Постанова № 55279911, 26.01.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2016 р. Справа№ 910/22828/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Фесенко А.В.

за участю представників:

від позивача Риженко Л.І. - дов. б/н від 15.10.2015 р.

від відповідача Білецького І.Ю. - дов. б/н від 28.12.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

«Будіндустрія 7»

на рішення господарського суду міста Києва

від 11.11.2015 р. (суддя Чебикіна С.О.)

у справі №910/22828/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«КЖБК БМУ-2» (далі - ТОВ «КЖБК БМУ-2»)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Будіндустрія 7» (далі - ТОВ «Будіндустрія 7»)

про стягнення 248 108,66 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2015 р. у справі №910/22828/15 позов задоволено, стягнуто з ТОВ «Будіндустрія 7» на користь ТОВ «КЖБК БМУ-2» 135 327,93 грн. основного боргу, 96 552,48 грн. інфляційних втрат, 21 504,02 грн. 10% річних та 5 041,33 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та залишити позов без розгляду. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржене рішення є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, адже суд першої інстанції зобов'язаний був залишити позов без розгляду через підписання позовної заяви не уповноваженою особою. Так, на думку скаржника, підписант позовної заяви не є керівником ТОВ «КЖБК БМУ-2», в позовній заяві також немає посилань на довіреність на ім'я підписанта для вчинення відповідних дій, доданий до позовної заяви наказ директора ТОВ «КЖБК БМУ-2» про покладення виконання обов'язків директора на особу, яка підписала позовну заяву, не надає їй таких повноважень. Крім цього, в додаткових поясненнях до апеляційної скарги відповідач заперечив й щодо стягнення з нього процентів річних та інфляційних втрат, оскільки повернення суми невикористаного авансу не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України. У вищезазначених поясненнях апелянт просив повернути йому надмірно сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2015 р. апеляційну скаргу ТОВ «Будіндустрія 7» на рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2015 р. у справі №910/22828/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Жук Г.А. та призначено до розгляду на 26.01.2016 року.

Враховуючи вихід судді Коршун Н.М., яка входить до постійного складу судової колегії з відпустки, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 р. апеляційну скаргу ТОВ «Будіндустрія 7» прийнято до провадження у визначеному складі суду.

В судове засідання з'явилися представники обох сторін, представник відповідача (апелянта) доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в ній підстав скасувати та залишити позов без розгляду. При наданні усних пояснень суду наполягав і на безпідставному стягненні місцевим судом з відповідача процентів річних та інфляційних втрат тощо.

Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Так, до господарського суду міста Києва звернулося ТОВ «КЖБК БМУ-2» з позовом до ТОВ «Будіндустрія 7» про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 228 495,44 грн. (135 327,50 грн. - перерахований та невикористаний аванс; 93 167,94 грн. - розраховані від цієї суми інфляційні втрати) та 10% річних у розмірі 19 613,22 грн., загалом ціна позову становить 248 108,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення авансу за додатковою угодою від 13.02.2014 р. про розірвання договору поставки №БІ-107 від 16.07.2013 року.

Так, за твердженнями позивача, ним перераховано відповідачу 135 327,50 грн. авансу на підставі договору поставки №БІ-107 від 16.07.2013 р., проте через втрату інтересу до нього, 13.02.2014 р. сторонами укладено додаткову угоду про розірвання згаданого договору й повернення позивачу цієї суми, а у разі порушення відповідачем строків повернення цих коштів, сплату пені та 10% річних від суми авансу тощо.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яку прийнято судом, зокрема: про стягнення з відповідача основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 231 879,98 грн. (135 327,50 грн. перерахованого та невикористаного авансу; 96 552,48 грн. розрахованих від цієї суми інфляційних втрат) та 10% річних в розмірі 21 504,02 грн., відтак позивачем заявлено до стягнення з відповідача 253 384,00 грн., що становить ціну позову.

Крім цього, під час розгляду справи місцевим судом відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в задоволенні якого судом відмовлено за безпідставністю.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні дані, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважав позовні вимоги обґрунтованими, відтак позов задовольнив.

