Рішення № 55308646, 13.01.2016, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.01.2016 Єдиний унікальний номер 205/2696/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2016 рокум. ДніпропетровськСправа № 205/2696/15-ц 2/205/361/16

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Нижного А.В., за участю секретаря судового засідання Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, визнання дійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив:

визнати за ним право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, а також на ? частину транспортного засобу марки «Шевролет Лачетті» д/н НОМЕР_1, як набуті у період перебування у шлюбі з відповідачем.

Крім того, позивач також звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, у якому просив:

визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ДемушЄ.В. та зареєстрований в реєстрі за №3-636;

скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 за записом №10700065 від 06 серпня 2015 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 22.09.2015р. об'єднано в одне провадження позовні вимоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації права власності.

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просили:

припинити право ОСОБА_1 на частку у спільному майні (квартирі) за адресою АДРЕСА_1;

визнати дійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ДемушЄ.В. та зареєстрований в реєстрі за №3-636.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечували.

Відповідачі проти задоволення первісного позову ОСОБА_1 заперечували, посилаючись на його необґрунтованість, та просили задовольнити зустрічний позов.

Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечила, проте звернулась до суду з заявою про розгляд справи без участі її представника.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

17.08.1974р. між сторонами укладено шлюб, який був зареєстрований Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1231.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2013р. №422/9093/12 шлюб розірвано.

За час перебування у шлюбі подружжям набуто у власність майно у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1, та автомобіля «Шевролет Лачетті», д/н НОМЕР_1.

Так, ОСОБА_2 з 1979 року є членом Житлово-будівельного кооперативу-278, у зв'язку з чим за період з листопада по червень 1991 року подружжям у повному обсязі було виплачено пайовий внесок за кооперативну квартиру за адресою АДРЕСА_1, у сумі 8208 крб.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.01.2007р. в подальшому ОСОБА_2 одноособово набула право приватної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1, на підставі довідки ЖБК №278 від 23.11.2006р. за №128 та рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №2091 від 21.10.1999р.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з п.п. «а» п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід враховувати, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_2 на довідку ЖБК-278 №109 від 28.07.2015р. (а.с. 66) як на достатній доказ того, що вона одноособово виплатила пайовий внесок за спірну квартиру у розмірі 8208 крб., оскільки як пояснила допитана у судовому засідання в якості свідка ОСОБА_5 (головний бухгалтер ЖБК-278, яка складала та підписувала довідку), у кооперативі відсутні копії первинних документів, на підставі яких було видано вказану довідку. При цьому, висновок про одноосібну сплату паю ОСОБА_2 посадовими особами ЖБК-278 зроблено у зв'язку з тим, що саме ОСОБА_2 була членом кооперативу, а відтак відповідні кошти могли бути внесені на рахунки ЖБК лише від її імені. Свідок також вказала, що їй не відомо, за рахунок яких коштів (спільних чи особистих кожного з подружжя) фактично виплачувався пайовий внесок.

З урахуванням пояснень свідка ОСОБА_5 суд не бере до уваги і посилання ОСОБА_2 на квитанцію №430 від 10.04.1979р. про сплату нею пайового внеску у розмірі 3430 крб., оскільки дана квитанція не підтверджує, що відповідний пайовий внесок був зроблений виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_2

Суд критично ставиться до твердження ОСОБА_2 про те, що пайовий внесок за кооперативну квартиру був внесений нею за рахунок особистих коштів, отриманих від продажу двох успадкованих об'єктів нерухомості, оскільки відповідно до наданого нею листа КП «Синельниківське МБТІ» №144 від 13.10.2015р. (а.с. 143) нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2, було відчужене у 1991 році ОСОБА_6, а не ОСОБА_2, а домоволодіння за адресою туп. Упертий, 40, було успадковане відповідачем лише у 1995 році (а.с. 163), а відтак пайові внески у період з 1979 року по 1991 роки не могли виплачуватись за рахунок коштів, отриманих від реалізації останнього домоволодіння.

