ст. 3 Закону № 898-IV у разі, якщо належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше накладення арешту для забезпечення реального виконання рішення суду щодо задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд повинен приймати рішення про звільнення з-під арешту іпотечного майна. При цьому не має підстав відмовляти у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв'язку з відсутністю факту реального порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання боржником на момент пред'явлення відповідної вимоги. Факт порушення основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя й не пов'язується з його існуванням, а отже, і порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір основного зобов'язання за кредитними договорами, що забезпечена іпотекою вищезазначеного домоволодіння, становить 78000,00 грн., а вартість предмету іпотеки відповідно до витягу з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно становить 71138 грн., тобто заборгованість перевищує ринкову вартість предмету іпотеки.

Окрім того, згідно Витягу з Державного реєстру іпотек обтяження предмету іпотеки зареєстровано 06.03.2008 в той час як постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження було винесено Відділом Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області 11.03.2010, тобто вже після реєстрації обтяження вказаних об'єктів іпотекою.

Разом з тим посилання суду першої інстанції щодо неможливості встановлення обставин винесення постанови від 11.03.2010 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а відтак відсутності підстав для скасування вказаної постанови спростовується наявною в матеріалах справи копією витягу з відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а. с. 40).

Крім того відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, заперечуючи проти адміністративного позову, не довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення (вчинених дій).

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про зняття арешту із зазначеного іпотечного нерухомого майна є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 09.07.2015 по справі № К/800/54238/14 та від 22.09.2015 по справі №К/800/20374/15.

При цьому, щодо позовних вимог про зобов'язання Відділу Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області зняти арешт, накладений постановою від 11.03.2010. із зазначеного іпотечного нерухоме майна, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 Закону № 606-XIV у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна, арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Таким чином, вказані позовні вимоги є передчасними та стосуються саме способу виконання рішення суду про зняття арешту з майна, а тому задоволенню не підлягають.

Таким чином належним способом захисту порушеного права в спірних правовідносинах буде скасування рішення відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової, про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 березня 2010 року, винесеної Відділом Державної виконавчої служби Віньковецького районного управління юстиції у Хмельницькій області в частині накладення арешту на нерухоме майно домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Мельник-Томенко Ж. М. Сторчак В. Ю.