Ухвала суду № 55312299, 27.01.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

27 січня 2016 року м. Київ К/800/52476/15

Суддя Вищого адміністративного суду України Олендер І.Я., перевіривши дотримання статтей 17, 20, 210, 211, Кодексу адміністративного судочинства України та відповідність вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України касаційної скарги Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк до 11 січня 2016 року для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року, 11 січня 2016 року скаржник, в межах встановленого судом строку, подав до Вищого адміністративного суду України клопотання про виправлення вказаних в ухвалі недоліків, однак недоліки касаційної скарги, зазначені в ухвалі судді Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року не усунув, оскільки не сплатив судовий збір у визначеному законом розмірі.

Крім того, Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подала клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Клопотання обґрунтовано тим, що в кошторисі установи відсутні кошти на видатки за такої статтею як сплата судового збору. Незабезпечення реалізації територіальними органами Державної фіскальної служби України права на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративних судів позбавить можливості скасувати незаконні та необґрунтовані судові рішення, що негативно вплине на процес забезпечення надходжень до Державного бюджету України.

Суддя-доповідач, дослідивши доводи заявленого клопотання та перевіривши наведені в клопотанні обставини, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Суддя Вищого адміністративного суду України зазначає, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя‚ від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Згідно із частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрат складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» (тут і далі, в редакції, що є чинною на час подання касаційної скарги).

Положеннями частини 1 статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України, які кореспондуються з приписами частини 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка контролюючого органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Інформуючи про свій фінансовий стан, скаржник зазначає, що на час подання касаційної скарги кошторисні призначення для оплати судового збору відсутні.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.

У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення такої сплати.

Крім того, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Аналогічна позиція щодо обов'язку контролюючого органу сплачувати судовий збір на умовах, визначених Законом України «Про судовий збір» в чинній редакції, висловлена Верховним Судом України (ухвала від 24 грудня 2015 року у справі № 477/2598/14-а, ухвала від 9 листопада 2015 року у справі № 810/2302/15).

Доказів на підтвердження свого матеріального/фінансового становища скаржником не надано, як і не надано доказів того, що його фінансове становище зміниться протягом розгляду справи судом.

Таким чином, суддя-доповідач вважає що обставини, викладені скаржником у клопотанні не знайшли свого підтвердження, відтак в його задоволенні слід відмовити.

Враховуючи викладене касаційна скарга підлягає поверненню скаржнику.

Керуючись статтями 108, 214 Кодексу адміністративного судочинства України,-

у х в а л и в:

В задоволенні клопотання Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відмовити.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, з доданими до неї матеріалами, повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя

Вищого адміністративного суду України І.Я. Олендер

Суддя Вищого

адміністративного І.Я. Олендер

суду України