Суд не бере до уваги пояснення свідка ОСОБА_7 щодо того, що кошти, отримані ОСОБА_6 від продажу домоволодіння за адресою АДРЕСА_2, були передані ОСОБА_2 для виплати пайового внеску за спірну квартиру, оскільки за змістом ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 244 ЦК України договір дарування на суму понад 100 (500) карбованців повинен бути укладений у простій письмовій (нотаріальній) формі, а відповідно до ст. 46 цього ж Кодексу недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (ст. 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Крім того суду не надано жодних доказів на підтвердження вартості домоволодіння, відчуженого ОСОБА_6 у 1991 році.

Водночас, як вбачається із трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.а.с. 181-196), а також з пояснень сина подружжя ОСОБА_8, допитаного судом у якості свідка, у період, коли подружжям виплачувались пайові внески, ОСОБА_1 постійно працював, проживав спільно з ОСОБА_2 та вів з нею спільне господарство.

З огляду на викладене, а також враховуючи, що ОСОБА_2 не надано суду достатніх доказів на підтвердження того, що пайовий внесок за квартиру за адресою АДРЕСА_1, було внесено за рахунок її особистих коштів, суд доходить висновку, що дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя на підставі ст. 22 КПШС України.

Відповідно до ч.6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Як встановлено рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.07.2013р. №422/9093/12 та не заперечувалось у судовому засіданні, шлюбні відносини та ведення спільного господарства припинено сторонами ще у 1998 році.

Оскільки автомобіль марки «Шевролет Лачетті» д/н НОМЕР_1, було придбано ОСОБА_2 у 2005 році (а.с. 52), тобто через 7 років після фактичного припинення шлюбних відносин, а також враховуючи, що суду не надано доказів придбання даного автомобіля за спільні кошти подружжя, суд доходить висновку про наявність визначених ст. 57 СК України підстав для визнання вказаного автомобіля особистою приватною власністю ОСОБА_2

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Судом встановлено, що 06.08.2015р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ДемушЄ.В. та зареєстрований в реєстрі за №3-636, на підставі якого у цей же день право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3

Враховуючи, що ОСОБА_1 не надавав нотаріально засвідчену згоду на відчуження спірної квартири за адресою АДРЕСА_1, яка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування такої квартири, укладеного 06.08.2015р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ДемушЄ.В. та зареєстрованого в реєстрі за №3-636, та, відповідно, скасування державної реєстрації права власності на дану квартиру за ОСОБА_3 за записом №10700065 від 06.08.2015р.

Статтею 70 СК України передбачено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що у подружжя є три сина: ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2) та ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_3), який є інвалідом 1 групи з дитинства та потребує постійного стороннього догляду (а.с.а.с. 140, 201).

Як вбачається з пояснень ОСОБА_8, допитаного судом у якості свідка, з довідки Голови квартального комітету від 18.12.2015р. та не заперечувалось сторонами у судовому засіданні, після фактичного припинення шлюбних відносин у 1998 році ОСОБА_1 не надавав дружині матеріальну допомогу на утримання неповнолітніх на той момент дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_8, при цьому їх непрацездатний син ОСОБА_8 постійно проживає з матір'ю ОСОБА_2 та доглядається виключно нею.

За таких обставин, суд доходить висновку про існування визначених ст. 70 СК України підстав для збільшення частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя до 2/3 частин спірної квартири, а відтак первісний позов підлягає задоволенню в частині визнання за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя права власності на 1/3 частину спірної квартири.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання дійсним договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Враховуючи, що суду не надано доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ст. 365 ЦК України, у суду відсутні підстави для припинення частки ОСОБА_1 у спірній квартирі.

При цьому, за змістом п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Таким чином, у суду відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання дійсним договору.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. 22 КпШС України, ст.ст. 57, 63, 65, 70 СК України, ст. 365 ЦК України, а також ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений 06 серпня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори ДемушЄ.В. та зареєстрований в реєстрі за №3-636.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 за записом №10700065 від 06 серпня 2015 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: 1-коридор, 2-житлова, 3-туалет, 4-ванна, 5-житлова, 6-житлова, 7-кухя, 8-комора, І-лоджія, ІІ-балкон (загальна площа 64,6 кв.м, житлова площа 36,9 кв.м), припинивши право власності ОСОБА_2 на таку частину.

У задоволенні решти позовних вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, поділ спільного майна подружжя, відмовити.

У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні, визнання дійсним договору відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у рівних частках судовий збір у розмірі 732,20 грн. (сімсот тридцять дві гривні 20 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СуддяА.В. Нижний