Ухвала суду № 55313019, 16.12.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

16 грудня 2015 рокусправа № 804/6532/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкові В.В.

представника відповідача: Донцова Є.Е.

представників позивача: Коваль І.О., Ніколенко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі №804/6532/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттоліс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аттоліс» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 26.11.2014 року № 0004602201 та №0004612201. В обґрунтування позову зазначалось про незгоду з висновками, викладеними в акті перевірки, щодо порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту за угодами, укладеними з ТОВ «Універсал-Бізнесцентр», ТОВ «Авесбуд».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, відмовивши у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. На думку апелянта, судо першої інстанції залищена без уваги рта обставина, що порушення податкового законодавства ТОВ «Універсал-Бізнесцентр», ТОВ «Авесбуд» не дають можливості позивачу включити до податкового кредиту, суми ПДВ по операціях з вищезазначеними контрагентами, зогляду на те, що у контрагентів - постачальників відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість, та фінансово - господарська діяльність зазначених підприємств була спрямована на надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарювання у т.ч. і позивачу.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначив, що всі надані ним первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ним та його контрагентами. Крім того, вважає оскаржувану постанову законною та такою, що винесена з дотриманням вимог чинного законодавства України, тому підстав для її скасування не вбачає, у зв'язку з чим просить залишити без змін оскаржувану постанову та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 21.10.2014 по 10.11.2014 року посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттоліс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 року та валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 року, результати якої оформлено актом №3101/2201/34497978 від 13 листопада 2014 року.(т.1, а.с. 53-87) Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.187.1 ст.187 , п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 ПК України, що призвело заниження податку на додану вартість у сумі 945675 грн. у т.ч. по періодах: травень 2013 року - 73923 грн.; червень 2013 року - 39487 грн.; липень 2013 року - 40850 грн.; серпень 2013 року - 147940 грн.; вересень 2013 року - 109600 грн.; жовтень 2013 року - 87880 грн.; листопад 2013 року - 209995 грн.; грудень 2013 року - 236000 грн.;

- п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.135.1, п.135.2, п.135.3, п.135.4, 135.5, ст.135, пп.138.1.1 138.1ст.138, п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, занижено податок на прибуток на суму 898392 грн., у тому числі по періодам: 2013 рік - 898392 грн.;

- п. 51.1 ст. 51 ПК України, платником не відображено в податковому розрахунку за формою - 1-ДФ у II кварталі 2013 року виплату фізичній особі - підприємцю за придбані товари (надані послуги);

- п.1 ч. 1 ст. 4; п.1. ч. 1 ст. 7 та ч.2, ч.3 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в редакції Закону України від 04.07.2013 року №406-УІІ та п.п.1 п.3.1 р.; п.3.5 розд. III Інструкції 55 Міндоходів України "Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого платником самостійно проведено коригування (збільшення) у січні 2013 року ФОП на суму: 13188 грн. 39 коп. та відповідно єдиного внеску за ставкою 3,6% на суму: 474 грн. 83 коп.;

- п. 2.8 та п. 3.5 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 (із змінами та доповненнями) - встановлено перевищення ліміту залишку готівки в касі товариства 22.11.2013 року на загальну суму 1976 грн. 08 коп.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, 18.11.2014 року позивачем надано заперечення на акт перевірки № 3101/2201/34497978 від 13.11.2014 року, листом від 26.11.2014 року № 20396/10/04-65-22-01-19 відповідач повідомив, що висновки викладені у вищевказаному акті перевірки відповідають чинному законодавству, а тому залишаються без змін. (т.1, а.с.122-127,128-131)

26 листопада 2014 року на підставі акту перевірки №3101/2201/34497978 від 13 листопада 2014 року податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0004602201 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1122990 грн. 00 коп. (898392 грн. - основний платіж, 224598 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0004612201 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 1418512 грн. 50 коп. (945675 грн. - основний платіж, 472837 грн. 50 коп. - штрафні санкції). (т.1, а.с. 107,108)

Позивачем вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області (вих. 99 від 10.12.2014 року) та Державної фіскальної служба України (вих.19 від 17.02.2015р.). Скарги позивача за результатами їх розгляду були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін. (т.1, а.с.133-158)

Скориставшись правом, наданим п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України, ТОВ «Аттоліс» звернулось до суду з цим позовом про скасування даних податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та правомірності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

За визначенням пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу (п.135.1 ст.135 ПК України).

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.135.2 ст.135 ПК України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2. статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього ж Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.1 ст.201 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п.201.2 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу витрат, які враховуються при визначенні обєкта оподаткування податком на прибуток, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Пунктами 5.1, 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а тому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Перевіряючи обґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить із необхідності безпосередньої оцінки відносин між контрагентами при дослідженні факту здійснення господарської операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач протягом періоду, що перевірявся, мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Авесбуд» та ТОВ «Універсал Бізнесцентр» з приводу купівлі-продажу товару (робіт, послуг).

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься копія договору поставки від 01.11.2013 р. №117 укладеного між позивачем (Замовник) та ТОВ «Авесбуд» (Виконавець), відповідно до якого ТОВ «Авесбуд» зобов`язувався поставити та передати продукцію (гофрований картон) у власність ТОВ «Аттоліс», а останній зобов`язувався прийняти товар та оплатити товар на умовах договору.(т.1, а.с.160-161)

Таким чином, позивач у період листопад - грудень 2013 року придбало у ТOB «Авесбуд» гофрований картон марок Т-21/Е-Б і Т-23/С на загальну суму 526 722,24 грн. (в тому числі ПДВ - 87 787,00 грн.) на підставі наступних видаткових накладних: №1190 від 24.12.2013 року на суму 283 536,00 грн., №1860 від 01.11.2013 року на суму 52800,00 грн., №1861 від 04.11.2013 року на суму 52 800,00 грн., №1862 від 06.11.2013 року на суму 52 800,00 грн., №1863 від 07.11.2013 року на суму 52800,00 грн., №1864 від 08.11.2013 року на суму 31 986,24 грн. (т.1, а.с. 162,174,176,179)

На виконання умов договору №117 було оформлено також податкові накладні №1861 від 04.11.2013 року на суму 52800,00 грн., №1862 від 06.11.2013 року на суму 52800,00 грн., №1863 від 07.11.2013 року на суму 52 800,00 грн., №1864 від 08.11.2013 року на суму 31 986,24 грн., №1860 від 01.11.2013 року на суму 52800,00 грн., №1190 від 24.12.2013 року на суму 283 536,00 грн. (т.1, а.с. 168-173)

Судом встановлено, що ТОВ «Аттоліс» на підставі рахунку - фактури №РФ - 0000217 від 01.11.2013 року на суму 243 186,24 грн., виставленого за 46 058 м2 гофрокартону Т-21/Е-Б та рахунку - фактури №РФ - 000300 від 23.12.2013 року на суму 283 536,00 грн. за 20000 м2 гофрокартону Т-21/Е-Б і 33 700 м2 гофрокартону Т-23/С здійснило оплату поставленого товару в повному обсязі, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень. (т.1, а.с. 165,167)

Відповідно до умов договору №117 транспортування товару із складу ТОВ «Авесбуд» розташованому за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 156А, здійснювалось ТОВ «Аттоліс», орендованим автомобілем, що підтверджується товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.163, 175, 177, 180).

В подальшому, отриманий від ТОВ «Авесбуд» гофрокартон оприбуткований позивачем на «склад надходження» (розташований за адресою: м.Дніпропетровськ, вул..Набережна Заводська, 7), який був орендований позивачем на підставі договору оренди від 12.07.2012 року №41, і відображений в субрахунку 201 «Сировина і матеріали» рахунку 20 «Виробничі запаси».

Колегією суддів встановлено, матеріалами справи підтверджено, що придбана у ТОВ «Авесбуд» сировина, яка в подальшому використовувалась для виготовлення продукції, а дана продукція позивачем була реалізована іншим суб'єктам господарювання (ВАТ «Завод «ФІОЛЕНТ», МПП «ОРТ», Марцек-Друкарський Двір ТОВ, ТОВ «Експопринт», ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»), що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами поставки та первинними документами. (т. 4, а.с.54-56, 66,67-78,80-85)

Проте, в орендованому позивачем приміщенні за адресою вул. Набережна Заводська 7, де знаходився в 2013 році склад надходження і склад виробництва ТОВ «Аттоліс» велика частина площ була зайнята під виробниче обладнання та верстати, тому вільного місця для розміщення робочих місць і самих робітників для комплектації конвертів не було.

Таким чином, саме з метою виконання послуг щодо комплектації та формування необнідних комплектів ТОВ «Аттоліс» (Замовник) у зв'язку з недостатністю власних ресурсів уклав з ТОВ «Універсал Бізнесцентр» (Виконавець) (код ЄДРПОУ 38599459) договір на виконання робіт № 737 від 27.04.2013 року. За умовами, якого Виконавець зобов'язується виконати послуги, а Замовник прийняти та оплатити їх. (т.1, а.с.182 - 185).

Загальна вартість отриманих позивачем за вищезазначеним договором послуг становить 5 147 328,00 грн. (в тому числі ПДВ - 857 888,00 грн.)

