Ухвала суду № 55311939, 16.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2015 р. м. Київ К/9991/60803/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Латишева Л.П.,

за участю:

представника позивача - Масалова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року

у справі № 2а/1770/45/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоміль Санок Україна»

до Державної податкової інспекції у місті Рівне Рівненської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стоміль Санок Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0017201540 від 22 грудня 2011 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне № 0017201540 від 22 грудня 2011 року, згідно з яким ТОВ «Стоміль Санок Україна» визначено суму штрафу в розмірі 30965,03 грн. Присуджено на користь ТОВ «Стоміль Санок Україна» із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 32,19 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Стоміль Санок Україна», посилаючись на те, що постанова Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

На підставі акту перевірки № 1076/23-100/35953560 від 20 серпня 2009 року та з урахуванням процедури адміністративного оскарження ДПІ у м. Рівне були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року, якими ТОВ «Стоміль Санок Україна» було визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток в розмірі 142920,00 грн., у тому числі: 129927,00 грн. - за основним платежем, 12993,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до суду 22 січня 2010 року (арк. справи 50-53).

З огляду на те, що платник податку звернувся до суду поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), таке зобов'язання податковим органом було кваліфіковане як податковий борг та 15 січня 2010 року внесене до облікової картки платника податків. При цьому, на зазначену дату у позивача недоїмки по сплаті даного податку не було.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2010 року у справі № 2а-236/10/1770 за позовом ТОВ «Стоміль Санок Україна» до ДПІ у м. Рівне про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень позов був задоволений та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року (арк. справи 112-113).

Разом з цим, факт скасування вказаних вище податкових повідомлень-рішень не знайшов відображення у обліковій картці ТОВ «Стоміль Санок Україна» (арк. справи 30-41).

ДПІ у м. Рівне була проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на прибуток ТОВ «Стоміль Санок Україна», за результатами якої складений акт № 915 від 12 грудня 2011 року (арк. справи 42-43).

За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, які полягали у порушенні термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток, а саме: у розмірі 38812,00 грн. згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2010 рік, поданого 10 травня 2011 року (граничний термін сплати - 10 травня 2011 року, фактично сплачено - 09 листопада 2011 року, кількість днів затримки - 183, сума сплаченого податкового боргу - 4352,16 грн.); у розмірі 16869,00 грн. згідно уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік, поданої 12 липня 2011 року (граничний термін сплати - 12 липня 2011 року, фактично сплачено - 09 листопада 2011 року, кількість днів затримки - 120, сума сплаченого податкового боргу - 16869,00 грн.); у розмірі 133604,00 грн. згідно податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року, поданої 08 серпня 2011 року (граничний термін сплати - 19 серпня 2011 року, фактично сплачено - 09 листопада 2011 року, кількість днів затримки - 82, сума сплаченого податкового боргу - 133604,00 грн.).

22 грудня 2011 року ДПІ у м. Рівне на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0017201540, яким на підставі пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України за затримку 183 календарних днів граничного строку сплати суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 154825,16 грн. застосувала до ТОВ «Стоміль Санок Україна» штраф у розмірі 20 % у сумі 30965,03 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у податкового органу не було правових підстав зараховувати сплачені позивачем у 2010 році поточні платежі в рахунок погашення податкового боргу, який виник у зв'язку з несплатою визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року, оскільки вказані податкові повідомлення-рішення були скасовані постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 липня 2010 року у справі № 2а-236/10/1770 та вважаються відкликаними у день отримання позивачем рішення суду в силу положень підпункту 6.4.4 пункту 6.4 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також зважаючи на те, що право визначати призначення платежу відповідно до положень цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), належало виключно платнику. Також, суд виходив з того, що оскільки недоїмка по податку на прибуток підприємства у 2011 році виникла у позивача через не виключення податковим органом із картки платника податків даних про податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 142920,00 грн., нараховане згідно податкових повідомлень-рішень №0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року, тобто фактично станом на 01 січня 2011 року такої недоїмки у позивача не було, то сплачені позивачем згідно платіжних доручень № 3169 від 11 лютого 2011 року, № 3532 від 06 травня 2011 року, № 3842 від 04 липня 2011 року та № 4017 від 08 серпня 2011 року суми в рахунок погашення поточних грошових зобов'язань повинні були бути зарахованими в рахунок погашення саме визначених позивачем грошових зобов'язань.

Однак, повністю погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при зверненні платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті і прийняття відповідного рішення.

У той же час, за визначенням, наведеним у пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі не сплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.

Днем узгодження податкового зобов'язання платника податків у разі апеляційного оскарження такого податкового зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження (частина 5 пункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

У свою чергу, процедура адміністративного оскарження згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закінчується: останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі, коли така заява не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

Водночас, відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо ж сума узгодженого платником податків податкового зобов'язання не сплачена у встановлений строк, вона визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку. Для випадків апеляційного порядку узгодження сум податкового зобов'язання строк сплати визначається пунктом 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і становить десять днів.

Зазначений строк переривається у разі звернення платника податків до суду із позовом про визнання недійсним рішення контролюючого органу згідно з підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». При цьому, податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті.

Однак, у разі несвоєчасного звернення платником податку до суду (поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)) несплачене податкове зобов'язання, процедура апеляційного оскарження якого була завершеною, перетворюється на податковий борг платника податків у силу прямого припису пункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що оскільки податкові повідомлення-рішення №0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року були оскаржені позивачем до суду поза межами строку сплати узгодженого в апеляційному порядку податкового зобов'язання, але в межах строків давності, як це передбачено підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), то податковий орган правомірно відобразив в обліковій картці позивача визначені такими податковими повідомленнями-рішеннями податкові зобов'язання з податку на прибуток як податковий борг.

Разом з цим, пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Відповідно до пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право визначати призначення платежу відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про Національний банк України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), належало виключно платнику.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є був законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів не було зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий орган не був наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у податкового органу не було правових підстав зараховувати сплачені позивачем у 2010 році поточні платежі в рахунок погашення податкового боргу, який виник у зв'язку з несплатою визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0004022342/0 від 31 серпня 2009 року та №0004022342/1 від 26 жовтня 2009 року.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Абзацом 1 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Положеннями пункту 131.2 статті 131 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів вказує, що з набранням чинності Податкового кодексу України законодавством передбачено право органу державної податкової служби змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків, проте за наявності обов'язкової умови - наявності податкового боргу.

Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, чи був наявний станом на 01 січня 2011 року у позивача податковий борг з податку на прибуток підприємства та у якому розмірі, з огляду на неправомірне зарахування податковим органом сплачених позивачем у 2010 році поточних платежів в рахунок погашення податкового боргу.

Вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна