Рішення № 55291484, 25.01.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1176/16 Справа № 200/16691/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шевцова Т. В. Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2016 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Осіяна О.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Хлус Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

19 вересня 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищезазначеним позовом та просила стягнути з відповідача на її користь суму основного боргу у розмірі 115 026 грн., 3% річних - 8423 грн. та інфляційні втрати в сумі 16 017 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 22.02.2012 року вона надала позику ОСОБА_2 в розмірі 5832 грн., 54 419 грн., 6801 дол. США, а всього 115 026 грн., чому стали свідками ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Строк дії договору позики був встановлений до 23.02.2012 року, проте позичальник кошти не повернув, та й досі користується її грошовими коштами. 30.04.2013 року вона надіслала відповідачу досудову претензію, проте відповідач ухиляється від зустрічей з нею, не відповідає на телефоні дзвінки, не повертає коштів. На цій підставі та виходячи з положень ст.625 ЦК України нею нараховано на основну суму боргу 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 139466 грн., сплачений судовий збір у розмірі 1395 грн., а всього 140861 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по справі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 5400 грн., за умови повернення 5832 грн. 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 50388 грн., за умови повернення 54419 грн. 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 6298 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало на 22.02.2012 року 50 384 грн., за умови повернення 6801 дол. США. 30.04.2013 року позивач надіслала на адресу відповідача досудову вимогу про повернення грошових коштів за договорами позики від 22.02.2012 року. Відповідач, заперечуючи факт отримання ним готівкових коштів у позику від позивача, у письмових поясненнях зазначив, що у березні 2012 року мав намір позичити гроші у позивача, для чого ними розглядались різні пропозиції (сума позики, відсотки за користування), тому склав вказані розписки, які насправді є проектами договорів та не є реальними договорами позики, про що свідчить відсутність дати складення під текстом. Реальної передачі грошей не відбулось, тому вважає вказані розписки протоколами намірів. Разом з цим, посилається на те, що при перевищенні суми позики 170 грн., договір має бути укладений в письмовій формі, а отже - підписаний не тільки позичальником, а й позикодавцем, чого в даному випадку позивачем не дотримано. Окрім цього, вважає договори позики неукладеними ще й тому, що сторони не дійшли згоди щодо строку повернення коштів, розміру відсоткової ставки. В судовому засіданні встановлено та доводиться матеріалами справи, що правовідносини між сторонами щодо користування грошовими коштами виникли ще 24.02.2011 року, коли відповідач отримав у борг від позивача 24 000 грн., що підтверджується розпискою та поясненнями сторін. В подальшому, 23.08.2011 року відповідач отримав у борг від позивача за розпискою, поіменованою договором займу, 80000 грн. зі строком користування до 24.09.2011 року та за умови повернення 86 400 грн. Крім цього, договір позики укладався між сторонами і з приводу отримання відповідачем на строк до 14.12.2011 року грошових коштів в сумі 20 000 грн., при цьому зобов'язався повернути 21 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що відповідач не має в розпорядженні боргових документів, виданих позичальникові або інших доказів погашення боргу за договорами позики від 22.02.2012 року, його заперечення щодо по іменуванню боргових документів договором займу не спростовують факту отримання коштів у позику, тим паче, що складені ним боргові документи, датовані 22.02.2012 року фактично являють собою розписки про отримання коштів, які не містять обов'язкових реквізитів письмового правочину. За таких обставин, враховуючи, що відповідач заперечує лише факт отримання коштів у борг, хоча не заперечує факт написання саме ним власноруч цих договорів займу, а не факт порушення прийнятого на себе зобов'язання, установлення порушеного права позивача судом, яке підлягає захисту, неможливості відмови від виконання зобов'язання з огляду лише на незадовільний фінансовий стан, позовні вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Проте повністю погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, неповно суд з'ясував обставини, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Мотивація рішення суду щодо задоволення позову - не ґрунтується на вимогах Закону.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначеним вимогам ухвалене судом рішення не відповідає.

В рішенні суду відсутній розрахунок стягнутої суми, отже рішення суду першої інстанції не відповідає ст. 215 ЦПК України.

Суд першої інстанції встановивши факт отримання відповідачем суму позики в доларах США, безпідставно застосував до спірних правовідносин відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді індексу інфляції відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті гривні, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, а не в іноземній валюті.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо неповернення суми боргу за договорами позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 5400 грн., за умови повернення 5832 грн. (а.с.41). 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 50388 грн., за умови повернення 54419 грн. (а.с.43). 22.02.2012 року відповідачем ОСОБА_2 складено розписку про отримання в борг на строк до 23.03.2012 року від позивача ОСОБА_4 суми 6298 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало на 22.02.2012 року 50 384 грн., за умови повернення 6801 дол. США (а.с.42).

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачу розписку про зобов'язання повернути отримані ним гроші у борг, яка підтверджує виниклі правовідносини сторін за договором позики.

За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику.

Виходячи із вимог вказаного закону, колегія суддів дійшла висновку про те, що поверненню підлягають саме ті суми позики, які були отримані позичальником: 5 400 гривень; 50388 гривень; 6298 дол. США, що в гривневому еквіваленті складало на 22.02.2012 року за курсом НБУ 798,5700 грн. за 100 доларів США - 50 304,65 грн.

Визначення в розписках відповідача про зобов'язання повернути більшу суму, аніж отриману в позику, виходячи з пояснень сторін у справі, що збільшення зобов'язання за позикою є винагородою за надання грошей у позику, то колегія суддів вважає таке зобов'язання нікчемним, оскільки отримання грошової винагороди за спірними правовідносинами не передбачено законом.

Оскільки позика, яка надавалась в іноземній валюті відповідачу, розрахована позивачем у гривні на час надання такої позики та в позовній заяві заявлені позовні вимоги в цій частині саме виходячи з такого розрахунку, то з урахуванням того, що суд не може виходити за межі позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 50 304,65 грн.

За правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК, наступають наслідки порушення договору позичальником відповідно до вимог ст. 625 ЦК.

Згідно до ст. 1050 ЦК України, - позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

Колегія суддів встановила, що договірні відносини виникли між сторонами 22.02.2012 року, що підтверджується розписками відповідача.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також, три процента річних з простроченої суми, якщо інший процент не встановлений законом або договором.

Колегія суддів встановила і це підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та відповідачем були укладені договори позики від 22.02.2012 року за умовами яких відповідач зобов'язався повернути позивачу суму боргу 23.03.2012 року, що підтверджено розписками відповідача, які надані суду в оригіналі позивачем.

30.04.2013 року позивач надіслала на адресу відповідача досудову вимогу про повернення грошових коштів за договорами позики від 22.02.2012 року, яка задоволена не була.

Колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин застосовуються вимоги статті 625 ЦК України щодо відповідальності боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, відповідно до вищезазначених вимог закону позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцеві 3% річних за вказаними договорами позики. Щодо стягнення інфляційних втрат за договором позики в іноземній валюті, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції не поширюються на цей випадок прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором в іноземній валюті в сумі 6298 доларів США. Щодо стягнення інфляційних втрат за договорами позики в національній валюті України, то норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції на ці правовідносини застосовуються.

Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у зв'язку з чим необхідно стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 5 400 гривень, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 395,46 гривень та інфляційні втрати в розмірі 626,40 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 6 421,86 гривень.

Розрахунок суми 3% річних за договором позики від 22.02.2012 року за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року провадиться з розрахунку суми боргу - 5 400 грн. х 0,03 річних за 891 днів ( 5400 х 0,03) : 365 х 891 = 395,46 грн., починаючи з часу невиконання грошового зобов'язання, а саме: з квітня 2012 року по дату, яка зазначена позивачем у позовній заяві - 31 липня 2014 року.

Розрахунок суми інфляційних втрат з розрахунку суми боргу у розмірі 5 400 грн. в розмірі за індексом інфляції за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року в розмірі 1.116 складає суму 626,40 гривень.

А всього за вказаним договором позики на суму 5 400 гривень підлягає стягненню 6 421,86 гривень з розрахунку 5 400 + 395,46 + 626,40 = 6 421,86.

Також необхідно стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 50 388 гривень, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 3690,06 гривень та інфляційні втрати в розмірі 5 845,01 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 59 923,07 гривень

Розрахунок суми 3% річних за договором позики від 22.02.2012 року за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року провадиться з розрахунку суми боргу - 50 388 грн. х 0,03 річних за 891 днів (50 388 х 0,03) : 365 х 891 = 3690,06 грн., починаючи з часу невиконання грошового зобов'язання, а саме: з квітня 2012 року по дату, яка зазначена позивачем у позовній заяві - 31 липня 2014 року.

Розрахунок суми інфляційних втрат з розрахунку суми боргу у розмірі 50 388 грн. в розмірі за індексом інфляції за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року в розмірі 1.116 складає суму 5 845,01 гривень.

А всього за вказаним договором позики на суму 50 388 гривень підлягає стягненню 59 923,07 гривень з розрахунку 50 388 + 3690,06 + 5 845,01 =59 923,07.

Також необхідно стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 50 304,65 гривень, що в еквіваленті складає 6 801 доларів США на час отримання позики за курсом НБУ 798,5700 грн. за 100 доларів США, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 3683,95 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 53 988,60 гривень.

Розрахунок суми 3% річних за договором позики від 22.02.2012 року за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року провадиться з розрахунку суми боргу відповідно до заявлених позовних вимогах, тобто в гривнях і на підставах, що зазначено вище - 50 304,65 грн. х 0,03 річних за 891 днів (50 304,65 х 0,03) : 365 х 891 = 3683,95 грн., починаючи з часу невиконання грошового зобов'язання, а саме: з квітня 2012 року по дату, яка зазначена позивачем у позовній заяві - 31 липня 2014 року.

А всього за вказаним договором позики на суму 6 801 доларів США підлягає стягненню 53 988,60 гривень з розрахунку 50 304,65 +3683,95 =53 988,60.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з вищенаведених підстав.

Доводи в апеляційній скарзі щодо неотримання відповідачем грошових коштів в позику у позивача 22.02.2012 року є недоведеними. Доводи апелянта про те, що розписки відповідача не свідчать про правовідносини з договору позики є безпідставними. Доводи апелянта про порушення судом норм процесуального права не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно ч. 5 ст. 88 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на це, з урахуванням позовних вимог з ціною позову матеріального характеру у розмірі 120 333,53 грн.( 6 421,86 + 59 923,07 + 53 988,60 =120 333,53) та сплатою позивачем судового збору при зверненні до суду в сумі 1395 грн., то судовий збір у сумі 1203,34 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3- задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2015 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Задовольнити частково позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_4 (проживає за адресою: 51200, АДРЕСА_1) в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 5 400 гривень, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 395,46 гривень та інфляційні втрати в розмірі 626,40 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 6 421,86 гривень (шість тисяч чотириста двадцять одна гривня 86 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_4 (проживає за адресою: 51200, АДРЕСА_1) в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 50 388 гривень, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 3690,06 гривень та інфляційні втрати в розмірі 5 845,01 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 59 923,07 гривень (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять три гривні 07 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_4 (проживає за адресою: 51200, АДРЕСА_1) в рахунок виконання зобов'язання по поверненню позики від 22 лютого 2012 року у розмірі 50 304,65 гривень, що в еквіваленті складає 6 801 доларів США, три відсотки річних з простроченої суми в розмірі 3683,95 гривень за період з квітня 2012 року по 31 липня 2014 року, а всього суму у розмірі 53 988,60 гривень (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім гривень 60 копійок).

В іншій частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_4 (проживає за адресою: 51200, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1203,34 гривень (одна тисяча двісті три гривні 34 копійок).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Л.А. Черненкова

Судді М.Ю. Петешенкова

О.М. Осіян