Рішення № 55310972, 20.01.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2016Справа №910/27041/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансові ініціативи"

до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу "МТН"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Суддя Нечай О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Донченко К.Ю., за довіреністю

від відповідача - 1: Власенко І.І., за довіреністю

від відповідача - 2: Кондибенко О.В., за довіреністю

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (далі - позивач) до Київської міської ради (далі - відповідач), треті особи Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариство з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН», про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.10.2015 було порушено провадження у справі № 910/27041/15, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа - 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу "МТН" (далі - третя особа - 2), розгляд справи призначено на 18.11.2015.

11.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

17.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи - 2 було подано клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву.

18.11.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано відзив на позовну заяву.

У судове засідання 18.11.2015 представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/27041/15 від 19.10.2015 позивач виконав.

У судове засідання 18.11.2015 представник відповідача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/27041/15 від 19.10.2015 відповідач виконав частково.

У судове засідання 18.11.2015 представник третьої особи - 1 з'явився, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/27041/15 від 19.10.2015 третя особа - 1 виконала.

У судове засідання 18.11.2015 представник третьої особи - 2 не з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/27041/15 від 19.10.2015 третя особа - 2 виконала частково.

Розглянувши у судовому засіданні 18.11.2015 клопотання третьої особи - 2 про відкладення розгляду справи, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю.

У судовому засіданні 18.11.2015 суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН».

Враховуючи необхідність залучення до участі в справі іншого відповідача та необхідність витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 09.12.2015.

04.12.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН» було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

04.12.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення по справі.

У судове засідання 09.12.2015 представники сторін з'явились, представник третьої особи не з'явився.

Враховуючи те, що представник третьої особи у судове засідання 09.12.2015 не з'явився, а також у зв'язку із необхідністю витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 20.01.2016.

22.12.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

20.01.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 20.01.2016 представник позивача з'явився та подав письмові пояснення.

Представники відповідачів у судове засідання 20.01.2016 з'явились, представник третьої особи не з'явився.

Суд, розглянувши клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, відхилив його, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного кодексу передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника третьої особи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Однак, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для її розгляду.

Крім того, третя особа не була позбавлена можливості направити у судове засідання іншого представника.

Отже, незважаючи на те, що представник третьої особи у судове засідання 20.01.2016 не з'явився, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2016 надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 20.01.2016 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 20.01.2016 надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

21.12.2006 Київською міською радою (далі - відповідач - 1) прийнято рішення № 465/522 «Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН» для реконструкції з розширенням вбудованих нежитлових приміщень з прибудовою для розміщення виставково-торговельного комплексу та його подальшої експлуатації і обслуговування на вул. Мечникова, 18 у Печерському районі м. Києва».

Вказаним рішенням, а саме п. 3, відповідач - 1 вирішив передати Товариству з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН» (далі - відповідач - 2), за умови виконання пункту 4 цього рішення, у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,08 га для реконструкції з розширенням вбудованих нежитлових приміщень з прибудовою для розміщення виставково-торговельного комплексу та його подальшої експлуатації і обслуговування на вул. Мечникова, 18 у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

07.03.2007, на виконання зазначеного рішення, між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ за участю іноземного капіталу «МТН» (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006 за № 465/522 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка) визначену цим Договором.

Вказаний договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 30.03.2007 за № 82-6-00410 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Згідно з п. 2.1 Договору оренди об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Мечником, 18 у Печерському районі м. Києва;

- розмір - 0,0836 га;

- цільове призначення - для реконструкції з розширенням вбудованих нежитлових приміщень з прибудовою для розміщення виставково-торговельного комплексу та його подальшої експлуатації і обслуговування;

- кадастровий номер 8000000000:82:032:0052.

Відповідно до п. 2.3 Договору оренди земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Договір укладено на 5 років (п. 3.1 Договору оренди).

Пунктом 8.4 Договору оренди сторони визначили, що орендар зобов'язаний, зокрема, завершити реконструкцію об'єкта в строки, встановлені проектною документацією, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору.

23.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АК «Де-Факто» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (далі - позивач, покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилих приміщень, відповідно до умов якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає (купує) належне продавцю на праві власності нежилі приміщення з № 1 по № 11(групи приміщень № 151) (в літ. А) цокольного поверху, загальною площею 140,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вулиця Мечнікова, будинок № 18.

07.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АК «Де-Факто» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (далі - позивач, покупець) було укладено Договір купівлі-продажу 37/100 частини нежилих приміщень, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність нежилі приміщення з № 7 по № 11 (групи приміщень № 153) загальною площею 92,70 кв.м., що складає 37/100 частини від групи нежилих приміщень № 153 площею 247,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вулиця, Мечнікова, будинок за номером 18.

Позивач стверджує, що рішення Київської міської ради № 465/522 від 21.12.2006 «Про передачу земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю за участю іноземного капіталу «МТН» для реконструкції з розширенням вбудованих нежитлових приміщень з прибудовою для розміщення виставково-торговельного комплексу та його подальшої експлуатації і обслуговування на вул. Мечникова, 18 у Печерському районі м. Києва» прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вказане рішення, а також Договір оренди, укладений на підставі цього рішення, мають бути визнані судом недійсними.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що всупереч вимогам ст. 123 Земельного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної організації» після підготовки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не було одержано висновку державної землевпорядної експертизи також тим, що Київською міською радою було порушено право громадян на участь в управлінні державними справами, яке закріплено в Європейській хартії місцевого самоврядування від 15.10.85 ETS N122 та є одним із демократичних принципів, що визнаються державами - членами Ради Європи, які підписали цю Хартію.

Крім того позивач зазначає, що відповідно до листа Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс» від 05.03.2013 № 11-з, до якого додана план-схема прибудинкової території, випливає, що земельна ділянка, яка передана в оренду відповідачу-2, є прибудинковою територією будинку № 18 по вул. Мечнікова, а отже оскаржуване рішення відповідача - 1 № 465/522 прийнято з грубим порушенням прав мешканців вказаного будинку, оскільки позбавляє їх права використовувати дану земельну ділянку як прибудинкову територію.

З огляду на незаконність, на думку позивача, рішення відповідача-1, позивач просить суд на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 15 Закону України «Про оренду землі» також визнати недійсним Договір оренди, укладений на підставі вищезазначеного рішення відповідача-1.

Відповідач-1, заперечуючи проти позову, зазначає про невірність обраного позивачем способу захисту, оскільки спірне рішення відповідача-1 вичерпало свою дію внаслідок його виконання, а саме укладення Договору оренди, отже визнання його недійсним не може поновити порушене право та забезпечити його реальний захист.

Відповідач-1 також зазначає про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами порушення оспорюваним рішенням громадського інтересу зацікавлених осіб.

Відповідач-2, заперечуючи проти позову, зазначає, що рішення відповідача-1 було прийнято до того, як позивач став власником вищевказаних нежитлових приміщень, що свідчить про не порушення відповідачами прав позивача.

Крім того, відповідач-2 вказує на те, що план-схема прибудинкової території, який надав позивач, не може бути належним доказом, оскільки не передбачений чинним законодавством та складений працівниками підприємства без належної на те підготовки та відповідних повноважень.

Третя особа, надаючи пояснення по суті спору, зазначає про закінчення строку дії Договору оренди, за поновленням якого відповідач-2 не звертався, а отже відсутні підстави для визнання рішення КМР та Договору оренди недійсними.

У своїх поясненнях третя особа також зазначає, що план-схема прибудинкової території, на який позивач посилається, не є документом відповідно до приписів Земельного кодексу України, який визначає будь-які межі земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради, згідно з ст. 9 Земельного кодексу України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-493а14 дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У спільній постанові Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а-14 зазначено, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність або оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово, і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, вичерпає свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Разом з цим, як зазначено в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а-14, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

З огляду на вищевикладене, оскільки рішення відповідача-1 щодо передачі в оренду земельної ділянки застосовано одноразово, а саме шляхом укладення Договору оренди, та відповідно його скасування не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 21.12.2006 № 465/522.

Щодо вимог позивача про визнання недійсним Договору оренди, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 210 Цивільного Кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 8.4 Договору оренди покладено на орендаря обов'язок завершити реконструкцію об'єкта в строки, встановлені проектною документацією, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору оренди.

Умовами Договору оренди, а саме пунктами 11.4 та 11.5, передбачена можливість дострокового розірвання Договору оренди орендодавцем в разі порушення орендарем строків завершення реконструкції та невиконання або неналежного виконання п. 8.4 Договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Отже, з огляду на вищевказані приписи Закону України «Про оренду землі», саме за умови належного виконання орендарем своїх обов'язків за договором оренди земельної ділянки, орендар має переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Судом витребовувались у відповідача-2 докази на підтвердження виконання ним п. 8.4 Договору оренди, які надані не були; іншими учасниками судового процесу також не надано суду доказів на підтвердження виконання відповідачем-2 п. 8.4 Договору оренди в частині зобов'язання по завершенню реконструкції об'єкта в строк не пізніше ніж через три роки з моменту реєстрації Договору оренди. Отже, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження належного виконання відповідачем-2 своїх зобов'язань за Договором оренди, а відтак і докази наявності у відповідача-2 переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (поновлення Договору оренди).

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 26.02.2014 у справі № 5011-14/10905-2012 зазначено «Виходячи з системного аналізу зазначених законодавчих приписів, вбачається, що за умови вчасного повідомлення орендаря про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк згода орендодавця як сторони за договором вважається отриманою за відсутності його письмових заперечень протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди землі, в зв'язку з чим такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. При цьому, укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк є обов'язковим без прийняття органом місцевого самоврядування рішення про поновлення договору оренди землі, а зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді».

В свою чергу, учасниками судового процесу не подано суду доказів на підтвердження укладення додаткової угоди про поновлення Договору оренди, що також свідчить про припинення дії Договору оренди.

Частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Як встановлено судом, оскільки відповідачем-2 не доведено суду належними доказами факту поновлення Договору оренди, та оскільки відповідачем-2 не виконувались належним чином обов'язки за вказаним договором (зворотного відповідачем-2 суду не доведено), Договір оренди припинив свою дію 30.03.2012.

За змістом Договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє. Проте, визнавати Договір оренди недійсним на майбутнє немає правових підстав, оскільки він припинив свою дію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі № 3-38гс14

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на вищенаведене, позовна вимога про визнання недійсним Договору оренди також не підлягає задоволенню.

Відповідачем-1 у своєму відзиві було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно з п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Як вказано в пункті 2.1 Постанови № 10, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Керуючись статтями 4, 49, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Повне рішення складено 28.01.2016.

Суддя О.В. Нечай