Постанова № 55297343, 05.01.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16874/15-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2016 року

Рівненський міський суд Рівненської області в особі судді Музичук Н.Ю. розглянувши у порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати із 01 квітня 2015 року пенсії за вислугу років відповідно до ч.15 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року №1789-УІІ та зобов'язання поновити виплату йому пенсії з квітня 2015 року у попередньому розмірі.

Ухвалою Рівненського міського суду відкрите скорочене провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про визнання дій протиправними та зобов'язання поновити виплату пенсії в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 18 червня 2015 року.

Справа розглянута в порядку скороченого провадження.

В позовній заяві зазначено, що із 3 серпня 2001 року позивач є пенсіонером за вислугою років, відповідно до ч.15 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року №1789-УІІ. Виплата пенсії здійснювалась помісячно. Після призначення пенсії із 13 серпня 2002 року він працював на посаді судді Гощанського районного суду, а на підставі Постанови Верховної ради України від 30.03.2011 року №3088-УІ та наказу голови апеляційного суду Рівненської області №17 від 1 квітня 2011 року зарахований в штат апеляційного суду Рівненської області на посаду судді, де й перебуває по даний час. З квітня 2015 року виплата призначеної пенсії для нього була припинена Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне, На звернення щодо причини припинення виплати відповідач надав відповідь від 10.12.2015 року №433/10, пославшись на Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.10991 року №1789-УІІ із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII, який набрав чинності з 01.04.2015 року, згідно якого у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного грошового довічного утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу»», «Про судоустрій та статус суддів», пенсія не виплачується. Вважає дії відповідача такими, що обмежують його конституцій права, суперечать усталеній практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого відповідно до частини 2 ст. 8 КАС України є обов'язковими для судів України, та нормам Конституції України. Із 15.07.2015 Року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 року №1697-УІ, у якому норма щодо припинення виплати пенсії зазначена у ч.15 ст.86 цього Закону. Зазначеною нормою не припиняється виплата вже призначених пенсій, а застосовується це положення лише до тих працівників прокуратури, які отримали право на пенсію та призначену після 01.04.2015 року. Крім того, згідно із п.5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів", „Про статус народного депутата України", „Про Кабінет Міністрів України", „Про судову експертизу", „Про Національний банк України", „Про службу в органах місцевого самоврядування", „Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На виконання пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону № 213-УІІІ, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим із вказаної дати 1 червня 2015 року втратили чинність, зокрема, норми Закону України „Про судоустрій і статус суддів", щодо пенсійного забезпечення і відповідно довічні грошові утримання за цим Законом не призначаються. Тобто, із 01 червня 2015 року, особам, які працюють на посадах суддів відповідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» довічне грошове утримання не призначається, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вважає, що із 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення довічного грошового утримання судді в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим підстави для невиплати позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ч.15 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року №1789-УІІ, відсутні.

Відповідач у поданих суду запереченнях зазначив, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії було прийняте на підставі зміни до Закону України «Про прокуратуру», внесених згідно з п.п. 1 п.15 розділу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-УІІІ, який не визнавався неконституційним та є чинним, тому відповідно до вимог ст.19 Конституції України є обовязковим для виконання відповідачем.

Крім того, заявляє про необхідність розгляду цієї справи у загальному порядку, адже скорочене провадження унеможливить звернення сторін до касаційного суду. Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що позивач з серпня 2001 року є пенсіонером за вислугою років, йому призначена пенсія, відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991 року №1789-У. Нарахування та виплата пенсії здійснювалась йому щомісячно Управлінням Пенсійного фонду України у м. Рівне.

Відповідно до Указу Президента України від 13.08.2002 року №712/2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Гощанського районного суду Рівненської області та зараховано до штату суду, що підтверджується копією витягу з указу Президента України від 13.08.2002 року №712/2002.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на підставі постанови Верховної Ради України від 30.03.2011 року №3088-VI, наказу голови апеляційного суду Рівненської області №17 від 01 квітня 2011 року, ОСОБА_1 зараховано до штату апеляційного суду Рівненської області на посаду судді На вказаній посаді позивач працює по даний час.

Нарахування та виплата пенсії позивачу припинене із 01 квітня 2015 року. На його звернення 10 грудня 2015 року позивач отримав відповідь від управління Пенсійного фонду України у м. Рівне за вих. №433/10, з якої вбачається, що виплата йому пенсії була припинена Управлінням Пенсійного фонду України в м. Рівне на підставі зміни до Закону України «Про прокуратуру», внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-УІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року.

Так, відповідно до ст.50-1 Закону «Про прокуратуру» № 1789-VII, зі змінами, внесеними Законом України №213-VII, особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, Законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про судоустрій та статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується.

Оскільки станом на квітень 2015 року позивач перебував на посаді судді апеляційного суду Рівненської області, відповідач зупинив виплату йому пенсії, враховуючи вимогу ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII.

З 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 року №1697-VII, у якому аналогічна норма щодо припинення виплати пенсій суддям відповідно до Закону №213-VII вказана у ч.15 ст.86.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст.1 Конституції, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Згідно з ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Закон України у ст.22 визначає, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у рішенні від 11.10.05 року № 8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави». Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Як зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Судом встановлено, що станом на серпень 2001 року позивач виконав усі необхідні умови щодо отримання пенсії за вислугою років, передбачені чинними на той час приписами ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-VII, у звязку з чим відповідачем було прийняте рішення про призначення та виплату пенсії з 01.09.2001 року.

Отже, право на пенсію у ОСОБА_1 виникло з серпня 2001 року, з того часу він постійно отримував пенсійні виплати, тому дії відповідача щодо припинення виплати йому пенсії з квітня 2015 року є звуженням його існуючих прав, а саме: права на пенсію, визначеного у ст.46 Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, відповідач у порушення зазначених вище конституційних норм обмежив існуюче у позивача право на пенсію, а відтак, на переконання суду, його дії є протиправними.

При прийнятті рішення суд також враховує, що згідно з частиною 1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції Українигарантується (ч.3 ст.8 КАС України).

Частиною 2ст. 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі Мюллер проти Австрії (ухвала щодо прийняття заяви №6849/72 від 16.12.1974 року) зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду у застрахованої особи виникає право власності на пенсію. Відповідно до змісту ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Оскільки позивач постійно сплачував та на даний час продовжує сплачувати передбачені чинним законодавством внески, що не заперечив відповідач, тому, на думку суду, дії відповідача є втручанням у право особи на мирне володіння майном - пенсією.

Крім того, ч. 1 ст.7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачає рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Зупинення виплати пенсії у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на посаді судді є прямим порушенням цієї норми, оскільки колишні прокурорські працівники, які на даний час не працюють, продовжують отримувати пенсію у повному розмірі.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на ст.152 Конституції України як на норму, яка регламентує питання чинності закону у часі, оскільки дана стаття передбачає порядок визнання неконституційними законів та інших правових актів.

Питання ж дії законів у часі регламентоване ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, суд вважає, що дія ч.15 ст.50-1 Закону № 1789-VII, в редакції Закону №213-VII, не може поширюватись на правовідносини, які виникли до 01.04.2015 року, а отже дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу є протиправними.

Проте, при прийнятті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII цей принцип дотримано не було. Так, одночасно з обмеженням пенсій та зупиненням їх виплат певним категоріям державних службовців, прокурорам та суддям, що мало на меті зменшення витрат з Державного бюджету України, розділом ІІ цього Закону було визнано таким, що втратив чинність пункт 10 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Цією нормою законодавець скасував існуючі на 01.04.2015 року обмеження для народних депутатів та інших державних службовців максимального місячного розміру заробітної плати 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а тому обґрунтування рішення щодо обмеження пенсійних виплат фінансовими можливостями держави є досить сумнівним.

При прийнятті рішення суд також приймає до уваги, як обґрунтовані доводи позивача в тій частині, що згідно із п.5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України „Про державну службу", „Про прокуратуру", „Про судоустрій і статус суддів", „Про статус народного депутата України", „Про Кабінет Міністрів України", „Про судову експертизу", „Про Національний банк України", „Про службу в органах місцевого самоврядування", „Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На виконання пункту 5 розділу ІІІ „Прикінцеві положення" Закону № 213-УІІІ, закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, до 1 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим із вказаної дати 1 червня 2015 року втратили чинність, зокрема, норми Закону України „Про судоустрій і статус суддів", щодо пенсійного забезпечення і відповідно довічні грошові утримання за цим Законом не призначаються. Тобто, із 01 червня 2015 року, особам, які працюють на посадах суддів відповідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» довічне грошове утримання не призначається, пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, із 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення довічного грошового утримання судді в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у зв'язку з чим підстави для невиплати позивачу пенсії, на які покликався відповідач в своїх запепреченнях, відсутні.

Крім того, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача щодо розгляду справи у загальному порядку з огляду на те, що скорочений порядок розгляду адміністративних справ щодо пенсійних виплат визначений п.2 ч.1 ст.183-2 КАС України.

На розгляді справи у скороченому провадженні наполягав і позивач у адміністративному позові.

У свою чергу відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо позбавлення права відповідача можливості звернутися до касаційного суду у випадку задоволення позову, розглянутого у скороченому провадженні, покликається на рішення Європейського суду з прав людини від 15.02.2000 року у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії. Суд не погоджується з такою позицією, оскільки Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини націлена саме на захист інтересів особи від неправомірного втручання держави, а не навпаки.

Крім того, у відповідності до ч.4 ст.183-2 КАС України суд, оцінюючи повідомлені позивачем у позові та відповідачем у запереченнях обставини, вважає їх достатніми для прийняття законного рішення у скороченому провадженні та не бачить підстав для виклику осіб та проведенні судового засідання за загальними правилами КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності дій з припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2015 року, а позивач повністю довів обґрунтованість позовних вимог в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 18 червня 2015 року.

Враховуючи вищенаведене, суд поновлює права позивача шляхом винесення постанови про визнання протиправними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії та зобов'язання поновити виплату йому пенсії в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 18 червня 2015 року у попередньому розмірі.

Керуючись статтями 160-163, 183-2 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з квітня 2015 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне поновити виплату ОСОБА_1 пенсії з в межах встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, а саме з 18 червня 2015 року у попередньому розмірі.

Постанова суду першої інстанції є остаточною, крім випадків оскарження її в апеляційному порядку.

У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Рівненського міського суду Н.Ю. Музичук