Рішення № 55308910, 27.01.2016, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 409/3069/15-ц

Провадження № 22ц/782/833/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року, січня місяця, 27-го дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі :

головуючого Яресько А.В.,

суддів- Єрмакова Ю.В., Дронської І.О.

за участю секретаря: Коротенко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області цивільну справу за апеляційною скаргою Білокуракинської центральної районної лікарні на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Білокуракинської центральної районної лікарні про поновлення на роботі, скасування наказів, відшкодування середнього заробітку за період вимушеного прогулу та моральної шкоди

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Білокуракинської центральної районної лікарні про поновлення на роботі, скасування наказу № 156-к від 25.09.2015 року, № 157-к від 28.09.2015 року, відшкодування середнього заробітку за період вимушеного прогулу та про стягнення завданої йому моральної шкоди.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, було скасовано накази Білокуракинської центральної районної лікарні № 156-к від 25.09.2015 року та № 157-к від 28.09.2015 року як незаконні, було поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів відділення невідкладної медичної допомоги Білокуракинської центральної районної лікарні з 29 вересня 2015 року, стягнуто з Білокуракинської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.09.2015 року по 26.11.2015 року включно та суму моральної шкоди у розмірі 5000 гривень 00 коп., суму витрат на правову допомогу в розмірі 1300 грн. 00 коп., на користь держави судовий збір. Крім того, цим же рішенням суду було зобов'язано службову особу, винну в незаконному звільнені - головного лікаря Білокуракинської ЦРЛ ОСОБА_3 покрити шкоду, заподіяну Білокуракинській центральній районній лікарні у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 часу вимушеного прогулу. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено, рішення суду у частині поновлення на роботі та сплати заробітної плати за один місяць було допущено до негайного виконання.

Із рішенням суду першої інстанції відповідач не погодився та надав на нього апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобокість при оцінці доказів та навмисне викривлення судом наданих відповідачем доказів. Просив скасувати оскаржуване рішення та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до наступного.

Статтями 213-214 ЦПК є визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. При цьому законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Задовольняючи частково позовні вимоги, скасовуючи накази Білокуракинської центральної районної лікарні № 156-к від 25.09.2015 року та № 157-к від 28.09.2015 року як незаконні, поновлюючи на посаді та стягуючи заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду суд першої інстанції виходив із того, що вказані у наказах №156-к, 157-к відомості про припущене службове порушення з боку позивача та про те, що він своєю бездіяльністю зірвав лікувальний процес, через що пацієнт своєчасно не був доставлений на діагностику, а працівник при цьому двічі відмовився виконувати наказ головного лікаря, чим порушив посадову інструкцію та ст.139 КЗпП України не відповідають фактичним обставинам справи і, відповідно дії позивача не можуть бути розцінені як дисциплінарне порушення. Також суд першої інстанції дійшов до висновків про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, адже факт її спричинення визнав доведеним.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, адже до них він дійшов без таких порушень норм матеріального та процесуального права, що давали б підстави для скасування чи зміни рішення у оскаржуваній його частині. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Статтею 60 ЦПК України є визначено про обов'язки з доказування і подання доказів, вказано про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень…докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі...доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Твердження апелянта про те, що суд помилково зробив висновки щодо невідповідності інформації у довідці про службове розслідування від 28.09.2015 року через пізніше її датування ніж наказ про догану, тоді як вона фактично не мала відношення до зазначеного наказу, твердження апелянта про те, що наказ №156-к було винесено саме за матеріалами акту від 25.09.2015 р. про зняття фактичних показників спідометру та залишків палива у баках, як і твердження про неврахування судом фактичної наявності дисциплінарного проступку, адже зокрема була доведена несвоєчасність підготовки автомобіля з огляду на вимоги посадової інструкції водієм. Твердження апелянта про безпідставність надання переваги свідченням допитаного у суді свідка ОСОБА_4 перед інформацією заступника головного лікаря. Всі ці доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, адже відповідно до правил ст. ст. 57-59 ЦПК доказами у трудовому спорі можуть бути не тільки доповідні записки чи інформація посадових осіб лікарні, що є оформленою у певній письмовій документації, а будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, ці дані бути встановлені встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів та іншого. Належність доказів визначається наявністю у них інформації щодо предмета доказування, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Надані позивачем суду пояснення про обставини інцидентів - а саме фото спідометра транспортного засобу та цифрова інформація у подорожніх листах (а.с. 19-25), наведена позивачем детальна інформація про обставини спірної ситуації у його заяві до головного лікаря (а.с. 26-28), скарзі на ім'я міністра охорони здоров'я (а.с. 29-34) узгоджуються із показами як допитаних у суді свідків, так і інформацією на світлинах та у подорожніх листах, ці доповнюють один одний - вони є належними та допустимими. Вони підтверджують наведені у позовній заяві твердження про припущене відповідачем порушенням норм трудового права та прав працівника, який діяв у межах своїх повноважень та трудових прав, намагаючись їх захистити, а не умисно порушувати законні розпорядження представника роботодавця. Враховуючи доведеність порушення прав працівника накладенням на нього незаконної догани та у подальшому звільнення к заходу дисциплінарного стягнення. У рішенні суд дає належну оцінку факту відсутності підстав для вжиття заходів дисциплінарного стягнення, посилається у рішенні на ст. 139 КЗпП України, рішення є достатньо мотивованим та обґрунтованим, у ньому наведено аналіз досліджених доказів, викладено правові позиції сторін. Докази оцінюються судом у їх сукупності, і жоден доказ тут не має заздалегідь встановленої юридичної сили, якщо це не є загальновідомі обставини, судове рішення чи вирок, що вже набрали законної сили. У п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року є роз'ясненим, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника». Обставини за яких було вчинено проступок були належним чином досліджені та з'ясовані судом із достатньою повнотою і вони дали підстави суду зробити висновок не незаконність дій роботодавця з накладення дисциплінарного стягнення за таких обставин.