Так, посилаючись на пояснення сторін, наявні в матеріалах справи видаткові накладні та акт звірки взаємних розрахунків, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін, місцевий суд встановив факт наявного станом на 13.02.2014 р. перерахованого позивачем за договором поставки №БІ-107 від 16.07.2013 р. та невикористаного авансу в розмірі 135 327,50 грн. Одночасно судом встановлено, що 13.02.2014 р. між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання вищезгаданого договору та про повернення невикористаного авансу на згадану суму протягом 35 календарних днів з моменту підписання цієї додаткової угоди, тобто до 20.03.2014 року. Оскільки відповідачем не виконано умов додаткової угоди з повернення авансу у передбачений строк, як і не виконано пред'явленої позивачем в зв'язку з цим вимоги від 18.04.2015 р., місцевий суд вважав позовні вимоги про стягнення 135 327,50 грн. обґрунтованими та доведеними. Задовольняючи в свою чергу вимоги про стягнення інфляційних втрат на суму 96 552,48 грн. та 10% річних на суму 21 504,02 грн. суд посилався на положення ст. 625 ЦК України та п. 2 додаткової угоди від 13.02.2014 р., визнав здійснений позивачем їх розрахунок таким, що відповідає умовам договору та вимогам закону, відтак дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції частково.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.07.2013 р. між ТОВ «Будіндустрія 7» (постачальником) та ТОВ «КЖБК БМУ-2» (покупцем) укладено договір поставки №БІ-107 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність (поставити) покупцю бетон товарний (бетон) в кількості та на умовах, зазначених у цьому договорі, а покупець зобов'язався прийняти бетон і оплатити його вартість так, як це визначено умовами цього договору (п. 1.1 Договору).

Положеннями ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Укладеним між сторонами Договором (п. 5.4) передбачено, що покупець здійснює повну оплату вартості бетону шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець повинен здійснити оплату кожної та будь-якої партії бетону до відвантаження такої партії постачальником в розмірі, що дорівнює 100% вартості такої партії бетону. При цьому постачальник не позбавлений права здійснити відвантаження бетону без попередньої оплати, в такому разі покупець повинен сплатити вартість відвантаженого бетону протягом 3 банківських днів з моменту відвантаження такого бетону постачальником.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Місцевим судом встановлено, що на виконання Договору позивач перерахував на рахунок відповідача кошти у розмірі 186 200,33 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, яка міститься у матеріалах справи. Судом також встановлено й сторонами не заперечено факту наявного станом на 13.02.2014 р. перерахованого позивачем на підставі Договору та невикористаного авансу в розмірі 135 327,50 грн.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України).

Таким чином, оскільки попередню оплату товару здійснено позивачем, а товар не поставлено, у позивача на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, яку той одержав, а товару не поставив у встановлений строк.

Так, 13.02.2014 р. між ТОВ «Будіндустрія 7» (постачальником) та ТОВ «КЖБК БМУ-2» (покупцем) укладено додаткову угоду про розірвання Договору (далі - Додаткова угода), за умовами якої сторони дійшли згоди про розірвання Договору та встановили, що відповідно до підписаного ними акту звірки взаємних розрахунків станом на 13.02.2014 р. невикористаний аванс становить 135 327,50 грн.

Положеннями п. 3 Додаткової угоди сторони погодили, що в зв'язку з розірванням Договору невикористаний аванс в розмірі 135 327,50 грн. підлягає поверненню покупцю протягом 35 календарних днів з моменту підписання цієї Додаткової угоди, тобто до 20 березня 2014 року (включно).

Зобов'язанням на підставі ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з повернення позивачу суми невикористаного за Договором авансу у передбачений п. 3 Додаткової угоди строк, як і не містять доказів задоволення відповідачем пред'явленої позивачем в зв'язку з цим вимоги №15 від 18.04.2015 р., тому висновки місцевого суду щодо задоволення позову в частині стягнення суми попередньої оплати в розмірі 135 327,50 грн. є законними.

Апеляційний господарський суд погоджується також з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 10% річних на суму 21 504,02 грн., адже їх стягнення за відповідних наслідків сторони передбачили умовами Додаткової угоди, проте помилковими видаються висновки місцевого суду про стягнення інфляційних втрат на суму 96 552,48 грн. на підставі ст. 625 ЦК України. В зв'язку з цим апеляційний господарський суд вважає доводи апелянта в цій частині підставними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас застосування місцевим судом ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за Договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України.

Так, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Разом з тим, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 згаданої вище постанови пленуму Вищого господарського суду України).

З огляду на наведене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за неповернення відповідачем суми попередньої оплати, перерахованої позивачем на поставку товару, яка за своєю суттю є авансом та не являється грошовим зобов'язанням, нарахування індексу інфляції на цю суму є неправомірним, відтак оскаржене рішення суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат на суму 96 552,48 грн. не відповідає приписам чинного законодавства та підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового про відмову в позові.

Доводи скаржника щодо того, що місцевим судом неправомірно стягнуто з відповідача 10% річних на підставі ст. 625 ЦК України не заслуговують на увагу.

Так, як вище згадувалось, нарахування процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України за неповернення авансу дійсно є неправомірним, адже неповернення авансу не є грошовим зобов'язанням, проте за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти згідност. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Такого висновку дійшов й Верховний Суд України (постанова від 15.10.2013 р. у справі №5011-42/13539-2012 за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права при вирішенні аналогічних судових справ, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладені в його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ст. 111-28 ГПК України).

Положеннями ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони погодили (п. 3 Додаткової угоди), що у випадку порушення постачальником строків повернення грошової суми у розмірі 135 327,50 грн. постачальник сплачує на користь покупця 10 % річних від простроченої суми.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10% річних на суму 21 504,02 грн. є законними, а здійснений позивачем розрахунок таким, що відповідає умовам договору та вимогам закону, відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Доводи скаржника про те, що позовну заяву підписано не уповноваженою особою спростовуються встановленими судом обставинами та наданими сторонами матеріалами справи.

Відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

За змістом наведеної норми закону особа представника процесуально заміщує юридичну особу, яку він представляє. Враховуючи, що юридична особа в будь-якому випадку набуває прав і несе обов'язки (зокрема, процесуальні) через свої органи, вона не може брати участі у справі інакше, ніж через представника. Органами юридичної особи слід вважати фізичних осіб, які, будучи пов'язані с юридичною особою корпоративними відносинами, на підставі закону, установчих документів і відповідних договорів, виробляють і здійснюють його волю і через яких воно здійснює угоди й інші юридично значущі дії. Юридичну особу за посадою може представляти її керівник. Інші особи, які є штатними працівниками юридичної особи, можуть бути її представниками, якщо вони діють у межах, визначених законодавством чи установчими документами юридичної особи.

Статутом ТОВ «КЖБК БМУ-2» (п. 10.23) передбачено, що у разі відсутності директора (звільнення до моменту призначення нового директора, хвороба, відпустка, відрядження тощо) або у разі звільнення директора з підстав, що не пов'язані із рішенням загальних зборів, його повноваження, передбачені цим Статутом виконує особа, що перебуває у трудових відносинах з ТОВ «КЖБК БМУ-2» та призначена за наказом директора.

Позивачем при поданні позовної заяви додано належним чином засвідчену копію наказу директора ТОВ «КЖБК БМУ-2» Мороза Олександра Михайловича про покладення виконання обов'язків директора ТОВ «КЖБК БМУ-2» на час його відпустки (з 22.08.2015 по 31.08.2015) на головного інженера цього Товариства - Канал Франци з правом підпису фінансових, кадрових та інших документів.

Як видно з матеріалів справи, позовну заяву підписано 31.08.2015 р. особою «Канал Франци», відтак за вищенаведених обставин позовну заяву підписано уповноваженою особою, тому місцевий суд дійшов вірного висновку, коли відмовив відповідачу в задоволенні його клопотання про залишення позову без розгляду за безпідставністю.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із рішенням місцевого суду тільки в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 96 552,48 грн. й вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові, в решті рішення як законне та обґрунтоване обставинами й матеріалами справи належить залишити без змін. В зв'язку з тим, що доводи апелянта заслуговують на увагу частково, скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, а відтак й часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та розгляд апеляційної скарги на підставі ст. 49 ГПК України слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Клопотання скаржника про повернення йому надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги не заслуговує на увагу , в його задоволенні слід відмовити з огляду на те, що в своїх доводах та в розрахунку суми судового збору за подання скарги апелянтом не враховано поданої позивачем суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог й в зв'язку з ії прийняттям судом доплати судового збору тощо.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія 7» задовольнити частково, рішення господарського суду міста Києва від 11.11.2015 р. у справі №910/22828/15 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 96 552,48 грн. інфляційних втрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія 7» (04074, м. Київ, проспект Правди, будинок 3, квартира 145; код 38092009) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-2» (02081, м. Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 19-А; код 35198413) 135 327 (сто тридцять п'ять тисяч триста двадцять сім) грн. 93 коп. попередньої оплати, 21 504 (двадцять одну тисячу п'ятсот чотири) грн. 02 коп. 10% річних та 3 120 (три тисячі сто двадцять) грн. 33 коп. судового збору за подання позовної заяви.

В решті позову відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КЖБК БМУ-2» (02081, м. Київ, вулиця Дніпровська набережна, будинок 19-А; код 35198413) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія 7» (04074, м. Київ, проспект Правди, будинок 3, квартира 145; код 38092009) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 113 (дві тисячі сто тринадцять) грн. 47 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/22828/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун