Рішення № 5529079, 09.07.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2009Справа №2-15/1442.1-2009 За позовом Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (95034, АДРЕСА_1; 95022, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро-2007» (97541, АР Крим, Сімферопольський р-н, с. Шкільне, вул. Миру, 19, кв. 42, ідентифікаційний код 31009422)

Про стягнення 24478, 75 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

представники:

Від позивача ОСОБА_6, довіреність № 5930 від 02.04.2008 р., у справі

Від відповідача Якутін В.А., довіреність б/н від 15.05.2009 р., у справі

Обставини справи: Субєкт підприємницької діяльності -0 фізична особа ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з Фірми «Метро» 24478, 75 грн., у тому числі 19404,61 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 161,08 грн., 1882,25 грн. індексу інфляції, 1070,94 грн. пені, 1959,87 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2008 р. по справі № 2-9/4593-2008 позов задоволено.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 11.09.2008 р. було замінено відповідача фірма «Метро» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро-2007».

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2009 р. рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2008 р. по справі № 2-9/4593-2008 скасоване, справа направлена на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Резолюцією голови господарського суду АР Крим М.І. Луцяка розгляд даної справи доручено судді Іщенко І.А., справі привласнений № 2-15/1442.1-2009.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 30.03.2009 р. справа була прийнята у провадження судді ГС АР Крим І.А. Іщенко, призначений розгляд справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.01.2007 р. між позивачем та Фірмою «Метро» було укладено договір № 1333, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, а відповідач його оплачувати. У зв'язку з тим, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково, у нього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 19404,61 грн., яку позивач просив стягнути в примусовому порядку, а також інфляційні, пеню, річні та відсотки за користування грошовими коштами.

Відповідач у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не представлено достатніх доказів у підтвердження здійснення відповідних поставок, а акт звірки взаємних розрахунків не може служити відповідним доказом.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

03.01.2007 р. між Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 (Продавець) фірмою «Метро» був укладений договір № 1333. (а.с. 1333)

08.02.2008 р. відбулася реорганізація фірми «Метро» в Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро-2007». Так, згідно пункту 1.3 Договору Товариство створене в результаті перетворення фірми «Метро», Товариство є правонаступником фірми «Метро».

У відповідності з пунктом 1.1 Договору Продавець зобовязується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобовязується прийняти цей товар, сплатити його вартість та своєчасно повернути тару у відповідності з умовами дійсного договору.

Пунктом 3.4 Договору обумовлено, що при виконанні договору сторони належним чином оформлюють податкові, видаткові та інші документи на товар у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 4.1 Договору оплата за придбаний товар, який передається за даним договором, проводздійснюєтьсяиться Покупцем в національній валюті України шляхом оплати готівкою через касу Продавця (з оформленням прибутково-касових документів), або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, вказаному в розділі 9 договору протягом п'яти банківських днів з дня отримання товару Покупцем.

Так, позивач зазначає, що ним на протязі 2007 року здійснювалися поставки товару, проте, відповідачем були порушені умови договору в частині оплати за отриманий товар, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 6793,58 грн., що підтверджується актом звірки між позивачем і відповідачем від 31.01.2008 р.(а.с. 8)

Крім того, позивач посилається на те, що за період з 01.12.2007 р. по 31.01.2008 р. позивач поставив відповідачеві товар на суму 27708,76 грн. Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме в сумі 15097,73 грн., в результаті чого заборгованість позивача перед відповідачем по теперішній час складає 19404,61 грн., за примусовим стягненням якої позивач і звернувся до господарського суду АР Крим.

Дослідивши всі представлені сторонами докази, наявні в матеріалах справи, та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд не може прийняти до уваги у якості належного та допустимого доказу поставки позивачем товару представлені суду накладні за період з 15.12.2007 р. по 29.12.2007 р. з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим статтею 36 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, також встановлено, що в первинних документах повинно відображуватися посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданої, поверненої і використаної довіреності на отримання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. №99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безкоштовно тільки за дорученням одержувачів.

Згідно пункту 12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках:

а)представлення довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; б)представлення довіреності, яка має виправлення і помарки, які не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність; в)відсутності у довіреної особи вказаного в довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу; г)закінчення терміну дії довіреності;

ґ)отримання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності; Пунктом 13 Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від терміну її дії, залишається у постачальника при першій відпустці цінностей.

Відповідно до пункту 15 Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпустки за довіреністю цінностей покладається на посадовців підприємства-постачальника, що має право підписувати первинні документи на відпустку цінностей.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям виключно за довіреністю одержувача.

Накладні, представлені позивачем у якості доказу поставки товару не містять ідентифікації підпису особи, яка підписала накладну з боку покупця.

Більш того, позивачем всупереч вимогам ухвал суду не представлено довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних відповідачем.

Таким чином, позивачем не представлено суду достатніх та обгрунтованих доказів поставки відповідачу товару на суму 19404,61 грн.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не може прийняти до уваги преставлений позивачем акт звіряння взаєморозрахунків в обгрунтування своїх позовних вимог з огляду на наступне. (а.с. 8)

Відповідно до положень Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” єдиним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення первинний документ (договори, накладні, рахунки, тощо).

Тобто наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується лише первинними документами.

Акт звіряння це бухгалтерський документ, що лише фіксує тотожність відображення первинних господарських операцій у обліку сторін.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро-2007» заборгованості за поставлений товар у розмірі 19404,61 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт поставки товару, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу, вимоги Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 щодо стягнення з відповідача інфляційних, пені, річних та відсотків за користування грошовими коштами також не підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 13.07.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримІщенко І.А.