Щодо доводів скарги про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, то вони теж не заслуговують на увагу, адже у якості підстави для відшкодування моральної шкоди позивач вказує на порушення порядку його звільнення з посади водія автотранспортних засобів Білокуракинської ЦРЛ за п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, порушення нормальних професійних та людських відносини з колишніми колегами по роботі, погіршення стану його здоров'я. Факт необґрунтованого застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі і найтяжчого з них - звільнення є доведеним у суді, надано суду і докази щодо впливу порушення прав позивача на стан його здоров'я - припущення апелянта про те, що це погіршення здоров'я може не бути пов'язаним із неправомірними діями відповідача не є доведеним, позивачем надано медичну документацію, надані ним докази не є спростованими, відчуття несправедливо звільненим працівником моральних страждань, втрата ним через це нормальних життєвих зв'язків та необхідність докладати для нього додаткові зусиль для організації свого життя, здійснювати вимушене лікування - все це підтверджує як наявність зв'язку між фактом спричинення моральної шкоди та її наслідками, обґрунтовує і розмір стягнення, що є, на думку членів колегії суддів, відповідним до завданої моральної шкоди, виходячи при цьому із засад розумності, виваженості та справедливості та керуючись при цьому роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п.9 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», адже ст. 237-1 КЗпП є визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції із достатньою повнотою встановив обставини справи, дослідив надані сторонами докази - при оцінці доказів не допустив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують Відповідно до ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У скарзі не ставиться питання щодо невірного обрахунку судом розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до правил ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з ч. 2 зазначеної статті цього Кодексу апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Проте, частиною 4 статті 303 ЦПК є визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. З тексту рішення вбачається, що ним, із посиланням на ст. 237 КЗпП було покладено зобов'язання на особу, що не приймала участь у справі, не була долучена до участі у справі ні у якості відповідача, ні третьої особи на боці відповідача. За таких обставин не може бути визнано обґрунтованим застосування положень ст.. 237 КЗпП та покладення на службову особу - головного лікаря Білокуракинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 обов'язку покрити шкоду, заподіяну Білокуракинської центральної районної лікарні у зв'язку із оплатою часу вимушеного прогулу, адже попереднє невиконання судом тут рекомендацій абзаца 2 п. 33 Постанови Пленуму Верховного суду «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року унеможливлює таке стягнення при одночасному винесенні судового рішення. Отже, в цій частині рішення підлягає скасуванню. З огляду на викладене вище, та керуючись ст. ст. 303-304, 307, 309, 315-316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Білокуракинської центральної районної лікарні задовольнити частково.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 листопада 2015 року змінити, скасувати його у частині покладення зобов'язання на службову особу - головного лікаря Білокуракинської центральної районної лікарні ОСОБА_3 обов'язку покрити шкоду, заподіяну Білокуракинської центральної районної лікарні у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу.

У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: