Рішення № 55284321, 26.01.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/62/2016(м)

263/10198/15-ц

Категорія 53 Головуючий у 1 інстанції Турченко О.В.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до садівницького товариства «Дружба» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та садівницького товариства «Дружба» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 1 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до садівницького товариства «Дружба» (далі СТ «Дружба») про захист трудових прав. Посилалася на те, що працювала головою товариства з 13 квітня 2008 року, але при звільнені 30 серпня 2010 року з нею не було проведено розрахунок. Просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 3 934 грн., компенсацію за невикористану відпустку 1 665,93 грн. (згідно обґрунтування позову), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 1 вересня 2010 року по день ухвалення рішення та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 1 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з СТ «Дружба» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1 580,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 1 000 грн., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, та у відшкодування моральної шкоди 500 грн., а всього - 3080,74 грн. Вирішено питання про судові витрати. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Не погодившись з рішенням суду, СТ «Дружба» просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, а скаргу СТ «Дружба» просили відхилити.

Представник СТ «Дружба» ОСОБА_4 підтримав доводи скарги товариства і вважав апеляційну скаргу ОСОБА_2 такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, в межах апеляційного оскарження, та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а скарга СТ «Дружба» підлягає частковому задоволенню з частковою зміною рішення, з таких підстав.

Судом встановлено, що 13 квітня 2008 року ОСОБА_2 була обрана на посаду голови правління СТ «Дружба».

Рішенням загальних зборів від 22 червня 2008 року заробітна плата голові правління була встановлена в розмірі мінімальної заробітної плати - 525 грн.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України відносно ОСОБА_2, заробітна плата позивача виплачувалась у період з квітня 2008 року до серпня 2010 року в розмірі від 535 грн. до 1780 грн.(а.с.8).

Відповідно до протоколу засідання правління СТ «Дружба» від 29 серпня 2010 року позивач звільнена з займаної посади з 30 серпня 2010 року, на підставі поданої 22 серпня 2010 року особистої заяви про звільнення, у зв'язку з хворобою.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що вона мала право на щорічну відпустку, яку не використовувала під час роботи з 13 квітня 2008 року до 30 серпня 2010 року, що при звільненні ОСОБА_2 відповідач не провів з нею повного розрахунку, а тому, у позивача виникло право на отримання компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та право на відшкодування моральної шкоди.

З цими принциповими висновками суду колегія суддів не може не погодитися, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам права.

Однак, переглядаючи судове рішення, з урахуванням доводів апеляційної скарги СТ «Дружба», про його скасування та відмову ОСОБА_2 у позові, та, розглянувши доводи позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1 662,49 грн.(за вимогами апеляційної скарги), колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими

3) невідповідність висновків суду обставинам справи

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Так, ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції зазначив, що заробітна плата позивача за останні 12 місяців роботи (з травня 2009 року до серпня 2010 року) складає 8 000 грн., яка ділиться на 248 робочих днів за цей період, і одержаний результат 32,26 грн.\день перемножується на 49 днів невикористаної відпустки за 2 роки 17 днів праці, внаслідок чого компенсація за невикористану відпустку складає 1 580,74 грн.

ОСОБА_2 у позовній заяві самостійно визначила розмір компенсації за невикористану відпустку і виходила з того, що за відпрацьовані 2 роки 4 місяці та 17 днів компенсація становить 1665,93 грн. та розраховується наступним чином - 2 роки - 1400 грн., за 4 місяця - (700:12х4=233,33), за 17 днів - (700:365х17=32,60) (а.с.2).

Проте, з проведеним судом розрахунком компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1580,74 грн., доводами скарги позивача про стягнення компенсації в розмірі 1662,49 грн., а також наведеним ОСОБА_2 розрахунком компенсації у позовній заяві, апеляційний суд погодитися не може, оскільки, в цій частині, судове рішення не відповідає нормам матеріального права та роз'ясненням, викладеним у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення у цивільній справі», про необхідність наведення у рішенні відповідного розрахунку сум. Тому, колегія дійшла висновку про необхідність зміни судового рішення в цій частині.

Так, статтею 2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч.12 ст.10 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Ці ж положення відображені в ст.ст.75,83 КЗпП України.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 була обрана на посаду голови правління СТ «Дружба» 13 квітня 2008 року, а звільнена - 30 серпня 2010 року. Позивачка стверджувала, що її заробіток за весь час роботи становив 700 грн. на місяць.

Представник відповідача в суді апеляційної інстанції визнав, що заробітна плата позивача в 2009-2010 роках становила 700 грн. на місяць, а в 2008 році - 525 грн.

Між тим, за даними про застраховану особу управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя від 27 вересня 2011 року за формою ОК-5, ОСОБА_2 працювала у СТ «Дружба» у зазначений час та отримувала заробітну плату у різні місяці у розмірі від 535 грн. до 1780 грн. Саме ці дані апеляційний суд вважає належним доказом щодо нарахованої позивачу заробітної плати за час роботи та приймає їх для розрахунку компенсації за невикористану відпустку.

Як передбачено частиною другою статті 21 Закону України «Про відпустки», порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначений порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться з урахуванням виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється з урахуванням виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться діленням сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Вирішуючи питання про нарахування позивачу компенсації за невикористану відпустку, колегія, з урахуванням положень ст.ст.5,6,21,24 Закону України «Про відпустки», вважає, що відпустка ОСОБА_2 за період роботи з 13 квітня 2008 року до 13 квітня 2009 року становить 24 календарні дні; 24 дні - за період з 14 квітня 2009 року до 14 квітня 2010 року і 9 календарних днів - з 15 квітня 2010 року до 30 серпня 2010 року.

Заробітна плата позивача за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за 12 місяців:

- з 13 квітня 2008 року до 13 квітня 2009 року - 6985 грн.(1780 грн. з 13 квітня 2008 року до 1 серпня 2008 року+535+535+555+555+625+700+700+700+300 (по 13 квітня 2009);

- з 14 квітня 2009 року до 14 квітня 2010 року - 5333,33грн.(з 14 квітня 2009 року - 433,33+700+700+700+700+700+700+700);

- з 15 квітня 2010 року до 30 серпня 2010 року - 3100 грн.(1000+700+700+700);

Згідно даних Міністерства праці та соціальної політики про розрахунок норми тривалості робочого часу на відповідний рік, загальна кількість святкових і неробочих днів та календарних днів за період з 13 квітня 2008 року до 13 квітня 2009 року становила 113 днів і 252 дні; за період з 14 квітня 2009 року до 14 квітня 2010 року - кількість святкових і неробочих днів та календарних днів 115 і 250 днів; за період з 15 квітня 2010 року до 30 серпня 2010 року відповідно 46 і 93 дні.

З урахуванням заробітної плати позивача, кількості святкових і неробочих днів, а також календарних днів, компенсація за невикористану відпустку буде становити за період :

- з 13 квітня 2008 року до 13 квітня 2009 року 665,24 грн.(6985:252х24);

- з 14 квітня 2009 року до 14 квітня 2010 року 512 грн.(5333,33:250х24);

- з 15 квітня 2010 року до 30 серпня 2010 року 300 грн.(3100:93х9).

Загальна сума компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню з СТ «Дружба» на користь ОСОБА_2 з 13 квітня 2008 року до 30 серпня 2010 року складає 1 477,24 грн. (665,24+512,00+300,00).

Оскільки відповідач не спростував доводи ОСОБА_2 про те, що відпустки їй за час роботи не надавалися та що при звільненні позивач отримала компенсацію за невикористану відпустку, доводи скарги товариства про відсутність підстав для задоволення позову, в цій частині, є неспроможними. За таких обставин, рішення підлягає зміні зі стягненням з СТ «Дружба» на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку в сумі 1477,24 грн. Апеляційна скарга позивача, на підставі викладеного, в цій частині, задоволенню не підлягає.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Тому, ухвалюючи рішення про стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку, колегія вважає необхідним зазначити про відрахування з цієї суми передбачених законом податків й обов'язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Що стосується інших доводів апеляційних скарг позивача ОСОБА_2 та СТ «Дружба», то вони визнаються такими, що не заслуговують на увагу та не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.

Зокрема, не погоджуючись із рішенням суду, позивач посилалася на те, що за час роботи головою товариства вона не отримала заробітну плату в сумі 3 934 грн., яку просила стягнути з СТ «Дружба» в судовому порядку.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові, в цій частині, суд зазначив, що позивач не довела належними доказами наявність перед нею заборгованості по заробітній платі у вказаній сумі.

Представник СТ «Дружба» в суді апеляційної інстанції категорично заперечував проти будь-якої заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_2 і послався на те, що у серпні 2010 року позивач отримала заробітну плату в розмірі 644,70 грн. та ще 200 грн. в рахунок заробітної плати, про що видала розписку (а.с.16, 184). Ці обставини позивач визнала.

Колегія погоджується з висновками, оскільки з заяви ОСОБА_2 про звільнення не вбачається, що позивач мала будь-які вимоги до товариства з приводу заборгованості по заробітній платі; подальші вимоги позивача до товариства в 2011 році також не стосувалися заборгованості по заробітній платі; додаткових доказів, які б могли вплинути на висновки суду першої інстанції в цій частині апеляційному суду позивачем не надано; факт відсутності документів в товаристві, у зв'язку з крадіжкою, не спростовано (а.с.9,80).

Що стосується доводів ОСОБА_2 про те, що її заробітна плата постійно була в розмірі 700 грн. на місяць, то ці доводи не знайшли свого підтвердження в наданих даних Управління Пенсійного фонду України та в рішенні загальних зборів від 22 червня 2008 року про заробіток у розмірі мінімальної заробітної плати 525 грн.

Посилання позивача на те, що вона повідомляла органи податкової інспекції 19 серпня 2008 року про невиплату заробітної плати за квітень-червень 2008 року, не узгоджуються з даними про те, що у липні 2008 року позивач отримала заробітну плату в розмірі 1780 грн., що не було передбачено ні рішеннями кооперативу, ні поясненнями самої ОСОБА_2 про заробіток в розмірі 700 грн. щомісячно.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги СТ «Дружба» про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2, в цій частині, та не вбачає підстав для задоволення скарги позивача і зміни судового рішення зі стягненням на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1 000 грн. та ухвалення нового рішення про стягнення середнього заробітку 4 623, 52 грн., оскільки рішення суду першої інстанції, в цій частині, ухвалено відповідно до встановлених обставин про невиплату позивачу компенсації за невикористану відпустку та вимог матеріального права.

Згідно ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні робітника виплата всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації, проводиться у день звільнення. Якщо робітник у день звільнення не працював, то вказані суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим робітником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому робітнику сум у строки, вказані ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити робітнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається зі справи, вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку визнані такими, що ґрунтуються на законі, але оскільки при розгляді позову ОСОБА_2 її вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку були задоволені частково, то суд першої інстанції правильно врахував роз'яснення, викладені у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», які передбачають, що, при частковому задоволенні позову працівника, суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи та зменшив середній заробіток до 1000 грн.

В рішенні суду наведені відповідні обґрунтування з цього приводу і вони є переконливими.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення середнього заробітку у розмірі 1000 грн., оскільки суд при цьому врахував конкретні обставини справи; спірну суму, на яку позивач мав право, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі; частку невиплаченої заробітної плати, її істотність та співмірність порівняно із загальною сумою середнього заробітку.

Апеляційний суд вважає, що відсутні також підстави для задоволення апеляційної скарги СТ «Дружба» про скасування рішення з відмовою ОСОБА_2 у позові про відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач послалася на те, що непроведення з нею повного розрахунку в день звільнення призвело до виникнення почуття приниження, безпорадності, загостренню її хвороб, оскільки перебуваючи на посаді голови вона віддавала себе повністю роботі в інтересах товариства.

Колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши позивача та заперечення відповідача, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про право ОСОБА_2, 1938 року народження, на відшкодування моральної шкоди, оскільки її інтереси були порушені несвочасним розрахунком при звільненні, що і спричинило позивачці моральні страждання.

Рішення про відшкодування моральної та її розмір визначені судом згідно до загальних засад цивільного законодаства щодо справедливості, добросовісності та розумності, положень ст.23 ЦК України, ст.237-1 КЗпП України та роз*яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Доводи СТ «Дружба», викладені в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав вважати, що ОСОБА_2 працювала на умовах трудового договору, апеляційний суд, з урахуванням норм матеріального права та представлених доказів, вважає безпідставними.

Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про кооперацію», вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу зокрема належить: утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу.

Згідно ст. 16 Закону України «Про кооперацію», виконавчим органом кооперативу є правління, яке очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу.

До обов'язків правління входить: прийом вступних і пайових внесків; складання планів, кошторису та звіту; укладання договорів із будівництва і господарства, виконання інших заходів, які відповідають потребам кооперативу від імені кооперативу; представництво кооперативу в усіх судових та адміністративних установах; здійснення контролю за будівництвом гаражів; управління гаражним господарством; прийом працівників і службовців для обслуговування господарства та їх звільнення; ведення бухгалтерського обліку та діловодства кооперативу; виконання інших обов'язків, які випливають з прийнятого статуту.

Згідно з п.п. 4.2, 4.7, 4.8 Статуту СТ «Дружба» вищим органом кооперативу є загальні збори членів кооперативу, до компетенції яких належить, зокрема, затвердження кошторису, фонду заробітної плати найманих працівників, річного звіту правління і актів ревізійної комісії, розгляд та затвердження кошторисів витрат товариства на проведення загальних заходів, встановлення чисельності найманих працівників і службовців та розмір оплати їх праці (а.с.153-157).

Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 95 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» визначає, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

При цьому колегія враховує, що в суді апеляційної інстанції представник товариства не заперечував, що ОСОБА_2 виконувала обов'язки голови товариства, в 2008 році отримувала заробітну плату в розмірі 525 грн. на місяць, а в 2009-2010 роках її заробіток становив 700 грн. на місяць. Ці обставини об'єктивно підтверджуються рішенням загальних зборів кооперативу від 22 червня 2008 року, відомостями УПФУ, наведеними вище та довідкою товариства від 16 веренся 2011 року (а.с.9) .

Посилання представника відповідача на те, що голова товариства повинна була бути обраною з числа членів правління, не є підставою для відмови ОСОБА_2 у позові, оскільки це питання не було предметом спору у цій справі і не змінює правових висновків суду щодо права позивача на оплату праці.

Той факт, що суд першої інстанції не задовольнив клопотання відповідача та не допитав свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 не є підставою для скасування рішення, оскільки це питання було вирішено судом відповідно до норм процесуального закону та відповідним чином обґрунтовано.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення є невірним, оскільки позивачем не було надано жодного документа про заробітну плату в розмірі 700 грн., що суд відмовив позивачу у стягненні заборгованості по заробітній платі у зв'язку з відсутністю оригіналів документів, але задовольнив позовні вимоги в іншій частині, які випливають з позову, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки всім наданим доказам судом дана відповідна оцінка і зроблено висновок чому одні докази приймаються до уваги, а решта вимог ОСОБА_2 є безпідставними за відсутності доказів.

Отже, колегія суддів, з урахуванням позицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалах від 12 березня 2014 року, 4 березня 2015 року та 28 жовтня 2015 року, дійшла висновку, що судове рішення про відмову ОСОБА_2 у позові про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 3 934 грн., стягнення на її користь середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1 000 грн. та у відшкодування моральної шкоди 500 грн., слід залишити без змін, зважаючи на те, що воно є законним та обґрунтованим і підстав для задоволення апеляційних скарг сторін, в цій частині, не має.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу садівницького товариства «Дружба» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 1 грудня 2015 року, в частині стягнення з садівницького товариства «Дружба» на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку, змінити.

Стягнути з садівницького товариства «Дружба» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1 477 грн.24 коп.(одна тисяча чотириста сімдесят сім грн.24 коп.), з утриманням з цієї суми прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

В решті частини рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М.Кочегарова

Судді : Т.Г.Ігнатоля

С.А.Попова