Рішення № 55306028, 28.01.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/974/16

Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Решетник М.С.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

відповідачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, виділення частки з майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

07 квітня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували у шлюбі з 07 травня 1974 року. Під час шлюбу, 05 червня 1992 року, вони придбали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Левенец Т.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №2069, квартира була оформлена на батька. ІНФОРМАЦІЯ_5 матір ОСОБА_8 померла, після її смерті відкрилась спадщина на ? частину вказаної квартири, спадкоємцями першої черги за законом після її смерті були її чоловік, його батько, ОСОБА_7 та він, її син. Він з батьком поховали матір і він забрав частину речей матері: ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175, фотографії, два килима, два покривала, посуд, золотий перстень, одяг матері та інше. Він, хоч і був зареєстрований в смт. Заболотів Івано-Франківської області, проте фактично проживав в спірній квартирі, так як працював провідником у ЛВЧД-3 станції Одеса-Головна. Тому відповідно до вимог ст. 549 ЦК УРСР (1963р.) вважається, що він, вступивши у володіння частиною майна його матері, фактично прийняв спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_6 помер його батько ОСОБА_7, після його смерті відкрилась спадщина на спірну квартиру. 14 жовтня 2014 року він звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та дізнався, що батько ОСОБА_7 при житті, 29 липня 2013 року заповідав усе свої майно відповідачці ОСОБА_5, з якої зареєстрував шлюб 14 травня 2005 року. Він вважає, що набув право на спадщину у вигляді ? частини спірної квартири після смерті своєї матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, 17 березня 2015 року він звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, але листом від 19 березня 2015 року державний нотаріус Ворсуляк А.М. відмовила йому у цьому у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві. Відповідачка не визнає його право на цю частину спірної квартири.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР (1963р.), ст. ст. 22, 28 КпШС УРСР, ст. 392 ЦК України, позивач ОСОБА_3 просив суд встановити факт прийняття ним, ОСОБА_3, спадщини після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5, виділити частку ОСОБА_8 із спільного сумісного майна подружжя, що становить ? частину квартири АДРЕСА_1, та визнати за ним, ОСОБА_3, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 (а.с. 2-4).

Відповідачка ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 проти позову заперечували і в своїх пояснення зазначили, що ОСОБА_5 в 2003 році познайомилась з ОСОБА_7 та вони стали проводити ремонт в належній останньому квартирі. Під час ремонту вона запропонувала ОСОБА_7 передати сину старі речі домашнього вжитку: килими, посуд, який забрав їх в літку 2003 року. З 2004 року вона стала проживати з ОСОБА_7, 14 травня 2005 року зареєструвала з ним шлюб і прописалась в квартирі. У позивача з батьком були погані стосунки, він не допомагав йому, не приймав участь у похованні батька, хоча був присутнім. Тому відповідачка та її представник просили суд у позові відмовити.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено (а.с. 86-88).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права, а саме, судом не перевірено належним чином його пояснення на позов та не дана належна оцінка доказам, які він надав суду, у тому числі і свідченням свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, допитаних судом за його ініціативою (а.с. 92-96).

В запереченні на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_5 просить скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3, пояснення на апеляцію позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, відповідачки ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню за таких підстав.

У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, зазначено, що цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно із ст. 524 ЦК УРСР (1963р.), який був чинний на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 525 ЦК УРСР (1963р.) зазначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК УРСР (1963р.) передбачено, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (1963р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

У статті 548 ЦК УРСР (1963р.) визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Як зазначено у частині 1 ст. 549 ЦК УРСР (1963р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України, що діяв до 1 січня 2004 року, визначалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 22). В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнавались рівними (ч. 1 ст. 28).

Судом першої інстанції встановлено, що батьки позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, перебували у шлюбі з 07 травня 1974 року (а.с. 9-10).

Під час шлюбу, 05 червня 1992 року, вони придбали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 11880,59 крб. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Левенец Т.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №2069, квартира була оформлена на ОСОБА_7, про власності на нерухоме майно зареєстровано за ним 22 вересня 2014 року (а.с. 7-8, 39).

ІНФОРМАЦІЯ_5 матір позивача - ОСОБА_8, померла (а.с. 5).

Після її смерті спадкоємцями першої черги за законом були її чоловік ОСОБА_7 та син, позивач ОСОБА_3 (а.с. 9-10,11). У встановленому законом порядку та строк чоловік померлої ОСОБА_7 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини - акції ВАТ «Одесамолоко», що належали його дружині, про що свідчить спадкова справа №95/032622681 до майна ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 30-37).

Позивач ОСОБА_3 не звернувся в встановлений законом строк - до 02 липня 2002 року, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер батько позивача - ОСОБА_7

14 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а.с. 41зв.) та дізнався, що батько ОСОБА_7 при житті, 29 липня 2013 року заповідав усе свої майно відповідачці ОСОБА_5 (а.с. 41), з якої зареєстрував шлюб 14 травня 2005 року (а.с. 39), про що свідчить спадкова справа №235/2014 до майна померлого ОСОБА_7 (а.с. 38-43).

12 листопада 2014 року відповідачка ОСОБА_5 звернулась до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка (а.с. 38зв.).

Свідоцтво про право на спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_6, не видавалось.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 придбана під час перебування у шлюбі батьків позивача - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя й кожному з них належало право на ? частину квартири.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_3 не доведено, у тому числі свідченнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, факт вступу в управління та володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_8 у встановлений законом строк з дня відкриття спадщини. Наявність у позивача ОСОБА_3ощадної книжки на вклад «до запитання» рахунок НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175 могла бути доказом вступу в управління спадковим майном за відсутністю заперечень з боку відповідачки ОСОБА_5 Предмети домашнього вжитку, які успадкував батько позивача - ОСОБА_7, не входять до загальної спадкової маси. Суд вважав, що позивачмав намір вступити в управління та володіння спадковим майном лише після смерті батька

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

В порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач ОСОБА_3 повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, щодо прийняття спадщини після смерті матері у встановлений законом строк.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_3 послався на те, що у лютому 2002 року після поминок на 40-й день після смерті матері він забрав частину речей матері: ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175 (а.с. 12), фотографії, два килима, два покривала, посуд, золотий перстень, одяг матері та інше. На підтвердження зазначених обставин за ініціативою позивача були допитані свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13

При цьому позивач послався і на те, що згідно із абзацом 2 п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства України №18/5 від 18 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини після смерті матері, доказом вступу чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки.

Заперечуючи проти позову, відповідачка ОСОБА_5, послалась на те, що позивач ОСОБА_3 забрав частину речей матері: ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175, фотографії, два килима, два покривала, посуд, золотий перстень, одяг матері, лише влітку 2003 року, тобто після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини. На підтвердження зазначених обставин за її ініціативою були допитані свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді.

Крім того, виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Дійсно, позивач ОСОБА_3 очікував, що після смерті батька спадщина залишиться йому, про що свідчить заповіт у простій письмовій форми, складений його батьком 09 січня 2002 року (а.с. 76), але вказана обставина не може служити підтвердженням того, що він бажав прийняти спадщину після його смерті.

Самі по собі заперечення відповідачки ОСОБА_5 проти врахування наявності у позивача ощадної книжки спадкодавця ОСОБА_8 не може служити підставою для відмови у прийнятті цього доказу до уваги. Крім того, відповідачка не є спадкоємцем після смерті матері позивача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5, й не може заперечувати про цього доказу у сенсі визначеному абзацом 2 п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Згідно із ст. 63 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Колегія вважає, що свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, допитані судом 07 вересня 2015 року не змогли назвати однозначно джерела своєї обізнаності щодо певної обставини щодо часу коли позивач ОСОБА_3 забрав частину речей матері: ощадну книжку на вклад «до запитання» рахунок НОМЕР_3 в Роздільнянській центральній ощадній касі №3175, фотографії, два килима, два покривала, посуд, золотий перстень, одяг матері.

Помилковим є і судження суду першої інстанції з посилання на положення ст. 533 ЦК УРСР (1963р.), яка передбачала, що предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року, про те, що предмети домашнього вжитку: килими, покривала, одяг, не входять до складу спадкового майна.

Навпаки, за змістом ст. 533 ЦК УРСР вказані предмети домашнього вжитку входять до спадкової маси. А такі речі як ощадна книжка та золоті вироби взагалі не відносяться до вказаної категорії спадкового майна.

Аналізуючи зазначені норми права, застосовуючи вищеприведену практику Європейського з прав чоловіка щодо критерію доведення «поза розумним сумнівом», з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, колегія суддів приймає до уваги доказі надані позивачем й не приймає до уваги докази надані відповідачкою.

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_3 з достовірністю доведено, що він вступив у володіння частиною майна його матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5. Тому у відповідності до вимог ст. 549 ЦК УРСР (1963р.) вважається, що він фактично прийняв спадщину після її смерті.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2004 року, особа може набувати право власності на всіх підставах, не заборонених законом.

У відповідності до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 "Про судову практику у справах про спадкування", якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Набуття (надання) повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою не є підставою для того, щоб вважати її повнолітньою. У зв'язку із цим вона має вважатися такою, що прийняла спадщину відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК.

Подання заяви про прийняття спадщини особами, вказаними у частинах третій, четвертій статті 1269 ЦК, слід вважати їхнім правом, здійснення якого не суперечить нормі частини четвертої статті 1268 цього Кодексу.

17 березня 2015 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Роздільнянської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, але листом від 19 березня 2015 року державний нотаріус Ворсуляк А.М. відмовила йому у цьому у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів щодо належності майна спадкодавцеві. Відповідачка не визнає його право на цю частину спірної квартири.

За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем ОСОБА_3 доведено в судовому засіданні те, що він оформити спадщину в нотаріальної конторі немає можливості, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України позивач має право на захист судом невизнаного відповідачкою ОСОБА_5 права шляхом визнання за ним права власності на ? частину спадкового майна у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5.

Отже, вимоги ОСОБА_3 є законними, обґрунтованим й підлягають задоволенню в повному обсязі.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України, норм матеріального права, а саме, ст. 549 ЦК УРСР (1963р.), у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підстави для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Документально підтверджено, що при подачі апеляційної скарги позивач ОСОБА_3 сплатив судовий збір в сумі 1607,76 грн. (401,94 грн. + 1205,82 грн.). Тому згідно із ст. 88 ЦПК України необхідно присудити судовий збір в сумі 1607,76 грн. позивачеві з відповідачки ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2015 року змінити й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, виділення частки з майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом задовольнити в повному обсязі.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5, останнє місце проживання якої було: АДРЕСА_1.

Виділити частку ОСОБА_8 із спільного сумісного майна подружжя, що становить ? частину квартири АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_6, на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 1992 року, посвідченого державним нотаріусом Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Левенец Т.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №2069, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, індексний номер: 15944050 від 22 вересня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 458580651239.

Визнати за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1, право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 39,3 кв.м., що належала на праві власності ОСОБА_7, померлому ІНФОРМАЦІЯ_6, на підставі договору купівлі-продажу від 05 червня 1992 року, посвідченого державним нотаріусом Роздільнянської районної державної нотаріальної контори Левенец Т.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №2069, рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, індексний номер: 15944050 від 22 вересня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомості 458580651239, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, судові витрати в сумі 1607,76 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький