Ухвала суду № 55313127, 19.01.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 760/10882/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Усатова І.А. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 січня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 20.10.2015 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Київського міського військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України та Київського міського військового комісаріату щодо відмови призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу по інвалідності II групи, що настала внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму (243 600, 00 грн.), встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.10.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою Міністерство оборони України звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 05.09.1977 по 18.01.1994 проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, а на підставі наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 № 01155 був звільнений з військової служби.

З 18.01.1994 позивач був виключений із списків особового складу начальником ГКЕУ Міністерства оборони РФ на підставі наказу від 25.01.1994 № 28.

На час розгляду справи позивач є підполковником у запасі і з 17.03.1994 прийнятий на облік Старокиївським районним військовим комісаріатом м. Києва, а з 20.03.2003 прийнятий на облік Святошинським районним військовим комісаріатом м. Києва у якому перебуває, і на час розгляду справи (а.с. 9).

Згідно довідки Київського міського військового комісаріату (а.с. 13), відповідно до особової справи ФА 110387 позивач проходив військову службу в Збройних Силах з 05.09.1977 по 18.01.1994.

Звільнений з військової служби (за власним бажанням) наказом заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 № 01155, виключений із списків особового складу з 18.01.1994 начальником ГКЕУ Міністерства оборони РФ від 25.01.1994 № 28.

В тому числі, позивач проходив дійсну військову службу у складі Радянських військ направлених для здійснення допомоги у Демократичній республіці Афганістан з 13.02.1980 по 15.04.1981. Військова служба у період бойових дій зараховується на пільгових умовах з розрахунку один місяць за три місяці (в потрійному розмірі складає 2 роки 4 міс. 04 дня).

У період з 16.08.1988 по 05.06.1989 ОСОБА_2 проходив військову службу у віддаленій місцевості (Мурманська область), що зараховується у пільговому обчислені один місяць служби за півтора місяця та складає 9 міс. 19 днів).

З 01.09.1971 по 18.06.1976 ОСОБА_2 навчався у Київському інженерно-будівельному інституті, що зараховується у вислугу років на пенсію (до 5 років) з розрахунку один рік за шість місяців та складає 2 роки 04 міс.

Вислуга років на 18.01.1994 складає: календарна - 16 років 03 місяця; у пільговому обчисленні - 19 років; час навчання у цивільному навчальному закладі, зараховується у вислугу років на пенсію - 2 роки 04 місяці; вислуга років на пенсію - 21 рік 04 місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0095803 від 21.10.2014 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби з 15.10.2014 року (а.с. 12).

Із довідки Київського міського військового комісаріату від 18.09.2014 № 221 вбачається, що у період з 13.02.1980 по 15.04.1981 ОСОБА_2 проходив службу в Республіці Афганістан, де в той час проводились бойові дії та приймав участь у бойових діях (а.с. 13).

Позивач звернувся з заявою № Д-791 від 24.10.2014 до Київського міського військового комісаріату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі Постанови КМ України від 25.12.2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Погоджуючись із правом позивача на виплату одноразової грошової допомоги, Київський міський військовий комісаріат надіслав заяву ОСОБА_2 та додані ним документи для прийняття рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.14).

Однак, листом № 248/3/6/1924 від 10.11.2014 Міністерство Оборони України відмовило ОСОБА_2 у виплаті одноразової допомоги з тих підстав, що останній проходив військову службу у Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладалося міждержавних Угод щодо виплати одноразової грошової допомоги (а.с.15).

В свою чергу, Київський міський військовий комісаріат листом від 16.12.2014 № 9024 повідомив позивача про те, що він не має права на отримання одноразової грошової допомоги, формулюючи тим, що виплата одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» здійснюється військовослужбовцям Збройних Сил України, а також особам, на яких поширюється дія цього Закону. ОСОБА_2 проходив службу в Збройних Силах Російської Федерації, з якою не укладалось міждержавних Угод про здійснення виплат одноразової грошової допомоги (а.с. 15).

Позивач вважаючи таку відмову протиправною, оскільки виплата зазначеної допомоги гарантована йому Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмовляючи у призначенні виплати одноразової грошової допомоги позивачу, Міністерство оборони України та Київський міський військовий комісаріат діяли всупереч вимогам Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки моментом виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії - 15.10.2014, і станом на 15.10.2014 діяв Порядок № 975 а тому позов підлягає задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідно до наказу заступника Міністра оборони Російської Федерації від 27.12.1993 № 01155 позивач був звільнений з військової служби із Збройних Сил Російської Федерації, а наказом начальника ГКЕУ Міністерства оборони Російської Федерації від 25.01.1994 № 28 його виключено із списків особового складу, а тому військовослужбовцем Збройних Сил України або іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ніколи не був, а тому на нього не може поширюватись дія Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей». Зазначив, що Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст). Однак, позивачем не надано доказів, що на момент встановлення інвалідності він проходить службу в резерві, а тому до будь-якої визначеної Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 категорії не відноситься, в зв'язку з чим положення даного закону на нього не розповсюджується.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти

Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Як свідчать матеріали справи, рішенням центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено, що множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох ніг (контузія головного мозку у 1981 року) пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с. 11).

Київською медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності довічно з 15.10.2014, яка настала внаслідок поранення, контузії головного мозку і захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується відповідною довідкою серії АВ № 0095803 від 15.10.2014 (а.с. 11-12).

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, а саме:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;

4) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

9) отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМ України від 25 12 2013 № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Як зазначено вище, позивачу 2 група інвалідності встановлена 15.10.2014.

Колегія суддів зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 у справі № К/800/1679/14 та постанові Верховного суду України в від 10.03.2015 № 21-563а14.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки інвалідність позивачу була встановлена 15.10.2014, Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинно було керуватися п. 6 Порядку, затвердженого 25.12.2013 № 975, та повинно було призначити та виплатити її у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Отже, непризначення та невиплата позивачу спірної допомоги здійснено відповідачами всупереч вказаним вище вимогам чинного законодавства України, а тому такі дії є неправомірними.

Також, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям суду першої інстанції доводів відповідача щодо застосування до вказаних правовідносин положень п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вказана норма стосується лише тих осіб, яким така виплата вже проведена і у зв'язку з встановленням вищої групи чи іншої причини інвалідності або більшого відсотку втрати непрацездатності у них виникає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що до спірних правовідносин не можеть бути застосовані положення п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку, оскільки на час встановлення інвалідності (15.10.2014 року - день встановлення інвалідності) позивач звільнений з військової служби.

Так, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців,осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992» від 07.06.2001 № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.

Відповідно до статті 1 даного Протоколу, на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

З матеріалів справи вбачається, що представник Міністерства оборони України у своїх письмових запереченнях наголошує на тому, що Російською Федерацією не було укладено міждержавних угод щодо здійснення виплат одноразової грошової допомоги.

Однак, з такими доводами представника Міністерства оборони України колегія суддів не погоджується, з огляду на те, що наведеними вище міждержавними Угодами не встановлено порядок отримання одноразової грошової допомоги, однак, зазначеними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї держави Співдружності, на якій він проживає.

В свою чергу, право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в Порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Позивач є громадянином України та проживає на території України з 1993, а тому має право, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку з інвалідністю, внаслідок поранення, контузії головного мозку та захворювань, які пов'язані із виконанням військового обов'язку у країнах, де велись бойові дії.

Як вбачається з матеріалів справи поранення, контузія та захворювання ОСОБА_2 пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби в Республіці Афганістан у період з 13.02.1980 по 15.04.1981, а не під час проходження військової служби у Російській Федерації.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то ОСОБА_2 має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 20.10.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 25.01.2016.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.