Фактичне здійснення господарських операцій за договором на виконання робіт №737 від 27.04.2013 року підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: податковими накладними (т.1 а.с. 186 - 247, т.2 а.с. 1- 43), актами приймання - передачі давальницької сировини, товарно - транспортними накладними (т.2 а.с. 43, 48, 51, 54, 57, 60, 63, 66, 69, 72, 78, 81, 84, 87, 90, 93, 96, 99, 102, 105, 107, 111, 114, 117,120, 123, 126, 129, 131, 134, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 173, 176, 179, 182, 185, 188, 191, 194, 197, 200, 203, 206, 208, 210, 213, 216, 219, 222, 224, 227, 229, 232, 235, 238, 241, 243, 247, 249, т.3, а.с 18, 21, 24, 27, ЗО, 33, 35, 38, 41, 44, 46, 47, 50, 53, 56, 59, 62, 65, 68, 71, 74, 77, 80, 83, 86, 89, 92, 95, 98, 101, 104, 107, 110, 113, 116, 119, 122, 125, 128, 131, 134, 137, 140, 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 173, 176, 179, 182, 185, 188, 191, 193, 196, 199, 202, 205, 208, 211, 214), актами здачі - приймання робіт (надання послуг) (т.2 а.с. 56, 59, 68, 74, 77, 80, 83, 86, 92, 95, 104, 110, 113, 119, 125, 130, 133, 139, 142, 148, 154, 157, 160, 166, 169, 175, 181, 184, 193, 196, 199, 202, 205, 209, 212, 215, 218, 221, 226, 231, 234, 240, 245, 246, т.З а.с. 1, 2, 4, 6, 7, 10, 12 - 16, 19, 26, 29, 32, 37, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79, 85, 91, 94, 97, 100, 103, 109, 115, 121, 124, 127, 130, 136, 139, 145, 151, 154, 157, 160, 163, 169, 172, 175, 181, 184, 187, 190, 192, 195, 198, 201, 207, 210, 213), рахунками - фактурами (т.З а.с 216-218, 220, 221, 223, 225, 226, 228, 232, 234-237, 242, 244, 245, 248, т.4 а.с 4, 6, 10, 13, 23, 29, 31, 33, 35- 37).

Оплата товару за договорами №117 від 01.11.2013 року та №737 від 27.04.2013 року підтверджується копіями платіжних доручень, приєднаних до матеріалів справи (т.З а.с. 60, 217, 219, 222, 224, 227, 229, 231, 233, 238-241, 243, 246, т.4 а.с. 1-3, 5, 7-9, 11, 12, 14-22, 24-28, 30, 32, 34, 38).

Таким чином, використання позивачем придбаного товару у ТОВ «Авесбуд» та отриманих у ТОВ «Універсал Бізнесцентр» послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача, підтверджена наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що акт перевірки не містить зауважень щодо змісту наданих позивачем податкових накладних на предмет їх відповідності вимогам закону.

Виходячи з викладених обставин справи та вказаних правових норм, доводи позивача щодо належного формування показників податкової звітності підтверджується належними та допустимими доказами.

Стосовно посилань відповідача, викладених в акті перевірки та апеляційній скарзі, на висновки, викладені у актах перевірок:

- № 1157/04-66-15-00/38599459 від 22.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Універсал - Бізнесцентр" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань", складений ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська;

- № 1894/15-53-22-3 від 03.04.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Авесбуд", щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами, їх реальності та повноти відображення в обліку", складений ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

Колегія суддів зазначає, що вказані послання не можуть бути прийняті судом у якості належного доказу порушення позивачем порядку формування податкової звітності у перевіряємий період, оскільки законодавством України не передбачено доказування вказаних обставин у таких спосіб.

Стосовно посилань податкового органу на нікчемність укладених між позивачем та контрагентами правочинів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України закріплений принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Податковим органом не було наведено жодних посилань на норми законодавства України, які відносять правочини між позивачем та контрагентами до категорії нікчемних.

Крім того, в матеріалах справи відсутні копії судових рішень або вироків суду, з яких би вбачалась недійсність укладених правочинів або здійснення сторонами даних господарських відносин діяльності, що не спрямована на настання реальних правових наслідків.

За таких обставин, колегія суддів вважає наявні в акті перевірки та апеляційній скарзі посилання на нікчемність укладених позивачем правочинів суб'єктивною думкою, яка ґрунтується на припущеннях, посадових осіб, що проводили перевірку платника податків та підписали акт перевірки.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, у випадку, якщо податковий орган вбачає в укладеному правочині ознаки нікчемності, у нього наявне право звернутись до суду із позовом про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочину, здійсненому, на його думку, з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на його нікчемність. Докази звернення відповідача із вказаними вимогами до суду матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів, наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законність і обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 28 липня 2015 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі №804/6532/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко